Мухаммед-Алі Фарукі (перс. محمدعلی فروغی ذكاءالملک; 1877—1942 також відомий як Зока-оль-Мольк (перс. ذُکاءالمُلک)) — іранський науковець, державний та політичний діяч, тричі обіймав посаду прем'єр-міністра країни.
| Мухаммед-Алі Форугі перс. محمدعلی فروغی ذكاءالملک | ||
| ||
|---|---|---|
| 12 грудня 1925 — 13 червня 1926 року | ||
| Попередник: | Реза Шах Пахлаві | |
| Наступник: | Мустафі аль-Мамалек | |
| ||
| 18 вересня 1933 — 3 грудня 1935 року | ||
| Попередник: | Мегді Кулі Хедаят | |
| Наступник: | Махмуд Джам | |
| ||
| 27 серпня 1941 — 9 березня 1942 року | ||
| Попередник: | Алі Мансур | |
| Наступник: | Алі Сохейлі | |
| Народження: | 1 серпня 1877 Тегеран, Іран | |
| Смерть: | 27 листопада 1942 (65 років) Тегеран, Іран | |
| Поховання: | Ibn Babawayh Cemeteryd :
| |
| Країна: | Іран | |
| Освіта: | Tehran School of Law and Political Scienced | |
| Партія: | Партія відродження[d] | |
| Автограф: | ||
| Медіафайли у Вікісховищі |
Життєпис ред.
Народився в Тегерані в родині купця з Ісфагана. Його батько був шахським перекладачем з арабської та французької. Освіту Фарукі здобував у Дар ул-Фунуні.
1907 року Фарукі став деканом Коледжу політехнічних наук. 1909 розпочав свою політичну діяльність, ставши депутатом меджлісу від Тегерана. Згодом він став спікером палати, а потім міністром у кількох кабінетах. 1912 року отримав пост голови Верховного Суду. Окрім того він тричі очолював уряд.
На посту прем'єр-міністра сприяв проголошенню Мохаммеда Рези Пахлаві шахиншахом після того, як його батько, Реза Шах, 16 вересня 1941 року був змушений зректись престолу та був висланий з країни союзними військами Великої Британії та Радянського Союзу під час Другої світової війни. Після виходу у відставку з посту глави уряду в березні 1942 року отримав посаду міністра Двору, а потім — посла Ірану у США, але помер, не встигнувши вступити на посаду.
Є автором кількох книжок з історії Ірану та історії європейської філософії.
Примітки ред.
Джерела ред.
- Afshar, Iraj. FORŪGĪ, MOḤAMMAD-ʿALĪ ḎOKĀʾ-AL-MOLK // Encyclopaedia Iranica. — London et al., 1999. — Т. X. — С. 108-112.