Маттіас Грюневальд (нім. Matthias Grünewald, Mathis Gothart або Matthias Nithart або Matthias Grün, 1470 або 1475, Вюрцбург — 31 серпня 1528, Галле) — німецький живописець, майстер епохи Відродження. Працював при дворі Майнцських архієпископів і курфюрстів (1508—1525). У своїй творчості виразив трагізм та піднесений містичний спіритуалізм своєї епохи.
| Маттіас Грюневальд | |
|---|---|
| Matthias Grünewald, Mathis Gothart або Matthias Nithart або Matthias Grün | |
| | |
| Йоахим Зандрарт. Гіпотетичний портрет молодого Грюневальда. Монограма Дюрера - фальшива. | |
| При народженні | остаточно не з'ясовано: Матіас Готгарт або Нітгарт або Грюн |
| Народження | 1470 або 1475 гіпотетично Вюрцбург |
| Смерть | 31 серпня 1528 |
| Галле (чума) | |
| Національність | німці |
| Країна | Німеччина |
| Релігія | католицька церква |
| Жанр | живопис |
| Діяльність | художник, інженер, архітектор, рисувальник, підрядник, архітектурний кресляр |
| Напрямок | живопис |
| Відомі учні | Hans Grimmerd |
| Твори | Штуппахська мадоннаd, Ізенгеймський вівтар і Trias Romanad |
| | |
| Маттіас Грюневальд у Вікісховищі |
Ім'я художника ред.
2002 року були опубліковані результати дослідження мистецтвознавця Карла Арндта, за якими художник носив ім'я Готгарт і прізвище Нітгарт. На це вказує і його монограма «MGN» (Mathis Gothart Nithart). Ім'ям Матіас Грюневальд, з яким Готгарт Нітгарт увійшов у всесвітню історію мистецтва, художник зобов'язаний своєму першому біографу Йоахиму фон Зандрарту, який у своїй роботі використовував двотомник з історії мистецтва 1675—1679 років. «Teutsche Academie der Edlen Bau-, Bild-und Mahlerey-Künste» і, очевидно, сплутав Готгарта Нітгарта з іншим художником, що працював на рубежі XIV—XV ст. в місті Зелігенштадт недалеко від Франкфурта.
Творчість ред.
До нашого часу дійшло мало робіт Грюневальда — всього одинадцять творів, з яких одні є багатостулковими вівтарями, інші — збережені фрагменти вівтарних композицій і окремі картини. Останнім часом було не тільки відкрито справжнє ім'я художника, але й зроблено чимало вдалих спроб простежити перипетії його життєвого і творчого шляху на тлі історичної панорами того бурхливого часу. У світлі збережених документів Грюневальд видається людиною широкої ерудиції та багатосторонньої обдарованості, типовим представником інтелігенції епохи Відродження. Поряд з наукою його хвилювали проблеми релігії, філософії та суспільного устрою. Його мистецтво пронизане найглибшої людяністю, живим співчуттям до людських мук, страждань незліченним, які він бачив навколо. На його очах пройшло повстання «Черевика», Велика Селянська війна, Реформація — перша революція в Європі, що потрясла свідомість людей і весь феодальний світ, і водночас художник став свідком кривавих розправ з повсталим людом. Наділений надзвичайно сприйнятливою душею, Грюневальд, слідом за Босхом, поставив у своєму мистецтві проблему справжньої трагедії життя благородної і чесної душі людини, що зазнає переслідувань та образ у жорстокому світі.
«Наруга над Христом» ред.
Ця картина відноситься до числа ранніх творінь художника, датується приблизно 1505 роком і служила епітафією Аполонія фон Кронберг, сестрі лицаря Йоганна фон Кронберга, який служив керуючим резиденцією архієпископа Майнцського в Ашаффенбурзі, тобто Майстер Нітхарт працював там як придворний художник і «водяних справ майстер», інженер-гідравлік, як назвали б цю спеціальність нині.
«Наруга над Христом» є картиною з доволі рідкісним іконографічним сюжетом. В Євангелії розповідається, що після зради Юди в Гефсиманському саду варта привела Христа в будинок первосвященника Кайафи і всю ніч чинила над ним наругу. Знущаючись над його пророцтвами, стражники одягли на його очі пов'язку і, б'ючи по обличчю, вимагали вгадувати, хто бив. Грюневальд зображає Христа в образі людини, сповненої величавої лагідності і терпіння. Мальовниче рішення покликане справити сильне враження на душі глядачів своєю навмисної різкістю, напруженістю, холодними, висвітленимі тонами, їхнім дисонансом. Грюневальд мислить як живописець, відкриваючи емоційну значимість колориту, його здатність бути носієм стихії почуттів. Тож мистецтвознавці говорять про можливий вплив на Грюневальд великого нідерландця Гуго ван дер Гуса, який помер за десятиліття до перебування Грюневальда в Червоному монастирі біля Брюсселя. На картині видно фігуру Йосипа з Ариматеї, який намагається умовити пикатого стражника пожаліти Христа, а також скорботне обличчя іншої людини, що, благаючи, взяла того ж стражника за плече. Юрмище фігур посилюється занепокоєнням кольору, і все це супроводжується різкими звуками флейти і ударами барабана, що їх робить людина, яка стоїть в глибині зліва.
«Зустріч св. Еразма і св. Маврикія» ред.
