Л-17 «Єжовець» (рос. Л-17 «Ежовец») — радянський військовий корабель, дизель-електричний підводний мінний загороджувач серії XIII типу «Ленінець» Військово-морського флоту СРСР за часів Другої світової війни. Закладений 25 січня 1935 року під заводським номером 307 на заводі № 198 у Миколаєві. У вигляді окремих секцій був перевезений до Владивостока, де на заводі № 202 його зібрали. 7 листопада 1936 року спущений на воду. 5 червня 1939 року корабель увійшов до складу ВМФ СРСР.
| Л-17 «Єжовець» | |
|---|---|
| Л-17 | |
| Схематичне зображення підводного човна типу «Ленінець» серії XIII | |
| Верф | завод № 198, Миколаїв/завод № 202, Владивосток |
| Під прапором | СРСР |
| Належність | Військово-морський флот СРСР |
| Порт приписки | Владивосток |
| Закладений | 25 січня 1935 |
| Спуск на воду | 5 листопада 1937 |
| Введений до складу флоту | 5 червня 1939 |
| Виведений зі складу флоту | 18 квітня 1959 |
| На службі | 1938—1959 |
| Сучасний статус | 9 квітня 1984 року списаний |
| Бойовий досвід | Друга світова війна Радянсько-японська війна |
| Проєкт | |
| Тип ПЧ | підводний мінний загороджувач |
| Основні характеристики | |
| Швидкість (надводна) | 13,9 вузлів |
| Швидкість (підводна) | 9,7 вузлів |
| Робоча глибина занурення | 80 м |
| Гранична глибина занурення | 100 м |
| Дальність плавання | надводна: 2 750 миль (5 090 км) на швидкості 15 вузлів (27,8 км/год) або 10 000 миль на швидкості 10 вузлів (18,6 км/год) підводна: 150 миль (278 км) на швидкості 2,5 вузли |
| Автономність плавання | 30-45 діб |
| Екіпаж | 56 осіб |
| Розміри | |
| Довжина найбільша (по КВЛ) | 83,4 м |
| Ширина корпусу найб. | 7 м |
| Середня осадка (по КВЛ) | 4,1 м |
| Водотоннажність надводна | 1124 т |
| Силова установка | |
| Дизель-електрична: 2 × дизельних двигуни 42БМ6 2 × електродвигуни ПГ-9 | |
| Гвинти | 2 |
| Потужність | 2 х 1100 к. с. (дизельні двигуни) 2 х 650 к. с. (електродвигун) |
| Озброєння | |
| Артилерія | 1 × 100-мм гармата Б-24 |
| Торпедно- мінне озброєння | 8 × 533-мм носових торпедних апаратів (18 торпед) та 18 мін типу ПЛТ |
| ППО | 1 × 45-мм напіватоматична універсальна гармата 21-К |
| Електроніка | «Дракон-129», «Меркурий-12» |
Історія служби ред.
9 серпня 1945 року, на момент радянського вторгнення до Японії й Маньчжурії, Л-17 перебував у складі 2-го дивізіону 1-ї бригади ПЧ ТОФ.
У ході бойових дій здійснив один похід, намагався провести торпедну атаку на тральщик, проте при появі ворожого літака відмовився від атаки. У 1949 році перейменований на Б-17. У 1951-53 роках пройшов капітальний ремонт. У 1959 році виведений зі складу флоту, використовувався як навчальний підводний човен, перейменований на УТС-84. Згодом був установлений в бухті Малий Улісс. Використовувався принаймні до 2000-х років.
Див. також ред.
- USS Barbero (SS-317)
- U-17 (1935)
- HMS Tarpon (N17)
- Maggiore Baracca (1940)
- Le Héros (Q170)
- HNLMS O 27
Джерела ред.
- Л-17, Б-17, УТС-84 Тип «Л» XIII серии(рос.)
- «Л-17» подводный минный заградитель XIII серии(рос.)
- L-17. на uboat.net. (англ.)
- ПОДВОДНЫЕ ЛОДКИ ТИПА «ЛЕНИНЕЦ»(рос.)
- Подводная лодка «Л» XIII серии(рос.)
Література ред.
- Бережной С. С. — Корабли и суда ВМФ СССР. 1928—1945: Справочник. — М.: Воениздат, 1988. — 710 с.: ил.
- Морозов М. Э., Кулагин К. Л. Первые подлодки СССР. «Декабристы» и «Ленинцы». — М.: Коллекция, Яуза, Эксмо, 2010. — С. 90-91. — 160 с. — 2000 экз. — ISBN 978-5-699-37235-5.
- Платонов А. В. Энциклопедия советских подводных лодок 1941—1945. — М.: АСТ, 2004. — С. 365. — 592 с. — 3000 экз. — ISBN 5-17-024904-7.