| Лідія Сальвер | |
|---|---|
| Lydie Salvayre | |
| Лідія Сальвер на літературному фестивалі «Livre sur la Place». Нансі, 2014 | |
| Ім'я при народженні | Lydie Arjona — Лідія Архона |
| Народилася | 5 вересня 1948 (75 років) Тулуза |
| Громадянство | Франція |
| Національність | по батькові іспанка, по матері каталонка |
| Діяльність | прозаїк, драматург |
| Мова творів | французька |
| Роки активності | початок 1980-х |
| Жанр | роман, п'єса |
| Magnum opus | «Компанія привидів», «Гімн», «Не пла́кати» |
| Премії | див. текст статті Ґонкурівська премія (2014) |
| | |
| Лідія Сальвер у Вікісховищі |
Лі́дія Сальве́р (фр. Lydie Salvayre; 5 вересня 1948, Тулуза) — французька лікарка і письменниця, лауреатка Ґонкурівської премії (2014) за роман «Не пла́кати».
Біографічні дані ред.
Лідія Сальвер (дівоче прізвище — Архона / ісп. Arjona) народилася в Тулузі наймолодшою з трьох дочок у родині муляра. Її батьки у 1930-х роках належали до числа республіканців в Іспанії й після громадянської війни в цій країні емігрували на Південь Франції. Батько Лідії походив із Андалузії, мати — з Каталонії. Лідія провела дитинство в Отеріві, що біля Тулузи. Її сім'я жила в скромних матеріальних і побутових умовах у поселенні іспанських біженців. Її рідною мовою була іспанська. Французьку мову Лідія вивчала в дитячому садку та школі й опанувала її завдяки читанню книжок.
Закінчивши середню школу, вона вступила до Тулузького університету, де студіювала сучасну літературу та іспанську мову й здобула звання бакалавра, a в 1969-му вступила на медичний факультет того ж таки закладу. Одержавши диплом медика, вона спеціалізувалася на психіатрії в Марселі й до кінця 1970-х працювала психіатром у клініці мууніципалітету Бук-Бель-Ер. Розлучившись із чоловіком, у 1983 році Сальвер переїхала до Парижа й стала працювати педіатром в Аржантеї.
З початку 1980-х з'явилися перші публікації Лідії Сальвер у літературних часописах Екс-ан-Прованса і Марселя. У 1990 році вона дістала премію Ермеса для дебютантів за роман «Заява» (La déclaration). Її роман «Компанія привидів» (La Compagnie des spectres) здобув Листопадову премію (Prix Novembre), а в 1997-му літературний журнал Lire визнав його найкращою книжкою року. Лідія Сальвер одержала Премію Франсуа Бієду (François Billetdoux) за роман «Бернар Валле» (Bernard Wallet). У 2014 письменниця стала лауреаткою Ґонкурівської премії за роман «Не плакати» (Pas pleurer), у якому показано Жоржа Бернаноса. Авторка написала цю книжку на основі оповідей своєї матері про Громадянську війну в Іспанії 1936 року.
Твори Лідії Сальвер перекладено двадцятьма мовами.
Твори ред.
Проза ред.
- 1990 : La Déclaration, Paris, Julliard —
- 1991 : La Vie commune, Paris, Julliard —
- 1993 : La Médaille, Paris, Le Seuil —
- 2001 : Le Vif du vivant, Paris, Cercle d'Art —
- 2002 : Et que les vers mangent le bœuf mort, Verticales —
- 2002 : Contre + CD audio avec Serge Teyssot-Gay et Marc Sens, Verticales —
- 2003 : Passage à l'ennemie, Paris, Le Seuil —
- 2005 : La méthode Mila, Paris, Le Seuil —
- 2006 : Dis pas ça + CD audio avec Serge Teyssot-Gay, Marc Sens et Jean-Paul Roy, Verticales —
- 2006 : Lumières sur la CCAS. Les activités sociales des salariés de l'énergie, collectif, Paris, Cercle d'Art —
- 2007 : Portrait de l'écrivain en animal domestique, Paris, Le Seuil —
- 2008 : Petit traité d'éducation lubrique, Cadex —
- 2009 : Bernard Wallet, Paris, Le Seuil —
- 2011 : Hymne, Paris, Le Seuil —
- 2013 : 7 femmes. Emily Brontë, Marina Tsvetaeva, Virginia Woolf, Colette, Sylvia Plath, Ingeborg Bachmann, Djuna Barnes, Paris, Librairie Académique Perrin —
- 2014 : Pas pleurer, Paris, Le Seuil. Prix Goncourt 2014 —
Драматургія ред.
