Мирон Сич (пол. Miron Sycz; *3 січня 1960, Остре Бардо, Вармінсько-Мазурське воєводство) — польський політик українського походження, посол до польського Сейму (від 5 листопада 2007 р.), учитель за фахом, активіст Об'єднання Українців у Польщі (ОУП).
| Мирон Сич | |
|---|---|
| Народився | 3 січня 1960 (63 роки) Остре-Бардо, Ґміна Семпополь, Бартошицький повіт, Вармінсько-Мазурське воєводство, Республіка Польща |
| Країна | Республіка Польща |
| Діяльність | політик |
| Alma mater | Wyższa Szkoła Pedagogiczna w Olsztynied |
| Знання мов | польська |
| Посада | член Сейму Польщі[d] |
| Партія | Громадянська платформа і Польська об'єднана робітнича партія |
| Нагороди | |
|
Біографія ред.
Закінчив Вищу педагогічну школу у Ольштині (Польща). Засновник Об'єднання шкіл із українською мовою навчання у м. Горово Ілавецьке, у 2007 році був директором. У 1998—2007 рр. — голова Вармінсько-Мазурського сеймику. Був активним сподвижником в побратимстві польських міст з українськими, та долучився до втілення в місті Ольштин Вулиці Тараса Шевченка.
Був членом партій PZPR, KLD i UW. Від 2006 року, безпартійний. 2007 року пройшов до польського сейму за списком партії Громадянська Платформа (РО), здобувши у ельблонґському окрузі 9 075 голосів.
Заступник голови комісії національних меншин Сейму Республіки Польща, а також заступник голови польсько-української парламентської групи. Претендує на посаду радника уряду Дональда Туска з українських питань.
Родина ред.
Батько, Сич Олександр (*1914, с. Ляшки Ярославського повіту), з 1937 до 1939 року був у польському війську, з 1938 року — членом ОУН, з осені 1945 року бійцем сотні «Месники-4» куреня «Месники» в УПА, схоплений солдатами ВП весною 1947 року та засуджений польською владою до страти, згодом покарання було змінене на 15-річне ув'язнення, під кінець 50-х років вийшов з тюрми.
Сестра Дарія — директор української школи в Торонто.
Нагороди ред.
- Хрест Заслуги (Польща) (2001);
- орден «За заслуги» ІІІ ступеня (2001) за вагомий особистий внесок у піднесення міжнародного авторитету України, зміцнення співробітництва і дружніх зв'язків з історичною Батьківщиною та з нагоди 10-ї річниці незалежності України;
- орден «За заслуги» ІІ ступеня (2007) за вагомий особистий внесок у зміцнення авторитету України у світі, популяризацію її історичних і сучасних надбань та з нагоди 16-ї річниці незалежності України;
- орден «За заслуги» І ступеня (2009)[джерело?]
Примітки ред.
- Партизанськими дорогами з командиром «Залізняком» Словникова частина [ 17 грудня 2014 у Wayback Machine.] — Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 1997.- 359 с., ISBN 966-538-009-5
- Postanowienie Prezydenta Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 27 lutego 2001 r. o nadaniu orderów i odznaczeń.. prawo.sejm.gov.pl. Процитовано 27 травня 2019.
- . web.archive.org. 8 липня 2014. Архів оригіналу за 8 липня 2014. Процитовано 27 травня 2019.
- . Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Архів оригіналу за 15 квітня 2018. Процитовано 27 травня 2019.
Посилання ред.
- sejm.gov.pl [ 8 грудня 2007 у Wayback Machine.]
Джерела ред.
| Це незавершена стаття про політичного діяча. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |