Луїс Флоріану Бонфа (порт. Luiz Floriano Bonfá) (Ріо-де-Жанейро, 17 жовтня 1922 — Ріо-де-Жанейро, 12 січня 2001) — бразильський композитор і гітарист
| Луїс Бонфа | |
|---|---|
| Luiz Floriano Bonfá | |
| | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 17 жовтня 1922 |
| Місце народження | Ріо-де-Жанейро, Бразилія |
| Дата смерті | 12 січня 2001 (78 років) |
| Місце смерті | Ріо-де-Жанейро, Бразилія |
| Причина смерті | рак простати |
| Роки активності | 1945—2000 |
| Громадянство | Бразилія |
| Професія | |
| Інструменти | гітара |
| Жанр | |
| Лейбл | |
| Файли у Вікісховищі |
Серед найбільш відомих його композицій — класичні Manhã de Carnaval і Samba de Orfeu, A chuva caiu (спільно з Томом Жобімом), Correnteza, De cigarro em cigarro, The gentle rain, Menina flor, Mania de Maria (спільно з Марією Еленою Толеду) та Sem esse céu.
Біографія ред.
Луїс Флоріану Бонфа народився 17 жовтня 1922 року в Ріо-де-Жанейро в родині італійського іммігранта. З 11-річного віку навчався у класичного гітариста з Уругваю Ісайї Савіо. На той час Ісайя Савіо (1902—1977) був одним з найкращих і найбільш обізнаних гітаристів у Південній Америці. Він сам навчався у великого Мігеля Ллобета, мав і передав учневі вимогливий, систематичний підхід, завдяки якому молодий гітарист розвинув свій оригінальний та гнучкий стиль. За три роки щотижневих уроків, Луїс отримав глибокі знання з техніки і репертуару класичної гітари.
Хоча Бонфа, на думку Савіо, міг досягти вершин у класичній гітарі, сам Луїс прагнув присвятити себе бразильській популярній музиці. Професійну кар'єру Луїс почав 1945 року, як гітарист і вокаліст у Trio Campesino, з яким він виступав в казино "Porchat Island" і "Icaraí".
Багато визначних інструментальних творів Бонфа (Sambolero, Uma Prece, Batucada, Dança India) датуються серединою 1940-х років, коли Луїсу було трохи за двадцять. Цього часу він вже мав зрілий композиційний стиль.
1946 року Бонфа знайомиться з іншим головним наставником: гітаристом Анібалом Аугусту Сардінью (1915—1955), більш відомим як Гароту. і починає працювати на очолюваному Гароту Rio Rádio Nacional у програмі "Clube da bossa". Гароту знайомить Луїса з гармонією босанова. На Rádio Nacional, важливій на той час вітрині майбутніх талантів, Бонфа отримує першу широку відомість в Бразилії.
З 1946 по 1952 рік Бонфа, разом з Луїсом Телесом, Франсіску Пачеку та Альберту Рушелем, виступав, як гітарист і вокаліст, у дуже успішному вокальному ансамблі Quitandinha Serenaders. Після розпуску групи він почав свою сольну кар'єру як гітарист. Першою створеною Бонфа піснею була De Cigarro em Cigarro, записана співачкою самби Норою Ней 1953 року на студії Continental. Деякі з його ранніх композицій, Ranchinho de Palha, O Vento Não Sabe, Perdido de amor, Sem esse céu були записані та виконувались бразильським джазовим піаністом Діком Фарні 1953 року. Завдяки Фарні, Бонфа того ж 1953 року познайомився з Антоніу Карлусом Жобіном та Вінісіусом ді Морайсом, чия діяльність згодом сприяла всесвітньому поширенню бразильської джазової та естрадної музики.
Бонфа співпрацював з ними та іншими відомими бразильськими музикантами й виконавцями у створенні вистави за п'єсою ді Морайса Orfeu da Conceição, продовженням якої через декілька років став фільм Марселя Камю "Чорний Орфей" (порт. Orfeu Negro). 1956 року студія Odeon випустила музику Бонфа до Orfeu da Conceição окремою платівкою, У час розквіту джазової сцени в Ріо-де-Жанейро, задля таких театральних виступів об'єднувалися музиканти, художники та драматурги. Бонфа написав деякі з оригінальних музичних тем для фільму, в тому числі композиції Samba de Orfeu та найвідоміший свій твір, Manhã de Carnaval, що став відомим стандартом.
