д-р Анто́н Княжи́нський (20 лютого 1893, с. Тисовиця Старо-Самбірського повіту — 12 лютого 1960) — літературознавець, військовик, освітній і громадський діяч. Доктор філософії, професор, директор Коломийської гімназії, січовий стрілець, політв'язень більшовицьких таборів.
| Княжинський Антон | |
|---|---|
| Народився | 20 лютого 1893 Тисовиця, Старосамбірський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина |
| Помер | 12 лютого 1960 (66 років) Філадельфія, Пенсільванія, США |
| Країна | Австро-Угорщина → ЗУНР → Польща → → СРСР → США |
| Діяльність | письменник, вчитель |
| Alma mater | Філософський факультет Львівського національного університету імені Івана Франка |
| Заклад | Коломийська українська гімназія |
| Посада | директор Коломийської ґімназії, голова Українського уряду Коломийської округи |
| Вчене звання | професор |
| Науковий ступінь | доктор філософії |
| Військова служба | Українські січові стрільці |
З біографії Редагувати
Народився на Бойківщині в сім'ї священика. Шкільну освіту здобув у Самборі, де батько мав парафію. Диплом доктора філософії отримав по навчанні у Львівському університеті.
Одним із перших зголосився до лав Українських Січових Стрільців.
Після війни працював у навчальних закладах Яворова, Дрогобича, Тернополя, Самбора. Місця праці змінював через переслідування польської влади.
У лютому 1928 року входив до складу ініціативної групи по створенню товариства «Бойківщина», головував адвокат Володимир Гуркевич; з 1937 року разом з Володимиром Кордубою керував товариством. Був одним із засновників музею «Бойківщина» в Самборі — разом з Володимиром Гуркевичом; музеєм завідував Іван Филипчак.
На Різдво Господнє 1939 року єпископ Григорій (Хомишин) оповів йому про своє видіння, у якому він бачив жахливу війну і їх обидвох в катівнях у невідомих землях. Видіння в швидкому часі справдилося.
У часи Другої світової війни виконував обов'язки керівника окружної адміністрації, вчителював, встиг побувати директором Коломийської ґімназії, головою Українського уряду Коломийської округи, і референтом культури при окружному комітеті в Станіславові.
Через переслідування гестапо Княжинський змушений був переїхати до Нового Сончу. У 1944 році потрапив до Відня. 1945 року радянська влада заарештувала Княжинського у Відні й запроторила на десять років до сибірських концтаборів.
1955 року йому пощастило вирватися з тяжкої неволі й долучитися до родини, що проживала на той час у Філадельфії, де й помер 12 лютого 1960 року.
Творчість Редагувати
Автор спогадів «На дні СССР» (1959, посм. 2001) та «В країні неволі»; літературознавчих праць «Творчий шлях Лесі Українки», студії «Дух нації» (1959), статей.
Вшанування Редагувати
Його ім'я носить вулиця в Коломиї.
У Дрогобицькому педагогічному університеті існує студентська дослідницька формація імені Антона Княжинського.
Примітки Редагувати
- Васильович М. В. Княжинський Антін // Енциклопедія української діяспори — Наукове товариство імені Шевченка, НАН України, 1995. — Т. 1. — С. 370–371.
Література Редагувати
- Маркусь В. Княжинський Антін // Енциклопедія української діяспори / Гол. ред. В. Маркусь, спів-ред. Д. Маркусь. — Нью-Йорк—Чикаго, 2009. — Кн. 1. — С. 370—371.
- Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
Посилання Редагувати
- Брати вогню [ 17 Листопада 2016 у Wayback Machine.].
- Історія товариства «Бойківщина» [ 24 Грудня 2013 у Wayback Machine.].
- .
- Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки [ 24 Грудня 2013 у Wayback Machine.].
| Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |