Миките́нко Юлія Миколаївна (нар. 18 липня 1995, м. Київ, Україна) — військовослужбовиця Збройних сил України, учасниця російсько-української війни, кавалерка ордену «За мужність» III ступеню,, активістка громадянського руху «Відсіч» та громадської організації «Жіночий ветеранський рух».
| Микитенко Юлія Миколаївна | |
|---|---|
| Старший лейтенант | |
| | |
| Загальна інформація | |
| Народження | 18 липня 1995 (28 років) Київ, Україна |
| Alma Mater | Національний університет «Києво-Могилянська академія» (2012-2016) Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (2017) |
| Псевдо | «Симірочка» |
| Військова служба | |
| Роки служби | 2016-2021, з 2022 |
| Приналежність | Україна |
| Вид ЗС | Сухопутні війська |
| Рід військ | Механізовані війська |
| Формування | |
| Війни / битви | |
| Нагороди та відзнаки | |
| Микитенко Юлія Миколаївна у Вікісховищі |
Біографія ред.
Ранні роки ред.
Народилася 18 липня 1995 року в Києві. Її батьки познайомились працюючи в пункті обміну валют: мама касиркою, а батько охоронцем. В дитинстві Юлія мріяла стати синхронною перекладачкою. В 2012 році поступила до Національного університету «Києво-Могилянська академія», який закінчила в 2016 році за спеціальністю філологія.
Під час Євромайдану була у «Жіночій чоті» 16-ої сотні Самооборони Майдану. Разом з іншими студентами НаУКМА ходила на демонстрації до університетів по всьому Києву, закликаючи студентів приєднуватися до протестів. Одразу після Євромайдану брала активну участь в діяльності громадянського руху Відсіч (зокрема у кампанії «Не купуй російське!»), а також займалася розвідкою на основі відкритих джерел: шукала і збирала у Твіттері інформацію про російське військо на території Донецької та Луганської областей. Тим часом, її батько в лютому 2014 року пішов добровольцем до Нацгвардії.
54-та бригада ред.
В березні 2015 року познайомилась із військовослужбовцем 54-ої ОМБр Іллею Сербіним, коли батька Юлі, з яким вона тоді жила, попросили взяти його до себе переночувати. Через три місяці вони одружилися. Подружжя вирішило після завершення навчання Юлії у НаУКМА разом піти служити на контракт до 25-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь» 54-ої ОМБр (яка тоді воювала на Світлодарській дузі), що вони і зробили 17 липня 2016 року (до цього Ілля воював у цій бригаді як мобілізований).
Іллю після двох місяців служби у штабі, призначили на бойову посаду - розвідника. Юлію же призначили на посаду діловодки у штабі, оскільки на той момент жінкам не можна було обіймати бойові посади. Приблизно рік Юлія служила діловодкою, а потім бухгалтеркою. Навесні 2017 року її, як людину із вищою освітою, відправили на тримісячні офіцерські курси до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. По поверненню, її призначили командиркою мотопіхотного взводу, а пізніше командиркою розвідувального взводу (цьому посприяла наявність у неї досвіду збору і аналітики даних). Однак, за словами Юлії, вона стикнулась із сексизмом та скептицизмом щодо того, що "жінка може воювати". Доходило навіть до того, що деякі бійці відмовлялися воювати під командуванням жінки і переводились до інших підрозділів. Їй довелось докласти немалих зусиль щоб добитися поваги і послуху від підлеглих.
Київський військовий ліцей ред.
22 лютого 2018 внаслідок мінометного обстрілу поблизу смт Луганське в Бахмутському районі її чоловік загинув. Юлія вирішила перевестися на посаду викладачки до Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Того ж року до ліцею вперше дозволили поступати дівчатам, і Юлію призначили куратором (командиром взводу) найпершого в історії навчального закладу жіночого класу із двадцяти дівчат. За словами Юлії, вона поставилась до цієї роботи дуже серйозно, оскільки від успішності цього експериментального жіночого класу залежало чи будуть дівчат і далі приймати на навчання до ліцею, і наскільки успішними будуть реформи щодо збільшення кількості і покращення умов для жінок у Збройних силах. Окрім звичайних обов'язків класного керівника, Юлії довелось також займатися і побутовими проблемами свої підлеглих, оскільки ліцей, як і Збройні сили України загалом, був не зовсім пристосований для навчання і проживання дівчат. В 2020 році перейшла до Навчально-оздоровчого комплексу КВЛ, де вона також була кураторкою взводу дівчат.
Вночі 11 жовтня 2020 року її батько, Микола Микитенко, ветеран АТО з Батальйону ім. Сергія Кульчицького НГУ, підпалив себе на Майдані Незалежності в Києві на знак протесту проти політики Президента Володимира Зеленського, яку він вважав капітулянтською. Через три дні, 14 жовтня, він помер від отриманих опіків. Таким чином, вона внаслідок війни втратила і чоловіка, і батька.
Повномасштабне вторгнення ред.