Урочиста картина величезних розмірів перейнята особливим, святковим церковним пафосом. Картина була замовлена Нітхартові новим майнцським архієпископом, молодим Альбрехтом Бранденбурзьким, і виконана, мабуть, між 1520/21 і 1524 роками. Св. Еразм має портретні риси самого Альбрехта і зображений в розкішному архієпископському строї, відомому і за іншими відтворень. У правій руці у нього атрибут — коловорот з намотаними кишками, в лівій — золотий посох. Біля ніг вишиті герби володінь Альбрехта Бранденбурзького. У свою резиденцію в Галле він переніс мощі св. Еразма і популяризував культ цього святого. Покровителем Галле вважався св. Маврикій, другий головний персонаж картини. Спираючись на меч, св. Маврикій немов пропонує свою допомогу, свою зброю. Не виключена можливість, що Альбрехт, який в ті роки шукав союзу з лицарством, побажав відобразити свою мету на картині, доступній для огляду в монастирській церкві в Галле, проте замовник, очевидно, наполіг на сильному вираженні примату духовної влади над світською. Картина вирізняється яскравою мальовничою майстерністю художника: гра рефлексів, звучання в унісон золотих, червоних, сріблясто-блакитних тонів, відображення, світлові відблиски тощо. Композиція йде по діагоналі в глибину, припускаючи за своїми межами ще ряди людей, які обмінюються привітаннями.
Головні твори ред.
- Свята Доротея та свята Агнеса, бл. 1500
- Лінденгардтський вівтар, бл. 1502
- Розп'яття, бл. 1502, Художній музей (Базель)
- Наруга над Христом, 1504, Стара Пінакотека, Мюнхен
- Вівтар Геллера, 1509–1510, Штедель, Франкфурт-на-Майні та Кунстгалле, Карлсруе
- Мале Розп'яття, v. 1511, Національна галерея, Вашінгтон
- Ізенгеймський вівтар, бл. 1512–1516, Музей Унтерлінден, Кольмар
- Штуппахська мадонна, 1517–1519, церква в Штуппаху (Бад Мергентгайм)
- Сніжне диво, художній музей, Фрайбург
- Святий Еразм і святий Маврикій, бл. 1517–1523, Стара Пінакотека, Мюнхен
- Таубербішофсгаймський вівтар, бл. 1525, Кунстгалле, Карлсруе
- Оплакування Христа, бл. 1525, Собор святого Петра і Олександра, Ашаффенбург
Малюнки Матіаса Грюневальда ред.
Цікаві факти ред.
- Авторство «Ізенгеймського вівтаря» до середини XIX ст. приписувалося Альбрехтові Дюреру або Гансу Бальдунгу, «Штуппахської мадонни» — Пітеру Паулю Рубенсу.
- Німецький композитор Пауль Гіндеміт написав оперу та симфонію під назвою «Художник Матіс», головною дійовою особою яких є художник Матіас Грюневальд. За сюжетом опери художникові в його видіннях постають одна за одною фігури майбутнього величезного вівтарного образу — «Ізенгеймського вівтаря». У однойменної симфонії Гіндеміта «Ангельський концерт», «Положення в труну» і «Спокуси Св. Антонія» музичною мовою описують три розгортки «Ізенгеймського вівтаря».
- Послідовником Матіаса Грюневальда називав себе німецький художник-експресіоніст і представник напряму «Нової матеріальності» Отто Дікс.
Галерея ред.
Див. також ред.
Література ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Маттіас Грюневальд |
- Bruno Hilsenbeck: Die Stuppacher Madonna des Mathis Gothart Nithart. Matthias Grünewald und ihre Botschaft. Eine Dankesgabe an die Freunde der Stuppacher Madonna. 3. Auflage. Verlag Kapellenpflege Stuppacher Madonna, Bad Mergentheim 1980.
- Anton Kehl: Grünewald-Forschungen. Ph. C. W. Schmidt in Kommission, Neustadt an der Aisch 1964.
- Wolf Lücking: Mathis. Nachforscungen zu Grünewald. Berlin 1983.
- Jessica Mack-Andrick (Hrsg.): Grünewald und seine Zeit. Staatliche Kunsthalle Karlsruhe, 8. Dezember 2007-2. März 2008. Anlässlich der Großen Landesausstellung Baden-Württemberg «Grünewald und Seine Zeit». Deutscher Kunstverlag, München 2007, ISBN 3-422-06762-0.
- Reiner Marquard: Mathias Grünewald und der Isenheimer Altar. Erläuterungen, Erwägungen, Deutungen. Calwer Verlag, Stuttgart 1996, ISBN 3-7668-3463-0.
- Hans Jürgen Rieckenberg: Matthias Grünewald. Herrsching 1976.
- Rainhard Riepertinger (Hrsg.): Das Rätsel Grünewald. Katalog zur Bayerischen Landesausstellung 2002/03, Schloss Johannisburg, Aschaffenburg, 30. November 2002 bis 28. Februar 2003. Verlag Theiss, Stuttgart 2002, ISBN 3-8062-1715-7.
- Michael Roth, Antje-Fee Köllermann u. a.: Matthias Grünewald. Zeichnungen und Gemälde. Anlässlich der Ausstellung Matthias Grünewald — Zeichnungen und Gemälde, Kupferstichkabinett, Staatliche Museen zu Berlin, 13. März-1. Juni 2008. Hatje Cantz, Ostfildern 2008, ISBN 3-7757-2138-X.
- Ewald Maria Vetter: Grünewald. Die Altäre in Frankfurt, Isenheim, Aschaffenburg und ihre Ikonographie. Anton H. Konrad Verlag, Weißenhorn 2009, ISBN 978-3-87437-538-2.
- Horst Ziermann, Erika Beissel: Matthias Grünewald. Prestel Verlag, München/London/New York 2001, ISBN 3-7913-2432-2.
Примітки ред.
Посилання ред.
- Ґрюневальд // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.