1958 року Бонфа їде до Нью-Йорка і вирушає, як акомпаніатор, в тур Сполученими Штатами зі знаменитою бродвейською акторкою Мері Мартін. Тим часом фільм "Чорний Орфей" виходить на екрани, отримує нагороди і приносить славу своїм творцям. Фільм Камю та співпраця Жілберту та Жобіма з американськими джазменами, такими як Стен Гетц і Чарлі Берд привернули увагу світу до бразильської популярної музики і Бонфа став дуже помітним послом бразильської музики в США, починаючи з концерту босанови, що відбувся в листопаді 1962 року в нью-йоркському Карнегі-хол.
1962 року Луїс одружився зі співачкою і композитором Марією Еленою Толеду. Разом вони створили і записали чимало популярних свого часу пісень. 1966 року на I Міжнародному пісенному фестивалі, третє місце посіла створена подружжям Dia das rosas у виконанні Майси. На наступних фестивалях також були представлені пісні тандему Бонфа-Толеду, як Vem comigo cantar та Amada canta.
Бонфа співпрацював з американськими музикантами, такими як Квінсі Джонс, Джордж Бенсон, Стен Гетц і Френк Сінатра, і записав з ними у США кілька альбомів. Елвіс Преслі співав композицію Бонфа Almost in Love з текстом Ренді Старра у фільмі 1968 року Нормана Таурога "Трохи життя, трохи кохання" (англ. Live a Little, Love a Little). Серед відомих його композицій також The Gentle Rain на слова Метта Дубі, записаний Аструд Жілберту для альбому The Shadow of Your Smile та Sambolero.
Наприкінці 60-х років він переїхав до Сполучених Штатів, де в 1970-х роках виступав разом з Еуміром Деодату із джазовим репертуаром, записав декілька альбомів, наприклад, Introspection (1972), що вважається класикою гітарного соло. Альбом Jacaranda, випущений 1973 року напередодні його повернення до Бразилії, завершив кар'єру гітариста в США.
Френк Сінатра, Сара Вон, Джордж Бенсон, Тоні Беннетт, Хуліо Іглесіас, Дайана Кролл і Лучано Паваротті виконували пісні на музику Бонфа.
Наприкінці 1980-х років він повернувся до Бразилії, проте продовжував співпрацю з північноамериканськими лейблами.
Бонфа помер у 78 років у Ріо-де-Жанейро 12 січня 2001 року.
Дискографія ред.
|
|
|
Див. також ред.
2011 року вийшов сингл Готьє Somebody That I Used to Know, заснований на композиції Бонфа Seville з альбому 1967 року Luiz Bonfa Plays Great Songs. Світовий продаж копій сингла становив на 2012 рік станови більш як 10 млн примірників, а видеокліп на YouTube станом на березень 2018 року дивилися (і слухали мелодію Луїса Бонфа) більше, ніж 1 млрд. разів.
Примітки ред.
- Gesy Willian De Freitas (2009). A Beleza Do ViolÃo (ісп.). Clube de Autores. с. 11. Процитовано 09.03.2018.
- ↑ Anthony Weller (2005). . Essay for CD Solo in Rio 1959 (англ.) (Smithsonian Folkways Recordings). Архів оригіналу за 9 серпня 2019. Процитовано 09.03.2018.
- ↑ (порт.). Instituto Cultural Cravo Albin. с. Luiz Bonfá·Dados Artísticos. Архів оригіналу за 12 липня 2019. Процитовано 09.03.2018.
- (порт.). Instituto Cultural Cravo Albin. с. Garoto·Dados Artísticos. Архів оригіналу за 14 серпня 2020. Процитовано 09.03.2018.
- Tárik de Souza (2003). (порт.). Editora 34. с. 177—179. ISBN 8-5732-6287-7. Архів оригіналу за 12 березня 2018. Процитовано 09.03.2018.
- Chris McGowan, Ricardo Pessanha (1998). The Brazilian Sound: Samba, Bossa Nova, and the Popular Music of Brazil (англ.). Temple University Press. с. 64. ISBN 1-5663-9545-3. Процитовано 09.03.2018.
- ↑ Ruy Castro (2003). (англ.). Chicago Review Press. с. 311. ISBN 1-5565-2494-3. Архів оригіналу за 8 березня 2018. Процитовано 11 березня 2018.
- Paul Tingen (July 2012). (англ.). Sound on Sound. Архів оригіналу за 23 травня 2016. Процитовано 09.03.2018.
- . The Independent. 31 серпня 2012. Архів оригіналу за 5 вересня 2012. Процитовано 09.03.2018.
- . Архів оригіналу за 11 березня 2018. Процитовано 11 березня 2018.