Методологія історичної науки (історії) — спеціальна історична дисципліна, яка визначає її предмет і об'єкт, ціль пізнання, вивчає науковий і соціальний статус історичної науки, її дисциплінарну будову, теорію історичного пізнання (включаючи загальфілософські, гносеологічні й епістомологічні основи, принципи, рівні, види й методи історичного пізнання). Вивчає специфіку основних теоретико-методологічних напрямків в історичній науці, різних історичних наукових шкіл. Формує науково-пізнавальні передумови для здійснення конкретно-історичних досліджень.
До основних методів історичного дослідження належать:
- метод періодизації,
- історико-генетичний метод,
- історико-порівняльний метод,
- історико-типологічний метод,
- історико-системний метод.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- Історико–генетичний метод — найпоширеніший в історичних дослідженнях. Суть його полягає в послідовному розкритті властивостей, функцій і змін досліджуваної реальності в процесі її історичного руху, що дозволяє найбільшою мірою наблизитися до відтворення реальної історії об'єкта.
- Порівняльно-історичний метод — спосіб дослідження, що дає змогу шляхом порівняння встановити схожість і відмінність між історичними явищами, що вивчаються
Джерела та література Редагувати
- С. П. Стельмах. Методологія історії, методологія історичної науки // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 621. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- Бібліотека журналу «Скепсис» (рос.)
- Кузеванов Л. И. Академизм исторического познания. Монография. — М., 2010
- Introduction to Historical Method by Marc Comtois
- Philosophy of History by Paul Newall
- The Historian's Sources, online lesson by the Library of Congress