Користува́ння — добування з речей їхніх корисних властивостей (наприклад, збирати врожай, вживати продукти харчування, носити одяг і взуття). Одна з трьох класичних правомочностей власника (нарівні з володінням і розпорядженням).
Користуватися можна як речами, так і послугами, а також нематеріальними сутностями (наприклад, мовою, пільгою).
Право користування в об'єктивному значенні — це правові норми, які встановлюють порядок добування корисних властивостей речей для задоволення потреб власника чи інших осіб.
Право користування у суб'єктивному значенні (лат. ius utendi) — це закріплена нормами права (тобто юридично забезпечена) можливість добування корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб.
Користування може бути платним і безоплатним, строковим і безстроковим, законним і незаконним (без достатніх правових підстав), а також розрізняється залежно від об'єкта користування. Так, виділяють користування землею, користування надрами, загальне природокористування тощо.
Деякі види діяльності, в основі яких лежить користування, мають власні назви (наприклад, найм, прокат, лізинг, кредит).
Див. також
Примітки
- . Архів оригіналу за 29 листопада 2014. Процитовано 23 квітня 2014.
- . Архів оригіналу за 6 жовтня 2013. Процитовано 23 квітня 2014.
- . Архів оригіналу за 24 листопада 2014. Процитовано 23 квітня 2014.
- Користування чужим майном може бути законним. Див. Речові права.
Посилання
- Право користування [ 31 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.