- 1995 : La Puissance des mouches, Paris, Le Seuil —
- 1997 : La Compagnie des spectres, Paris, Le Seuil —
- 1997 : Quelques conseils aux élèves huissiers, Verticales —
- 1999 : La Conférence de Cintegabelle, Paris, Le Seuil —
- 2000 : Les Belles âmes, Paris, Le Seuil —
Передмови ред.
Театральні постановки ред.
- La Vie commune
- 1995: "La Nouvelle secrétaire", адаптував Cosima de Boissoudy, поставив Jacques Taroni, France Culture
- La Puissance des mouches
- La Compagnie des spectres
- 2002: поставила Monica Espina, Théâtre national de Chaillot
- 2003: поставила Monica Espina, Théâtre Jean Vilar.
- 2006: поставив Gérard Lorcy, Villers-Saint-Paul, Salle Henri Salvador
- 2008: поставив Pierre Béziers, tournée dans les Bouches du Rhône, Hérault, Haute-Provence, puis au Théâtre du Lucernaire.
- 2011: поставив Zabou Breitman, Theatre de la commune Aubervilliers
- La conférence de Cintagabelle
- 2005: поставив Jean-Yves Lazennec, Théâtre de la Commune.
- Les Belles âmes
- 2008: поставив і адаптував Laurence Février, Théâtre national de Chaillot.
- Quelques conseils aux élèves huissiers
- 2011: поставили Jeanne Mathis та Frédéric Andrau
Бібліографія ред.
- Brigitte Louichon, " Lydie Salvayre: parler au nom d'Olympe ", Nouvelles écrivaines: nouvelles voix ?, éditions Rodopi, coll. " Faux titre ", 2002
- Marianne Grosjean. Lydie Salvayre injecte de la joie libertaire dans l'horreur franquiste. Tribune de Genève, 04.11.2014 [ 5 листопада 2014 у Wayback Machine.]
Нагороди ред.
- 1990: Премія Ермеса за дебютний роман (Prix Hermès du premier roman), La déclaration
- 1997: Листопадова премія (Prix Novembre), La Compagnie des spectres
- 2009: Премія Франсуа Бієду (Prix François-Billetdoux), BW
- 2014: Ґонкурівська премія, Pas pleurer
Примітки ред.
- Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
- Lydie Salvayre [ 6 листопада 2014 у Wayback Machine.], Biographie de la documentation de Radio France, octobre 2014, bei France Inter
- ↑ France 24 avec l'AFP (05.11.2014). Lydie Salvayre décroche le prix Goncourt pour son roman "Pas pleurer" (фр.). france24.com. Процитовано 05.11.2014.
- . Архів оригіналу за 11 листопада 2014. Процитовано 14 листопада 2014.
- La francesa d'origen català Lydie Salvayre guanya el premi Goncourt per un llibre sobre la Guerra Civil espanyola [ 7 листопада 2014 у Wayback Machine.], vilaweb.cat, 5. November 2014
- Marianne Grosjean, Lydie Salvayre remporte le Prix Goncourt pour Pas pleurer [ 5 листопада 2014 у Wayback Machine.] (Interview mit der Autorin), Tribune de Genève, zuletzt aktualisiert am 5. November 2014
Посилання ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Лідія Сальвер |
- Лідія Сальвер [ 26 вересня 2020 у Wayback Machine.] на сайті Ina.fr, Institut national de l'audiovisuel