2 вересня 2021 року покинула Збройні сили України, плануючи продовжити життя у цивільній сфері. Після звільнення з армії, працювала проєктною менеджеркою у правозахисному громадському проєкті «Невидимий Батальйон» та ще в деяких проєктах з реінтеграції ветеранів війни у суспільство, наприклад в ініціативі «Veteranius».
Мобілізувалася назад до ЗСУ 24 лютого 2022 року, коли почалось повномасштабне російське вторгнення в Україну. Перші декілька місяців вона служила в підрозділі, який розташовувався в Києві, а після звільнення півночі України повернулася до 54-ої механізованої бригади (в якій служила під час АТО), який тримає оборону у Донецькій області. 14 жовтня 2022 року указом Президента України їй було присвоєно орден «За мужність» III ступеню.
Галерея ред.
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Пантелєєва, Ксенія (27 січня 2022). Щоб тебе сприймали нарівні з чоловіками, гаруй удесятеро більше. журнал «Країна» (вид. 607): ст. 30–34. Процитовано 31 жовтня 2022.
- ↑ Указ Президента України №698/2022 «Про відзначення державними нагородами України». Президент України. 14 жовтня 2022. оригіналу за 26 жовтня 2022. Процитовано 31 жовтня 2022.
- ↑ Бурлакова, Валерія (9 листопада 2020). Донька ветерана Миколи Микитенка, що вчинив акт самоспалення на Майдані: "Рішення розводити війська батько сприйняв болісно. Під лінію потрапляла і Світлодарська дуга, де загинув мій чоловік". Цензор.нет. оригіналу за 21 листопада 2020. Процитовано 31 жовтня 2022.
- ↑ Іванців, Оксана (6 березня 2020). Ветеранка Юлія Микитенко: "Я хочу, щоб ліцеїстки були тими, хто зажене в стійло старих офіцерів-командирів". Єдина база ініціатив для ветеранів «Без броні». оригіналу за 26 жовтня 2022. Процитовано 28 жовтня 2022.
- Порхун, Тетяна (27 січня 2022). Жінці на війні треба впахувати вдесятеро більше, ніж чоловіку. Gazeta.ua. оригіналу за 30 жовтня 2022. Процитовано 31 жовтня 2022.
- Командир взводу дівчат-ліцеїстів — Юлія Микитенко. Міністерство оборони України. 27 червня 2019. оригіналу за 30 жовтня 2022. Процитовано 31 жовтня 2022.
- Федченко, Анастасія (30 вересня 2019). Перший в Україні командир дівочого взводу Юлія Микитенко: Коли одягаєш форму, проблема статі відпадає. Новинарня. оригіналу за 28 жовтня 2022. Процитовано 31 жовтня 2022.
- Омельянчук, Ольга (24 серпня 2019). «Що ти робитимеш, якщо я помру?» Вдови, молодші за незалежність. Радіо Свобода. оригіналу за 28 жовтня 2022. Процитовано 31 жовтня 2022.
- Зятьєв, Сергій (23 січня 2020). Лейтенантку на війну покликало… кохання. АрміяInform. оригіналу за 20 травня 2022. Процитовано 31 жовтня 2022.
- Голяченко, Саша (22 лютого 2022). Бухгалтерія, розвідка й офіцерська посада: історія жінки, яка стала професійною військовою. Наш Київ. оригіналу за 28 квітня 2022. Процитовано 31 жовтня 2022.
- Пантелєєва, Ксенія (26 січня 2022). "Єдиний раз було страшно, коли в радіостанції почула: "Два 300" – колишня командирка розвідвзводу про загибель чоловіка. Gazeta.ua. оригіналу за 3 лютого 2022. Процитовано 31 жовтня 2022.
- Омельянчук, Ольга (31 серпня 2019). «Буду льотчиком, як і батько». Як у Київському військовому ліцеї живе перший взвод дівчат. Радіо Свобода. оригіналу за 30 жовтня 2022. Процитовано 31 жовтня 2022.
- Комарова, Ольга (12 вересня 2019). Кадетки. Перший жіночий взвод військового ліцею. YouTube. Радіо Свобода. Процитовано 30 жовтня 2022.
- Помер ветеран АТО Микитенко, який вчинив акт самоспалення – рідні. Радіо Свобода. 14 жовтня 2020. оригіналу за 30 жовтня 2022. Процитовано 31 жовтня 2022.
- Комарова, Ольга (22 жовтня 2020). Самоспалення Миколи Микитенка: дочка ветерана розповіла, що сказала б Зеленському. Радіо Свобода. оригіналу за 30 жовтня 2022. Процитовано 31 жовтня 2022.
- ↑ Попова, Катерина (22 липня 2022). Жінки на фронті: 10 запитань старшій лейтенантці ЗСУ Юлії Микитенко. Elle. оригіналу за 30 жовтня 2022. Процитовано 31 жовтня 2022.
- Старший лейтенант Юлія Микитенко: «Зараз вже не відмовляються бути під моїм командуванням через те, що я — жінка». WoMo. оригіналу за 30 жовтня 2022. Процитовано 30 жовтня 2022.
- Veteranius - Razom (англ.)