Маржиналі́зм (фр. marginale — додатковий) — напрям економічної теорії кінця XIX ст., який широко використовується в аналізі економічних процесів і законів граничної величини. Термін «маржинальна революція» зазвичай використовується в зв'язку з майже одночасними, але абсолютно незалежними відкриттями на початку 70-х років XIX ст. В. Джевонсом, К. Менгером і Л. Вальрасом принципу знижувальної граничної корисності, як фундаментального елемента при побудові нового типу статичної мікроекономіки.
Найважливіші елементи маржиналізму як напрямку фінансової науки:
- Використання граничних величин (лат. margin – граничний). Маржиналістів цікавила зміна тієї чи іншої величини при зміні іншої величини на одиницю.
- Суб'єктивізм, тобто підхід, за якого всі економічні явища досліджуються й оцінюються з точки зору окремого господарчого суб’єкта.
- Гедонізм господарюючих суб'єктів. Людина розглядається маржиналістами як раціональна істота, метою якої є максималізація власного задоволення.
- Статичність. Вивчення використання рідкісних ресурсів для задоволення потреб людей в даний момент часу.
- Ліквідація пріоритету сфери виробництва, характерного для економічного аналізу класиків.
- Сприйняття ринкової економіки як рівноважної системи.
Починаючи вивчення цього питання, необхідно передовсім з'ясувати для себе, що поява маржиналізму була об'єктивно зумовлена глибокими якісними змінами на мікро- та макрорівнях, які сталися в останній третині XIX ст. в суспільно-економічному житті розвинутих країн Заходу, а саме: дедалі більшою монополізацією економіки, формуванням складніших форм господарювання та взаємовідносин між виробником і споживачем, інтенсивним процесом інтернаціоналізації ринків тощо. Значною мірою його поява стала наслідком величезного прогресу науки, особливо її природничих і гуманітарних галузей. Засновниками маржиналізму вважаються австрієць Карл Менґер (1840—1921), англієць Вільям Стенлі Джевонс (1835—1882) і француз Леон Вальрас (1834—1910).
Далі слід усвідомити, що основна ідея маржиналізму — це дослідження граничних економічних величин як взаємозв'язаних явищ економічної системи на рівні фірми, галузі (мікроекономіка) та національної економіки (макроекономіка).
З погляду методології головними принципами маржиналізму є:
- ідеологічна нейтральність аналізу, тобто звільнення його від впливу ідеології та відокремлення від конкретно-економічних дисциплін для з'ясування універсальних закономірностей, незалежних від місця і часу (щоб підкреслити «відстороненість» своїх досліджень, маржиналісти, починаючи з В. С. Джевонса і А. Маршалла, почали вживати замість терміна «political economy» нейтральніший — «economics»);
- перегляд предмета дослідження: провідною стає проблема раціонального розподілу обмежених ресурсів (за словами М. Блауга, «економіка вперше стала наукою, яка вивчає взаємозв'язок між даними цілями і даними обмеженими засобами, що мають альтернативні можливості використання»);
- методологічний індивідуалізм, тобто пояснення економічних явищ поведінкою окремих індивідів, розгляд суспільства як сукупності атомістичних індивідів, економіки як системи взаємозалежних суб'єктів господарювання, а економічних закономірностей як наслідку взаємодій індивідуальних рішень, основаних на вільному виборі суб'єктів;
- статичний підхід, оскільки досліджується не те, як змінюється економіка, а те, як вона улаштована, як може існувати і не руйнуватися система, котра складається з індивідів, що керуються власними інтересами;
- рівноважний підхід;
- економічна раціональність, яка означає максимізацію суб'єктами господарювання своїх цільових функцій (корисності для споживачів і прибутку для виробників);
- граничний аналіз;
- математизація, тобто широке використання математичних методів, зокрема диференціального числення.
Знання основної ідеї та методологічних принципів маржиналізму необхідне для розуміння, чому перехід в останній третині XIX ст. від цінностей класичної школи (загального бачення, методу і навіть предмета) до теоретико-методологічних цінностей маржиналізму було визнано «маржинальною революцією» в економічній теорії.
З'ясувавши це, слід приділити увагу питанням генези й еволюції маржиналізму. Тому важливо розглянути погляди попередників маржиналізму Г. Госсена (1810—1858), Ж. Дюпюї (1804—1866), А. Курно (1801—1877), И. Тюнена (1783—1850) і етапи «маржинальної революції», простежити особливості маржинальних концепцій різних шкіл.
Критика Редагувати
Кембриджська суперечка про капітал, яка тривала з середині 1950-х до середини 1970-х років, оголила теоретичні протиріччя в економічній науці, була продемонстрована нездатність маржиналізму та кейнсіанства пояснити природу і розмір прибутку на капітал у макроекономічному вимірі.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- . Архів оригіналу за 31 липня 2009. Процитовано 3 жовтня 2009.
Література Редагувати
- Н. В. Резнікова. Маржиналізм // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
Посилання Редагувати
| Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. (березень 2009) |