Кривенко Олександр Анатолійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Кривенко.

Олекса́ндр Криве́нко (13 травня 1963, Львів — 9 квітня 2003, Скибин, Київська область, Україна) — український журналіст, публіцист, головний редактор, політичний і громадський діяч.

Олександр Кривенко
Ім'я при народженні	Олександр Анатолійович Кривенко
Народився	13 травня 1963(1963-05-13) Львів, Україна
Помер	9 квітня 2003(2003-04-09) (39 років) Скибин, Броварський район, Київська область, Україна ·загибель в автокатастрофі
Поховання	Личаківський цвинтар :
Громадянство	Україна
Національність	українець
Діяльність	журналістика, політика
Галузь	журналістика, публіцистика і політична діяльність
Alma mater	ЛНУ імені Івана Франка
Знання мов	українська
Конфесія	греко-католик
У шлюбі з	Марія Кривенко
Діти	Оксана (1985), Соломія (1990), Анастасія (1990), Орися-Марія (1990)
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Редактор львівських газет «Поступ» і «Post-Поступ». З лютого 1998 до червня 1999 року працював головним редактором «Телевізійної служби новин» на телеканалі 1+1.

Життєпис

Юність

Народився у Львові, в родині переселенців з Вінниччини.

• 1987 — закінчив Львівський університет ім. І.Франка (філологічний факультет). Працював на кафедрі української літератури.

Політична і громадська діяльність

• Був одним з організаторів та активістів «Товариства Лева». Брав участь у створенні «Меморіалу», Товариства української мови.

• Вересень 1989 року — делегат Установчого з'їзду Руху

• 1990–1994 рр. — депутат Львівської обласної ради народних депутатів першого демократичного скликання, голова комісії з проблем молоді.

• 1996 — несподівано для багатьох Кривенко стає радником прем'єр-міністра України Павла Лазаренка, заступником керівника прес-служби уряду, входить до Експертної ради при керівникові уряду. Майже у той же період Кривенко був членом Політради Народно-демократичної партії. Проте невдовзі НДП почала вимагати відставки Лазаренка, і після його звільнення Кривенко залишає державну службу. Брав участь у передвиборчій кампанії партії «Громада».

• З червня 2001 року — президент громадської організації «Хартія 4».

• З березня 2001 року — директор українсько-польського журналістського клубу «Без упереджень».

• Кінець 2001 року — повернувся до активної політики. Був членом президії Громадського комітету опору «За правду!», протягом кількох місяців виконував обов'язки прес-секретаря Форуму національного порятунку. Але внаслідок незгоди з діями і намірами деяких учасників ФНП залишив посаду.

Журналістська діяльність

• 1988 — організатор і редактор самвидавчого збірника статей «Віко» (вийшло 2 чи 3 його номери).

• З квітня 1989 року — організатор і редактор самвидавчої газети «Поступ», у 1990–1991 рр. — власний кореспондент журналу «Пам'ятки України».

• З липня 1991 року до квітня 1995 р. — головний редактор газети «Post-Поступ».

• З травня по листопад 1995 року працював головним редактором інформаційних програм — «Вікна», «Вікна в світ» — Міжнародного медіа центру «Інтерньюз», у 1996 році став головним редактором Телевізійного інформаційного агентства «Вікна».

• Кінець 1997 року — брав участь у заснуванні львівської щоденної газети «Поступ», певний час був її шеф-редактором (грудень 1997 — січень 1998).

• З лютого 1998 до червня 1999 року працював головним редактором «Телевізійної служби новин» на телеканалі 1+1.

• З березня 1999 р. до грудня 2000 р. був головним редактором щотижневого журналу «Політика і культура (ПіК)», який видавав Зіновій Кулик.

• З лютого 2002 року Кривенко очолював незалежний проєкт інформаційно-розмовного радіо «Громадське радіо», яке вело мовлення в інтернеті, на хвилях регіональних радіостанцій та у 2004—2005 рр. на хвилях інформаційно-розмовного радіо «Ера-ФМ». Домагався отримання ліцензії на радіомовлення для «Громадське радіо», але без успіху.

Загибель

Загинув у віці 39-ти років 9 квітня 2003 року вночі о 2:20 в автокатастрофі на трасі Київ — Чернігів — Нові Яриловичі, повертаючись після поминок за загиблим попереднього дня в Іраку українським телеоператором Тарасом Процюком. За кермом автомобіля «Фольксваген гольф», в якому їхав Кривенко, був співробітник Офісу координатора проєктів ОБСЄ в Україні Гізо Грдзелідзе, який теж загинув.

Того ж трагічного дня пам'ять Кривенка вшанували хвилиною мовчання у Верховній Раді України під час відкриття ранкового засідання. Глибокі співчуття родині, друзям і колегам загиблого висловив і Президент України Леонід Кучма.

Похований на 3 полі Личаківського цвинтаря у Львові, його могила розташована біля центрального входу.

Творчий доробок

Більшу частину його творчого доробку складають статті та есеї. Співавтор (разом з Володимиром Павлівим) культової^{[джерело?]} книжки «Енциклопедія нашого українознавства».

Був членом асоціації «Нова література», віце-президентом Асоціації українських письменників.

Пам'ять

Могила О. Кривенка на Личаківському кладовищі (Львів)

У пам'ять про О. Кривенка його львівські друзі щороку 13 травня присуджують премію «За поступ у журналістиці» його імені українському журналістові — носієві вартостей, що їх плекав Олександр. При цьому в Українському католицькому університеті відбувається «Лекція Свободи» пам'яті Олександра Кривенка.

Єдине, чого б я дуже хотів, щоби пам'ятали про цих людей, щоби хто-небудь, коли-небудь сказав би фразу, яку завжди промовляють у таких випадках: ми стояли на плечах гігантів. Бо вони були такими. І Україна поки що не оцінила їх, — відомий український журналіст Микола Вересень в інтерв'ю інтернет-виданню «Главред», 17.04.2008 р.

Тексти Олександра Кривенка

• О. Кривенко. Україна моя маргінальна [ 20 серпня 2010 у Wayback Machine.]
• О. Кривенко. У зловісному карнавалі брехні [ 22 серпня 2010 у Wayback Machine.]

Одне з останніх інтерв'ю:

• . Українська правда. 9 квітня 2003. Архів оригіналу за 22 вересня 2018. Процитовано 23 вересня 2018. 

Примітки

1. Личаківський некрополь — С. 139.
   d:Track:Q62416080
2. Czech National Authority Database
   d:Track:Q13550863
3. . Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 16 червня 2011. 

Посилання

• Олександр Кривенко: Найбільшим проектом є люди [ 30 вересня 2006 у Wayback Machine.]
• Володимир Павлів. Синдром програної війни. 12 есе про Олександра Кривенка [ 28 вересня 2007 у Wayback Machine.]
• Ігор Марков. Як він став Кривенком [ 28 серпня 2013 у Wayback Machine.]
• Вахтанг Кіпіані. Життя у «Поступі» [ 2 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
• Олександр Кривенко: редактор від Бога і «вічний революціонер» [ 12 квітня 2013 у Wayback Machine.]
• Бути українцем — це спокута [ 1 жовтня 2017 у Wayback Machine.]
• Тихо! Йде останній ефір… [ 12 травня 2006 у Wayback Machine.]
• На Личаківському цвинтарі встановлять пам'ятник журналісту Кривенку^{[недоступне посилання з липня 2019]}