| Ця стаття містить перелік посилань, але походження тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність внутрішньотекстових джерел-виносок. (серпень 2019) |
Лосе́нко Анто́н (Антін) Па́влович (30 липня (10 серпня) 1737, Глухів, Глухівський полк, Гетьманщина — 23 листопада (4 грудня) 1773, Санкт-Петербург, Російська імперія) — український живописець, педагог і культурний діяч. Основоположник українського і російського історичного живопису.
| Антон Павлович Лосенко | |
|---|---|
| Народження | 30 липня (10 серпня) 1737 Глухів, Глухівський полк, Гетьманщина |
| Смерть | 23 листопада (4 грудня) 1773 (36 років) |
| Санкт-Петербург, Російська імперія | |
| Поховання | Смоленське православне кладовище |
| Країна | Гетьманщина |
| Жанр | Історичні предмети, портрети |
| Навчання | Петербурзька академія мистецтв |
| Діяльність | художник |
| Напрямок | Неокласицизм |
| Покровитель | Голіцин Дмитро Михайлович[d] |
| Працівник | Петербурзька академія мистецтв |
| Твори | Прощання Гектора з Андромахою (картина) |
| | |
| Лосенко Антон Павлович у Вікісховищі |
Життєпис Редагувати
Народився у Глухові, Глухівський полк, Гетьманщина, в козацькій родині. Навчався у Глухівській школі співу та інструментальної музики. Рано став сиротою. У 7 років (1744) направлений до Придворної співацької капели. 1753 року (через пов'язану з віком зміну голосу) відданий у навчання до портретиста Івана Аргунова, — кріпацького живописця графа Петра Шереметьєва.
1758 зарахований графом Іваном Шуваловим до Імператорської Академії мистецтв, де навчався під керівництвом французьких художників Луї-Жозефа Ле Лоррена (фр. Louis-Joseph Le Lorrain 1715—59) та Жана-Луї Девельї (фр. Jean-Louis Develly 1730–1804). 1760 року написав портрети президента петербурзької Академії мистецтв графа Івана Шувалова, поета Олександра Сумарокова. Від вересня цього ж року вдосконалював свою майстерність у Жана Рету (фр. Jean II Restout 1692–1768) у Парижі. Створив там велику картину за євангелійським сюжетом «Чудовий лов риби». 1762 року повернувся до Санкт-Петербурга. Написав портрети великого князя Павла Петровича (майбутній імператор Павло I; «Портрет Великого князя Павла Петровича в дитинстві»), засновника першого російського публічного театру Федора Волкова і актора Якова Шумського.
У 1763-1765 знову навчався в Парижі у майстерні історичного живопису Жозефа-Марі Вієна (фр. Joseph-Marie Vien 1716-1809). Там він написав, зокрема, «Смерть Адоніса», «Андрій Первозванний» (обидві 1764), «Жертвоприношення Авраама (Авраам приносить в жертву сина свого Ісаака)» (1765). Від 1766 року вивчав античність і копіював майстрів Відродження в Італії, написав полотно «Зевс і Фетіда» (1769). У його картинах початку й середини 1760-х років на біблійні сюжети відчутні зв'язки з мистецтвом пізнього бароко, наступні праці (зокрема «Авель» і «Каїн», обидві 1768) позначені рисами класицизму.
1769 повернувся до Санкт-Петербурга. У 1770 створив картину на тему давньоруської історії — «Володимир і Рогніда», яка стверджувала рівноправність національної історії з історією античного світу. За неї отримав звання академіка. Цього ж року обійняв посаду ад'юнкт-професора петербурзькій Академії мистецтв. 1772 року став професором і директором (спільно з французьким скульптором Ніколя-Франсуа Жілле (фр. Nicolas-François Gillet) 1709—91) петербурзької Академії мистецтв.
Створив перший в Російській імперії посібник з художньої анатомії під назвою «Пояснення короткої пропорції людини, заснованої на перевіреному дослідженні різних пропорцій древніх статуй, старанням Імператорської Академії мистецтв професора живопису пана Лосенка для користі юнацтва, що вправляється в малюванні, видане». Підготував рекомендації щодо роботи над історичною картиною. Працював над полотном «Прощання Гектора з Андромахою» (1773, якого не закінчив: у піднесених образах у ній втілено ідею патріотичного подвигу, готовності до самопожертви.
1773 (на 37-му році життя) почав тяжко хворіти й невдовзі помер від водянки в Санкт-Петербурзі. Похований там само на Смоленському цвинтарі.
Його педагогічна діяльність, а також його підручник (ним користувалися до середини 19 століття) істотно вплинули на розвиток художньої освіти в Російській імперії.
Картини Лосенка зберігаються в музеях Росії, Білорусі, України («Авель» — у Харківському художньому музеї).
Картини Редагувати
Примітки Редагувати
Джерела та література Редагувати
- Марко Роберт Стех, «Очима культури» № 21. Антін Лосенко і класицизм у малярстві [ 25 квітня 2014 у Wayback Machine.]
- Косач Юрій. Запрошення на Цитеру: Оповідання. Мюнхен, 1946.
- Ковпаненко Н. Г. Лосенко Антон Павлович [ 1 квітня 2013 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 272—273. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1..
- М. Г. (Голубець М.) Антін Лосенко // Світ. — 1918. — Ч. 2. — С. 18-21.
- Голубець М. Під чужим небом [ 11 березня 2013 у Wayback Machine.] // Історія української культури / За загал. ред. І. Крип'якевича. — 4-те вид., стереотип. — К.: Либідь, 2002. — 656 с.
- Каганович А. Л. Антон Лосенко и русское искусство середины XVIII столетия [ 10 березня 2016 у Wayback Machine.]. — М. — 1963. (рос.)
- Гаврилова Є. І. Антон Павлович Лосенко [ 12 березня 2016 у Wayback Machine.]. — Л. — 1977. (рос.)
- Гаврилова Є. І. Антон Лосенко и его наследие // «Художник»/ — 1988/ — № 7. (рос.)
- Молєва Н. М. Выдающиеся русские художники-педагоги [ 13 березня 2016 у Wayback Machine.]. — М. — 1991. (рос.)
Посилання Редагувати
- Лосенко Антон Павлович // Українська музична енциклопедія. Т. 3: [Л – М] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2011. — С. 188.
- Лосенко Антін [ 14 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1960. — Т. 4, кн. VII : Літери Ле — Ме. — С. 862. — 1000 екз.