| Олексій Романович Киричинський | |
|---|---|
| | |
| Народився | 13 січня 1889 Біла |
| Помер | 2 грудня 1970 (81 рік) |
| Країна | СРСР |
| Діяльність | лікар |
| Alma mater | Київський університет св. Володимира |
| Галузь | фізіотерапія |
| Заклад | Київський інститут удосконалення лікарів |
| Вчене звання | професор |
| Науковий ступінь | доктор медичних наук |
| Нагороди | |
Олексій Романович Киричинський (13 січня 1889 — 2 грудня 1970) — український радянський фізіотерапевт, доктор медичних наук, професор, засновник фізіотерапевтичної служби України та кафедри фізіотерапії Київського інституту вдосконалення лікарів.
Біографія ред.
Народився 31 грудня 1888 (13 січня 1889) року в місті Біла Холмської губернії в родині статського радника. Був старшим сином у багатодітній родині.
1912 року закінчив медичний факультет Київського університету і був залишений ординатором на кафедрі нервових хвороб, яку очолював професор М. М. Лапинський, і вже тоді проявив особливу увагу до фізичних методів лікування. В 1923 році був призначений завідувачем фізіотерапевтичного відділу «4-ї Радянської санаторії», а після її реорганізації — завідувачем фізіотерапевтичного відділу Психоневрологічного інституту. У часі нацистсько-радянської війни не зміг виїхати, допомагав пораненим радянським партизанам. В 1944 році організував і очолив кафедру фізіотерапії Інституту удосконалення лікарів, якою керував до 1961 року. Одночасно, з 1944 по 1970 рік, був консультантом в фізіотерапевтичній поліклініці в Києві на вулиці Ярославів Вал, 6. 1965 року, на Всесоюзному з'їзді фізіотерапевтів у місті Баку, був обраний почесним головою Союзного наукового товариства фізіотерапевтів та курортологів.
Наукова діяльність ред.
Олексій Романович є засновником вчення про значення рефлексогенних зон шкіри та слизових оболонок при дії на них фізичних факторів. 1949 року за монографію «Вегетативно-сегментарна фізіотерапія» йому було присвоєно вчений ступінь доктора медичних наук. Він вперше в Радянському Союзі розробив та впровадив у практику метод парафінотерапії, дав наукове об́ґрунтування застосування цього методу при вогнепальних ураженнях головного мозку. Впровадив метод азотно-газових ванн типу Цхталтубо у некурортних умовах, розробив методики застосування УВЧ при різних патологіях.
Вчений опублікував понад 100 наукових праць у радянській та зарубіжній літературі, в тому числі шість фундаментальних монографій. Був автором ряду статей у Великій медичній енциклопедії, розробляв основну проблему фізіотерапії — наукове обґрунтування застосування фізичних факторів, створив сучасну нервово-рефлекторну теорію фізіотерапії, сприяв становленню і розвитку фізіотерапії як науки.
Вшанування пам'яті ред.
В Києві, на будинку по вулиці Ярославів Вал, 6, де з 1944 по 1970 рік він працював, встановлено гранітну меморіальну дошку.
Примітки ред.
- . Архів оригіналу за 26 жовтня 2014. Процитовано 18 жовтня 2014.