Кропивна (Хмільницький район)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: (Кропивна).

Кропи́вна — село в Україні, в Уланівській сільській громаді Хмільницького району Вінницької області. Населення становить 514 осіб.

село Кропивна
Герб Прапор
Країна	Україна
Область	Вінницька область
Район	Хмільницький район
Громада	Уланівська сільська громада
Основні дані
Засноване	1200
Населення	514
Площа	2,5 км²
Густота населення	205,6 осіб/км²
Поштовий індекс	22026
Телефонний код	+380 4338
Географічні дані
Географічні координати	49°45′46″ пн. ш. 28°18′07″ сх. д. / 49.76278° пн. ш. 28.30194° сх. д. / 49.76278; 28.30194Координати: 49°45′46″ пн. ш. 28°18′07″ сх. д. / 49.76278° пн. ш. 28.30194° сх. д. / 49.76278; 28.30194
Середня висота над рівнем моря	281 м
Місцева влада
Адреса ради	22032, Вінницька обл., Хмільницький р-н, с. Уланів, вул. Миру, буд. 9
Карта
Кропивна
Кропивна
Мапа
Кропивна у Вікісховищі

Географія

Селом протікає річка (Руда), яка у (Великому Острожку) впадає у (Витхлу).

Історія

Повернуся знову до батьківських порогів, до рідного села Кропивна, що у Хмільницькому (а до 1962 року — Уланівському) районі Вінницької області. Як свідчать поважні історики, зокрема Микола Дорош і його чергова чудова історична книга «Витоки. Дослідження, оповіді, версії» про призабуті сторінки рідного краю, моє село — одне з найдавніших сіл Хмільницького району. З Вікіпедії довідуємося, що воно засноване і відоме з 1200 року. Цей факт треба ще дослідити додатково, звідки взяті ці дані. Однак, у Грамоті дідича та господаря Подільської землі князя Федора Коріатовича, укладеній кирилицею на пергаменті та підписаній княжим писарем Андрієм Морхиною (випускником Києво-Печерської лаври) у городі Смотричі 20 червня 1391 року, йдеться про те, що він «…дарує землі… від верху Кропивни аж до устя Кропивни  долов (що означає „долина“, „місцевість“, по-сучасному „басейн“) Буга  пану Гринькові…», майже одночасно з тим, коли  було подароване князю Бедришко (Бедриху) поселення на річці Гнилоп'ять, що сьогодні є уславленим містом Бердичів Житомирської області і яке знаходиться від нашого села на відстані . До речі, з цієї ж Грамоти випливає, що свідком дарування є, крім інших свідків, «пан Бедришко» (див. фото оригіналу Грамоти в кінці розділу).

Грамота

 Потім Бедришко отримав уже від Вітовта інші села на Подолії. Гринько або пан Григорій  був, очевидно, впливовою людиною і одночасно княжим слугою, членом княжого адміністративно-судового апарату, або, імовірно, княжичем-сином Бориса Коріатовича, який за вірну службу Великому князю заслужив таку милість. Із «Очерка известий о Подольской земле» Н. Молчановського дізнаємося, що Гринько був Червоноградським воєводою та Подольським старостою не тільки при Федорі, але й, можливо, і при Вітовті, і при Свидригайлі. Більше того, відомо, що у 1404 році він залучався як один із суддів у справі про земельну суперечку між польським королем Владиславом Ягайлом та деякими українськими землевласниками. Цьому ж таки Гриньку цією ж Грамотою були подаровані декілька населених пунктів, зокрема Соколецьку волость (теперішній Сокілець), а також Плисків, Дашів, Звенигород, Вороновицю, Іллінці, Нову Прилуку. При цьому зазначаються межі подарованих володінь. А ще його теща княгиня Андріанова-Вінницька передала пану Григорію і своїм (його) дітям села Микулинці, Літин, Івчу (Вонячин), Дашківці, Стрижавку, які і сьогодні носять ті ж назви. Що потім сталося з володіннями Гринька, важко дослідити, але відомо, що незабаром, у 1395 році, Великий князь Литовський Вітовт передав їх двоюрідному брату князю Карибутовичу Дмитру Ольгердовичу. Далі володарі цих земель теж змінювались досить швидко, в залежності від суспільно-політичної ситуації того часу. У будь-якому разі, тоді творилося із власністю на землю аналогічно сучасним подіям. Отже, поки що є підстави вважати 1391 рік першою документальною згадкою про Кропивну. Білоруський історик В. Тимошенко після детальних додаткових досліджень першоджерел доводить, що у Князь-Грамоті за 1391 рік мова йде саме про село Кропивну, що у теперішньому Хмільницькому районі Вінницької області. При цьому треба пам'ятати, що відповідно рішенню ЮНЕСКО вік поселення фіксується від першої писемної (не археологічної) згадки про нього в документах, а їх є чимало: Праці Подільського Єпархіального історико-статистичного комітету; Радзивілівська папка в Мінську — Вище згадана Невядомая грамата Федора Карыятовіча за 20 червня 1391 року: Беларускі Гістарычны Агляд; історичні праці низки вітчизняних та зарубіжних істориків, зокрема: М. Грушевського, Н. Молчановського, В. Отамановського, А. Зінченко, М. Дороша. Г. Хоткевича, Р. Саввова, П. Меріме, М. Стрийковського, Геродота та ін.; Прадавні українські літературні пам'ятки: Велесова Книга, Повість минулих літ, Іпатіївський літопис, Слово о полку Ігоревім тощо.

Свідками при цьому даруванні були декілька поважних землевласників за списком у Грамоті, окрім згаданого вище Бедришка, Немиря Бакотський  (володар колишнього міста Бакота поблизу теперішньої Дністровської ГАЕС, на жаль, повністю затопленого водосховищем, а, можливо, і власник міста Немирів), а також литовський шляхтич, могутній володар величезних земельних угідь на Поділлі, Павло Ступіч, на честь якого, як стверджують історики, і назване сусіднє село Ступник.

Отже, можна вважати на цьому етапі моїх досліджень, що моєму рідному селу у 2011 році виповнилося 620 років! А топонім «Кропивна» походить, можливо, від того, що село знаходиться на самому гребені Придніпровської височини і частіше за інші близькі до нього села з точки зору метеорології поливалося, «окроплювалося» дощами; можливо, його заснував якийсь старійшина Кроп; можливо, від того, що навколо села, особливо в ярах і яругах величезна кількість родючої і пишної рослинності: кропиви (вона швидко заростає, особливо на місці зруйнованих або спалених хат, а наш край найбільше потерпав від навали різноманітних ворогів, а відтак, руйнувань і пожеж), а також осоки, татарського зілля і іншої всякої-всячини. Найбільш ймовірно він походить від гідроніма «Кропивня» або назви річки «Кропив'янка», що протікає тут, етимологія якої походить від «водяної кропиви — кропивки». Тож назва поселення найбільш ймовірно виникла від назви річки, а не від кропиви. Кажуть, у минулому село знаходилося в долині річечок Кропив'янки та Птинної. Зараз вони з невідомих причин носять назву Руда і Рудка, відповідно. Дуже імовірно, що Кропив'янкою і Птинною були і є інші річечки-притоки Рудої в околі села Кропивна, а їх є чимало, наприклад, потічок, що зараз пропливає мимо клубу і біля школи впадає в Руду. З історичних документів з'ясувати зараз це поки-що неможливо. В басейновому управлінні Південного Бугу, де працює чимало моїх добрих знайомих і приятелів, теж не дають ствердної відповіді. Щоправда, факт, що Рудка і Птинна — це одна і та ж річка, мої колеги підтверджують. А от чи називалася раніше Руда Кропив'янкою — це достеменно невідомо. Історик Микола Дорош останнє дослідив із Єпархіальних Відомостей та інших джерел інформації. Назва річки зазначається на відповідних географічних картах і гідрографічних документах тоді, коли довжина річки не менше . На жаль, Птинна-Рудка такої протяжності не має. При цьому слово «руда» відповідає терміну «заплава», тобто широкий беріг, який під час весняної повені заливався водою. Можливо, це пішло від того, що у давні часи кропив'яни виплавляли (вижарювали) із місцевих болотистих руд крицю, а потім, обробляючи (оббиваючи) її молотом у кузні, отримували залізо. Чому змінилися назви цих річок? Невідомо. Проте достеменно відомо, що  в царські, а особливо в радянські часи, історія нашого краю свідомо перекручувалася для того, щоб знищити пам'ять народу. А народ, як ми знаємо, без історичної пам'яті, без коренів, без мови та без культури — сіра покірна маса. Це, на жаль, була і є політика колонізаторів. При цьому на карті 1868 року є позначка — Кропивнянська Забара (межа, кордон, гряда з підводного каменю). Так воно і є. Дійсно, наше село і сусідні села знаходяться на гребені Придніпровської височини і у свій час були кордоном між Київщиною, Галичиною, Поділлям та «Диким Полем». При цьому поруч з нашим селом в старовину пролягали Чорний і Галіївський шляхи, по яким рухалися завойовники, а також чумаки, козацькі війська тощо.   

У будь-якому разі, мій рідний край не раз «окроплювався» кров'ю його мужніх захисників, сльозами радості і смутку його Матерів, щедрою росою Бога Дощу і Сонця. Ніхто не знає, звідки походить ця назва.  У старослов'янській мові у давні часи могло бути якесь поняття, у корені якого стояли б «кроп», «окріп» та інші. Якщо навести назви сусідніх сіл: Ступник, Клітенка, Подорожня, Червоний Степ, Вишенька, Чепелі, Тараски, Остріжок, Буряки, Сміла, Чеснівка, Петриківці, то появу їх назв (окрім Ступника) цілком обґрунтовано можна трактувати і сьогодні.

Село розташоване на берегах аж трьох річок: Руда, Рудка (тече біля колишнього колгоспу) та потічок (струмок) Безіменний (тече поблизу нинішнього клубу, який був колись садибою місцевого пана Самсона). Дві останні впадають у Руду, що бере свої початки з-під Листопадівки (близько автотраси, недалеко від колишньої військової частини — Вежі), тече через Клітенку, а далі — Кропивну (поруч теперішньої школи), Погорілу, Ступник. За Ступником вона зливається з річкою  Журавель, яка, у свою чергу, біля Великого Острожка впадає в річку Витхлу (Витеклу). Остання тече через Тараски, Пагурці і біля Воронівець впадає у Сниводу (Синю воду), а Снивода біля Янева (Іванів)– у річку Бог (Південний Буг).

Фрагмент з автобіографічної книги Василя Петрука «Любіть Україну».

ДАРЧА ГРАМОТА ПОДІЛЬСЬКОГО КНЯЗЯ ФЕДОРА КОРІАТОВИЧА

Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, амінь. Ми, князь Федір Коріатович, Божою милістю дідич і господар Подольської землі, чиним свідомо цим листом всякому доброму, хто на цей лист гляне і почує, поважаючи його… даруємо нашому вірному слузі пану Гринькові за вірну службу в отчину і дідичну город Сокілець і границю до нього, але не чужих земель, а земель ними самими перетвореної Подолії… від верху Кропивної аж до устя, а від устя Кропивної долиною Богу аж до устя Собу…  зі всіма тими ріками, землями, лісами, полями, дібровами і селами, хто там сидять і прислуживають …

Княжий писар Андрій Морхина,

город Смотрич, 20 червня 1391 року

Фрагмент копії дослівного трактування Князь-Грамоти зі старослов'янської на сучасну українську мову, підготовлений археографом Олександром Грушею у 2001 році з оригіналу, написаному кирилицею на пергаменті, що знаходиться в Національному історичному архіві Бєларусі (Радзивілівська папка, Беларускі гістарычны агляд).

У 1957 році село Погоріла було приєднане до села Кропивна.

Населення

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Відсоток
українська	99,03%
російська	0,97%

Відомі люди

Тут народився відомий український вчений, доктор технічних наук, професор, член-кореспондент Української технологічної академії, академік Української академії економічної кібернетики, академік Міжнародної академії наук екології та безпеки життєдіяльності, Відмінник освіти України, Заслужений природоохоронець України (Василь Григорович Петрук).

У селі Кропивна народився і виріс відомий в Україні юрист, суддя Вищого адміністративного суду України, Заслужений юрист України Микола Олексійович Сорока.

• (Павленко Валентина Василівна) — українська поетеса.

Примітки

1. О присоединении села Погорила к селу Кропивна // Державний архів Вінницької області. Ф. Р-2700. Оп. 6. Од. зб. 1103. Арк. 31 (Кропивна).
2. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
3. . Архів оригіналу за 6 січня 2017. Процитовано 5 січня 2017.

Література

• Кропи́вна // (Історія міст і сіл Української РСР) : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.674-675
• Василь Петрук. На гребені вершин й святих шляхів цвіте веселкою прабатьківська Кропивна. – Житомир, О.О. Євенок, 2020. – 220 с. (Випуск 60)

Посилання

• [1]Автобіографічна повість «Любіть Україну» [ 27 січня 2020 у Wayback Machine.]
  • [2]Книга Петрука В.Г. про село Кропивна [ 23 січня 2022 у Wayback Machine.]