Зофія Коссак-Щуцька (пол. Zofia Kossak-Szczucka; *10 серпня 1889, Космін — †9 квітня 1968, Бельсько-Бяла) — польська письменниця, учасниця руху Опору організації «Жеґота» (пол. Żegota).
| Зофія Коссак-Щуцька | |
|---|---|
| Zofia Kossak-Szczucka | |
| Зофія Коссак-Щуцька | |
| Народилася | 10 серпня 1889 Косьмін, Ґміна Жижин, Пулавський повіт, Люблінське воєводство, Республіка Польща |
| Померла | 9 квітня 1968[…] (78 років) Бельсько-Бяла, Республіка Польща |
| Поховання | |
| Країна | Республіка Польща |
| Діяльність | письменниця |
| Сфера роботи | роман |
| Alma mater | Школа красних мистецтв у Варшавіd |
| Мова творів | польська |
| Magnum opus | Пожежа, Золота свободаd, Хрестоносці[d], Зброяр Орбано, Бурштин[d], Без зброїd і Король прокаженихd |
| Членство | Польський PEN Clubd і Związek Zawodowy Literatów Polskichd |
| Конфесія | латинська церква |
| Рід | Коссаки гербу Кос |
| Батько | Tadeusz Kossakd |
| Родичі | François Rossetd |
| Діти | Anna Szatkowskad |
| Нагороди | |
| | |
| Зофія Коссак-Щуцька у Вікісховищі |
Біографія ред.
Походила з родини родині Коссаків гербу Кос. Донька Тадеуша Коссака і внучка Юліуша Коссака. Дитинство і молодість провела на Любельщині та на Волині.
На початках навчалась удома, згодом у 1906 працювала вчителькою у Варшаві. Навчалась у варшавській школі прекрасних мистецтв та у цій же галузі у Женеві. 1915 року вийшла заміж за Стефана Щуцького, після одруження жила на Волині, тут пережила часи радянсько-української війни. По смерті першого чоловіка у 1921 жила у Ґурках Великих (пол. Górki Wielkie). 1925 року вийшла заміж за Зиґмунта Шатковського.
У часі II світової війни була у Варшаві, проводячи конспіративну та доброчинну діяльність. Була співредактором першої підпільної газети Polska Żyje, належала до ініціаторів Жеґоти (пол. Rada Pomocy Żydom).
У серпні 1942 опублікувала свій відомий протест. За цю діяльність, по війні одержала медаль Праведника народів світу. У цьому зверненні, що прозвучало в серпні 1942 року, говорилося:
У Варшавському гетто, відокремленому стіною від світу, кілька сот тисяч смертників чекають смерті. У них немає надії на порятунок. До них ніхто не прийде на допомогу. Кількість убитих євреїв перевалила за мільйон, і ця цифра збільшується з кожним днем. Гинуть всі. Багаті і бідні, старці, жінки, чоловіки, молодь, грудні діти … Вони винні лише в тому, що народилися євреями, засудженими Гітлером до знищення. Світ дивиться на ці злочини, найстрашніші з усіх, що бачила історія, і мовчить … Далі не можна терпіти. Той, хто мовчить перед фактом вбивства, той сам стає посібником вбивці. Хто не засуджує — той дозволяє. Тому піднімемо голос ми, поляки-католики. Наші почуття щодо євреїв не зміняться. Ми як і раніше вважаємо їх політичними, економічними та ідейними ворогами Польщі. Більше того, ми віддаємо собі звіт в тому, що вони ненавидять нас більше, ніж німців, що покладають на нас провину за своє нещастя. Чому, на якій підставі, — це залишається таємницею єврейської душі, невпинно підтверджується фактами. Усвідомлення цих почуттів не звільняє нас від обов'язку засудити злочини … У завзятому мовчанні міжнародного єврейського співтовариства, в вивертах німецької пропаганди, яка прагне скинути провину за різанину євреїв на литовців і поляків, ми відчуваємо ворожу для нас акцію.
У 1943 заарештована і відправлена спочатку до варшавської в'язниці Pawiak, де була засуджена на смерть, потім ув'язнена у концтаборі Аушвіц, (спогади про концтабір написала у книжці «З безодні: спогади про табір»).
Звільнена у 1944 завдяки старанням підпілля, взяла участь у варшавському повстанні.
У червні 1945 Зофію Коссак викликав Якуб Берман, новий польський міністр внутрішніх справ, єврей. Він настійно порадив їй негайно покинути країну. Це робилося для її захисту: міністр знав, що його уряд буде робити з не-комуністами, і він знав від свого брата, Адольфа Бермана, що Зофія зробила для збереження життя багатьох євреїв. Так він врятував життя Зофії. У 1945 скерована з місії Польського Червоного Хреста до Лондону, залишилася на еміграції протягом 12 років, господарюючи з чоловіком на фермі і продовжуючи письменницьку працю.
Після закінчення сталінського періоду і повернення до Польщі у 1957, оселилась знову у Ґурках Великих. Як публіцистка співпрацювала передусім з католицькою пресою. Більшість її історичних повістей набуло популярності серед дітей.
Померла 1968 року у Бєльсько-Бялій.
Доробок ред.
- 1922 «Пожежа» (пол. Pożoga) — автобіографічна повість.
- 1936 «Зброяр Орбано» (пол. Puszkarz Orbano) — роман заснований на історичних фактах, головним героєм повісті є зброяр Орбано. Книга була перевидана кілька разів.
- 1939 «Теребовля» (пол. Trembowla) — історична повість, творі розповідається про оборону Теребовлі 1675 року та героїню тих подій — Анну Дороту (Зофію) Хшановську.
Примітки ред.
- ↑ The Righteous Among the Nations Database
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #119037254 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- The Fine Art Archive — 2003.
- (пол.)
- Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 31 березня 2019.
- Парадоксы польско-еврейских отношений [ 7 жовтня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
- Z otchłani: wspomnienia z lagru / Zofia Kossak. — Częstochowa: Wydaw. Księgarni Wł. Nagłowskiego, 1946. — [2], 258, [3] s. ; 19 cm
Посилання ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Зофія Коссак-Щуцька |
- Даніель Бовуа. Чи легенда Кресів має заступити їхню історію? [ 14 серпня 2016 у Wayback Machine.]
- (пол.)