Корніленко Сергій Олександрович Сергій Олександрович Корніленко біл Сяргей Аляксандравіч Карніленка нар 14 червня 1983 В

Сергій Олександрович Корніленко (біл. Сяргей Аляксандравіч Карніленка, нар. 14 червня 1983, Вітебськ, БРСР) — білоруський футболіст, що грав на позиції нападника насамеред за низку білоруських, українських і російських клубних команд, а також за національну збірну Білорусі.

Сергій Корніленко

Сергій Корніленко

Особисті дані

Повне ім'я

Сергій Олександрович
Корніленко

Народження

14 червня 1983 (40 років)

Вітебськ, БРСР

Зріст

185 см

Вага

78 кг

Прізвисько

Корніла

Громадянство

Білорусь

Позиція

нападник

Юнацькі клуби

«Динамо» (Мінськ)

Професіональні клуби*

Роки	Клуб	І (г)
2000	«Локомотив» (Вітебськ)	4	(0)
2001–2003	«Динамо» (Мінськ)	46	(23)
2004	«Динамо» (Київ)	12	(2)
2005–2008	«Дніпро» (Дніпропетровськ)	88	(25)
2008–2009	«Том»	13	(6)
2009	«Зеніт»	11	(1)
2010	→ «Том»	15	(11)
2010	→ «Рубін»	8	(3)
2011	→ «Блекпул»	6	(0)
2011–2019	«Крила Рад» (Самара)	190	(54)

Національна збірна**

Роки	Збірна	І (г)
2003–2005	Білорусь U-21	17	(6)
2012	Білорусь (ол.)	4	(0)
2004–2016	Білорусь	78	(17)

Тренерська діяльність***

Роки	Команда	Посада
2019–	«Крила Рад» (Самара)	(помічник)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.
Інформацію оновлено 30 червня 2019.

** Інформацію про ігри та голи за національну збірну
оновлено 30 червня 2019.

*** Тільки на посаді головного тренера.

Сергій Корніленко у Вікісховищі

Клубна кар'єра ред.

Вихованець вітебського футболу. Професійну футбольну кар'єру розпочав 2000 року у клубі «Локомотив-96» з рідного міста. Вже наступного року переїхав до Мінська, уклавши контракт з місцевим «Динамо». Молодий футболіст швидко став ключовою фігурою у нападі столичного клубу, 2003 року виборов титул найкращого бомбардира чемпіонату Білорусі.

Успіхи двадцятирічного форварда привернули увагу іноземних клубів, і вже на початку 2004 року Корніленко уклав контракт з київським «Динамо». Протягом весняної частини сезону 2003–2004 форвард провів 9 ігор у чемпіонаті України, забив 2 голи та виборов разом з командою золоті нагороди першості. Однак у другій половині 2004 року до матчів основної команди «Динамо» у чемпіонаті не залучався, виступав виключно у складі команди дублерів. На початку 2005 року перейшов на правах оренди до «Дніпра», а за півроку дніпропетровський клуб викупив трансфер гравця. Протягом перших двох сезонів у «Дніпрі» мав постійне місце в основі команди, однак з початком сезону 2007–2008 та приходом до команди Андрія Воробея почав виходити на поле здебільшого з лави запасних.

У серпні 2008 року переїхав до Росії, уклавши контракт з клубом «Том», а за рік перейшов до санкт-петербурзького «Зеніта». Восени 2009 року відіграв за «Зеніт» 11 матчів у чемпіонаті Росії, забивши 1 гол, однак не зміг закріпитися в основному складі команди та був виставлений по завершенні сезону 2009 року на трансфер. У березні 2010 року повернувся до Томська на умовах оренди до кінця року.

26 серпня 2010 року перейшов на правах оренди до кінця року до казанського «Рубіна». З 31 січня 2011 року орендований англійським клубом «Блекпул». Дебютував у складі «Блекпула» 22 лютого в матчі проти «Тоттенгем Готспур». Вийшовши у стартовому складі, Корніленко взяв участь у гольовій атаці, віддавши пас п'ятою на Джеймса Бітті, в тому матчі «апельсинові» виграли 3:1. У другому матчі «Блекпул» програв «Вулвергемтону», а Корніленко зіграв 29 хвилин і залишив поле. По закінченні сезону, в якому зіграв лише у 6 матчах чемпіонату, повернувся в «Зеніт»

25 серпня 2011 року було оголошено про перехід гравця в «Крила Рад». 22 серпня 2012 року продовжив контракт до 2016 року. Згодом подовжив дію цієї угоди і завершив ігрову кар'єру у самарській команді лише у 2019.

Після завершення виступів на полі залишився у структурі «Крил Рад», увійшовши до очолюваного Міодрагом Божовичем тренерського штабу, в якому йому була доручена робота з гравцями атакувальної ланки.

Виступи у збірних ред.

З 2003 року викликався до складу національної збірної Білорусі, у якій дебютував 20 серпня 2003 року у товариському матчі проти збірної Ірану (перемога 2:1). За наступні тринадцять років відіграв за національну команду у 78 офіційних іграх, забивши 17 голів.