Маневрова війна — війна із застосуванням маневрових з'єднань: кінних і механізованих.
Метою подібної війни є знищення армії супротивника не в бою, а шляхом відсікання його від баз постачання та основних сил за допомогою маневрів власних військ. Маневрові війни траплялися у всі часи.
Теорія маневрової війни Редагувати
Маневрова війна передбачає обхід противника з флангів і завдавання удару в тил, з метою відрізати частину ворожої армії від основних сил і тим самим примусити здатися. Удар наноситься із застосуванням великих мас рухливих військ, при просуванні облоги фортець і міст не ведуться, населені пункти обходяться стороною.
Історія Редагувати
Маневрові війни в епоху античності Редагувати
Першим прикладом маневрової війни є ассирійські завоювання. Для здійснення своїх цілей вони вперше почали використовувати кінноту (правда, без вуздечок і сідел). В епоху домінування Риму маневрові війни практично зникли: битва при Каннах була блискучим зразком оточення, але в тактичному масштабі.
Маневрові війни в Середньовіччі Редагувати
В епоху Середньовіччя всі мобільні з'єднання використовуються для завдавання ударів в лоб, обхідні маневри не використовуються.
Маневрові війни в еру порохових воєн Редагувати
В епоху порохових воєн маневрові війни важливого значення не мали — важливість надавалася лише генеральним битвам. Однак, головнокомандувачі, які йшли на такий крок, нерідко досягали успіху. Визнаними геніями подібних воєн є Фрідріх Великий і фельдмаршал Кутузов.
Маневрові війни XX століття Редагувати
Перша світова війна Редагувати
В Першу світову війну ясно намітився перехід від кінних маневрових з'єднань до механізованих. В 1914 році супротивні сторони намагалися випередити один одного в завдаванні удару. На західному фронті це було здійсненням «Плану Шліффена» — удару по Франції через Бельгію. Цей план передбачав оточення французьких військ, зосереджених на кордоні на схід від Парижа. Але в результаті затримки в Бельгії та інших невдач на початку кампанії французи зуміли запобігти охоплення. Тоді армії Франції та Німеччини кинулися до узбережжя, сподіваючись обійти його з боку. На Східному ж фронті російські війська відбили удари Австро-Угорських військ і перейшли в наступ. Однак ці успіхи були досягнуті переважно тактичною перевагою російської армії в боях. В 1916 році під командуванням генерала Брусилова Армія Російської імперії прорвала фронт і розгромила війська Австро-Угорщини (див. Брусиловський прорив).
Громадянська війна в Рос. Імперії Редагувати
Громадянська війна в Рос. Імперії — важливий етап у розвитку концепції маневрових воєн. У зв'язку з величезними відстанями і великою довжиною фронтів, активно застосовувалася кавалерія. Керівництвом РСЧА були зроблені багато операцій, які послужили основою для концепції глибокої наступальної операції.
Друга світова Редагувати
Друга світова війна стала апогеєм розвитку маневрових воєн — розвиток танкових військ дав необхідну швидкість маневру для оточення військ противника. Німецькі стратеги розробили тактику бліцкригу, радянські — глибокої наступальної операції.
Видними майстрами маневрової війни з Німецької сторони були : генерал-фельдмаршал Еріх фон Манштейн, генерал-фельдмаршал Вальтер Модель, генерал-фельдмаршал Ервін Роммель, генерал-фельдмаршал Евальд фон Кляйст, генерал-фельдмаршал Федор фон Бок, генерал-полковник Гайнц Вільгельм Гудеріан, генерал-полковник Герман Гот.
З Радянської - Маршали : Рокосовський, Конєв, а також генерал армії - Ватутін.
Маневрові війни сучасності Редагувати
Після закінчення Другої світової плани ведення бойових дій ґрунтувалися на завдаванні ядерних ударів по території супротивника. Одначе в багатьох конфліктах була важлива роль маневрових з'єднань, в той час, як випадків завдавання атомних ударів по військах супротивника поки не спостерігалося. Основним теоретиком використання танкового «кулака» був СРСР. Механізовані з'єднання застосовувалися при придушенні заколотів в Чехословаччині та Угорщині. Війни в Кореї і В'єтнамі були переважно позиційні. Конфлікти на Синайському півострові відзначалися застосуванням танків і БТРів, але не в стратегічному масштабі.
Джерела Редагувати
- Лиддел Гарт Б.Х. Стратегия непрямых действий. — М.: ИЛ, 1957. [ 9 листопада 2010 у Wayback Machine.]
| Це незавершена стаття з військової справи. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |