Ма́ти міст ру́ських (мати городі́в руських) — перифраз з давньоруської літератури, який використовується для позначення Києва. Найбільш відомий за фрагментом статті 882 року Повісті врем'яних літ:
Въ лѣто 6390 … [и] сѣде Ѡлегъ кнѧжа въ Києвѣ . и реч Ѡлегъ се буди мт҃и градомъ рускими.
У РІК 6390 [882]… І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: «Хай буде се мати городам руським».
Крім цього, зустрічається в ряді творів, таких як:
- «Слово на оновлення Десятинної церкви» (сер. XII століття): «славному і чесному граду нашому і великої митрополії ж, матері містам».
- Стихира служби св. Володимиру: «славнодержавний Володимире на висоті столу сидячи матері містам богоспасенного Києва».
- Служба на пам'ять освячення в 1051/1053 у церкві святого Георгія в Києві, 26 листопада: «від першопрестольного матері містам, Богом порятунку Києва».
Семантика фрази
На думку Д. С. Ліхачова, вираз «мати міст» є калькою із грецької «метрополія» (від грец. μήτηρ — мати і грец. πόλις — місто), тобто цей фрагмент — оголошений Олегом при закнязюванні у Києві «матері міст руських» — був проголошенням Києва столицею його володінь. Оскільки слово «Київ» — він, чоловічого роду.
Історичний контекст
Грецьке походження фрази породило гіпотезу про наявність у розпорядженні автора Повісті врем'яних літ візантійських письмових джерел про правління князя Олега. Згідно з іншою версією, поява фрази обумовлено політичними поглядами укладачів Повісті врем'яних літ. Літопис складалася в Києво-Печерській лаврі у 2-му десятилітті XII століття, за часів кризи Київської Русі та, через це, характеризується героїзацією політично єдиної держави в епоху перших руських князів і його протиставленням сучасності. Водночас Візантія являла собою блискучий приклад успіху централізації — прихід до влади (1081) Олексія I Комніна поклав кінець смути 1056—1081 років і став початком так званого «Комнінского Відродження». Подібність ситуації, з якої вийшла Візантія, зі становищем, в якому перебувала Русь, і продиктувало заклик до політичної єдності під верховенством Київського престолу — метрополії, «матері міст», яка повинна стояти над князівськими столами, подібно до того, як Константинополь стояв над провінціями та Дієцезіями Візантійської імперії, об'єднуючи їх.
«Міста руські»
Позначення Києва «матір'ю міст руських» може бути пояснено і з поняття «міста руські». «Місто» як населений пункт відігравав особливу роль в етнічному та політичному становленні Київської Русі.
Поняття «міста руські» склалося в IX-X століттях. Літопис говорить про роздачу міст Рюриком своїм воїнам: Полоцьк, Ростов, Білоозеро, Муром. «Міста руські» згадуються в Повісті врем'яних літ під 907 роком: Київ, Чернігів, Переяслав, Полоцьк, Ростов, Любеч та інші. «За цими містам сидять великі князі, підвладні Олегу». Роздавали міста Святослав Ігоревич і Володимир I Святославич. Серед міст була певна ієрархія, в якій Київ займав перше місце, оскільки був місцем перебування великого князя.
Арабський автор Ібн-Хаукаль (X століття) перераховує групи русів та головні міста, які існували, як вважають історики, ще в IX столітті, до того, як Олег зробив Київ столицею: «І русів три групи. Група, найближча до Булгара, і цар у місті, званому Куйаба, і він більший від Булгара. І група верхня з них, яку називають ас-Славійа, і цар їхній у місті Сала, і група їхня, звана ал-Арсанійа, і цар їхній сидить в Арсі, місті їхньому». Ібн Фадлан, що бачив русів у 922 році, стверджував, що їхній цар живе у «високому замку», що трактується деякими істориками як згадка про Вишгород, який був подарований Ігорем Рюриковичем своїй дружині княгині Ользі і був резиденцією київського князя.
Імператор Костянтин Багрянородний (X століття) пише: «Надходять із зовнішньої Русі в Константинополь човни є одні з Немогарда, в якому сидів Сфендослав, син Інгора, архонта Русі, а інші з фортеці Мілініскі, з Теліуци, Чернігога і з Вусеграда. Отже, всі вони спускаються річкою Дніпро і сходяться у фортеці Кіоава».
Скандинави називали Русь «країною міст» (Гардарик). Скандинавська назва Garđar (Гарди, множина від Garđr, вперше згадано в X столітті), має загальну індоєвропейську основу зі старослов'янським словом город / градь. В однині корінь входить в такі назви як Hólmgarđr (Новгород), Kænugarðr (Київ) і Miklagarðr (Константинополь). Скандинавські джерела перераховують «головні міста» або окремі володіння (ríki) в Гардаріку, список яких відносять до X-XI століть: Hólmgarðr (Новгород), Aldeigjuborg (Ладога), Kænugarðr (Київ), Pallteskja (Полоцьк), Smaleskia (Смоленськ), Súrdalar (Суздаль), Móramar (Муром), Rostofa (Ростов), Sýrnes (Чернігів?), Gaðar(?), Álaborg (Алаборг, на Ладозькому озері), Danparstaðir (Дніпровський місто?). Всі ці володіння у сазі про Одду Стрілу підпорядковувалися конунгу Хольмгарда, а «Пасмо про Еймунд», що розповідає про події 1015—1019 років віддає першість Києву: «Буріцлейф тримає Кенугард, і це найкраще князівство у всьому Гардарику».
Див. також
Примітки
- Літо 6390 (882) — Лаврентіївський літопис [ 16 вересня 2017 у Wayback Machine.]. Сайт «Ізборник».
- Літопис руський. Повість минулих літ. Роки 852—912. [ 21 липня 2014 у Wayback Machine.] (За Іпатським списком; переклад Л. Є. Махновця). Сайт «Ізборник».
- Чи була столиця в Стародавній Русі? Деякі порівняльно-історичні та термінологічні спостереження // Назаренко А. В. Давня Русь і слов'яни. — С. 105.
Джерела
- Назаренко А. В. Была ли столица в Древней Руси? Некоторые сравнительно-исторические и терминологические наблюдения // Назаренко А. В. Древняя Русь и славяне.- С.103-112.
Посилання
- Руська земля у вузькому значенні за Б. Рибаковим — Ізборник [ 24 липня 2020 у Wayback Machine.].