Козацьке коло (козачий круг) — основа життя і громадського управління козаків, як донських, так і запорозьких, яка існувала в степу з давніх-давен[джерело?]. Козацьке коло, іншими словами, — це козача рада[джерело?], зібрання всіх вільних дорослих чоловіків (козаків) тої чи іншої місцевості чи населеного пункту. Козацький круг (громада) вирішував усі питання козацького життя, і його рішенням усі мусили підпорядковуватись. На козачому крузі обирали й затверджували отаманів, священнослужителів, приймали послів, вирішували спірні питання, укладали й розривали шлюби тощо[джерело?].
Аналогами козацького кола в різні часи можна вважати такі суспільні інститути, як народні збори у Греції та Римі, народне віче на Русі, сільські сходи в Україні й Росії, християнську церкву (коло віруючих, церковні й земські собори (зібрання), кагали й синагоги в старожитніх єврейських громадах до XIX століття тощо[джерело?].
Серед пам'яток козачого звичаєвого права, в яких розглядається поняття кола і які дійшли до наших днів, важливе місце належить Завітам Ігната, записаному звичаєвому праву козаків-некрасівців, які у XVIII столітті перейшли в підданство Османської імперії.
Відомі випадки (до XX століття) відмови козаків визнавати православних священнослужителів, які відмовлялися підкоритися рішенню кругу, і конфліктів на цьому ґрунті з вищою церковною ієрархією Російської імперії.
Козацьке коло й шлюб ред.
Цитата з книги:
"Пам'ятаю, батько казали, як діди наші одружувалися. Козак брав наречену і вів її до кола. Вклонившись на всі чотири сторони і назвавши її на ім'я, казав: «Ти будеш мені дружиною». А та, вклонившись козакові в ноги, говорила: «Ти будеш мені чоловіком». Після цього вони цілувалися, брали від кола поздоровлення і шлюб вважався законним. І розходилися легко. Козак, взявши за руку дружину, вводив її в коло і казав: "Друзі, вірні козаки. Я деякий час мав дружину. Вона була мені послужливо, вірною дружиною, тепер вона мені не дружина, а я їй не чоловік. Хто її бажає, може взяти «. Відмовлено дружину будь-хто міг взяти собі за дружину, прикривши її полою свого одягу.»
Козацьке коло й освіта ред.
Потреба у старих мала різні прояви. Але основним було те, що головною умовою виживання козаків в складних умовах навколишньої дійсності була потреба накопичувати, аналізувати і засвоювати досвід попередніх поколінь. Саме в цій сфері були задіяні функції старих людей (на Січі — січових дідів). Усе життя козака від колиски й до гробу було напруженим і невпинним навчанням. Спочатку козачок, а потім молодий і навіть не дуже молодий козак дуже уважно слухав старших і засвоював їх життєвий досвід і досвід їх попередників, збережений і донесений до нового покоління у думах і піснях, казках і переказах. По мірі появи власного досвіду і самі козачата ставали вчителями, навчаючи тих, хто був молодший за них, і так далі. Від успішного засвоєння досвіду своїх попередників, від розуміння справжніх причин їх успіхів і невдач в дуже великій мірі залежали власні успіхи і невдачі, а часто і саме життя козака. Хто погано вчився, того часто вбивали в першому ж бою. Всі стандартні і нестандартні ситуації, в яких опинялись їх батьки, діди, прадіди на війні, на полюванні, в побутових ситуаціях, — вивчались, запам'ятовувались і були чудово відомі їх внукам і правнукам. Вони місяцями програвали ці ситуації, неспішно рухаючись безмежними просторами Євразії. Проходячи кіньми дороги вони не співали, а «грали» свої неповторні пісні. Але самі ці пісні й перекази з'являлись на світ і отримували право на подальше життя в більшості випадків на посиденьках в колі старих дідів.
Див. також ред.
Посилання ред.
- Астапенко М., Левченко В. Будет помнить вся Россия (російською)
Джерела та література ред.
- Г. К. Швидько. Козацьке коло [ 17 Серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 420. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- На південних рубежах [ 15 Грудня 2008 у Wayback Machine.]