Кеть (рос. Кеть) — річка в Росії, права притока Обі, тече територією Красноярського краю і Томської області.
| Кеть | |
|---|---|
| | |
| | |
| 56°47′08″ пн. ш. 92°29′24″ сх. д. / 56.78576900002777705° пн. ш. 92.49004000002777559° сх. д. | |
| Витік | Большемуртинський район Красноярського краю, Росія |
| • координати | 56°47′08″ пн. ш. 92°29′24″ сх. д. / 56.78576900002777705° пн. ш. 92.49004000002777559° сх. д. |
| Гирло | с. Нарим, Парабельський район Томської області, Росія (права притока Обі). |
| • координати | 58°53′56″ пн. ш. 81°33′30″ сх. д. / 58.89888888891677254° пн. ш. 81.55833333336077828° сх. д. |
| Басейн | Об→Карське море→Північний Льодовитий океан |
| Країни: | Росія |
| Прирічкові країни: | Росія: Красноярський край, Томська область |
| Регіон | Томська область Красноярський край |
| Довжина | 1621 км |
| Площа басейну: | 94 200 км² |
| Середньорічний стік | 502 м³/c (236 км від гирла) |
| Притоки: | Мендель (л.), Сочур (пр.), Єлова (л.), Кельма (пр.), Озерна (пр.), Тоголіка (пр.), Орловка (пр.), Лисиця (пр.), Єлтирева (пр.), Піковка (пр.), Куржина (пр.), Пайдугіна (пр.) |
| Медіафайли у Вікісховищі |
Фізіографія Редагувати
Кеть починається на південному сході Західно-Сибірської рівнини у болотах обсько-єнісейського вододілу на заході Красноярського краю (Великомуртинський район) неподалік від Єнісею. Спочатку вона тече на північний захід; після злиття з правою притокою Сочуром повертає на захід, але невдовзі після цього приймає до себе води лівої притоки Єлової і повертає на північ. На цьому відрізку вона перетинає кордон Красноярського краю і потрапляє до території Томської області. Біля села Усть-Озерне Кеть зливається з правою притокою Озерною і звертає на захід. Цей напрямок вона утримує, трохи відхиляючись на південь, до самого злиття з Об'ю. До впадіння правої притоки Орловки Кеть дуже звивиста, нижче розгалужується на численні протоки, багато з яких мілководні і порожисті і за низької води часто пересихають. Кеть впадає в Об двома рукавами: коротким Тогурським дещо нижче села Колпашево (Колпашевський район), і значно довшим Наримським, який близько 100 км тече паралельно основному руслу Обі і зливається з нею біля села Нарим (Парабельський район).
Основні ліві притоки — Мендель, Єлова, Чачамга, праві — Сочур, Озерна, Орловка, Лисиця, Єлтирева; у Наримський рукав впадають Піковка, Куржина і Пайдугіна. Річка має рівнинний характер на всьому протязі.
Гідрологія Редагувати
Довжина Кеті 1621 км, площа басейну 94,2 тис. км². Середньорічний стік, виміряний за 236 км від гирла становить 502 м³/c. Кеть замерзає наприкінці жовтня — початку листопада, скресає наприкінці квітня — початку травня.
Інфраструктура Редагувати
Населені пункти на Кеті: Маковське, Айдара, Катайга, Усть-Озерне, Степанівка, Макзир, Клюквинка, Білий Яр, Юдино, Усть-Річка, Родионівка, Типсино, Новоселово, Волково, Тогур, біля гирла Наримського рукава — Нарим.
Річка судноплавна на 705 км від гирла, до впадіння її правої притоки Озерної і розташованого на її березі села Усть-Озерне.
Наприкінці XIX ст. був побудований судноплавний Об-Єнісейський канал, який мав об'єднати басейни двох великих сибірських річок, утворивши водний шлях через весь Сибір від Уралу до Байкалу. Канал з'єднав притоку Кеті Озерну через кілька малих річок з Великим Касом, притокою Єнісею. Однак оскільки канал пролягав через рідконаселену місцевість, був дуже мілководним, а через суворий місцевий клімат навігація по ньому була можлива лише 3,5 місяців на рік, великого транспортного значення він не набув, а після введення в експлуатацію Транссибірської залізниці прийшов в цілковитий занепад і після 1917 року більше не використовувався.
Білий Яр — кінцевий пункт залізничної гілки Тайга — Томськ — Асіно — Білий Яр, яка відходить від Транссибірської магістралі.
Джерела Редагувати
- Евсеева Н. С. География Томской области. (Природные условия и ресурсы). — Томск, 2001, 223 с. ISBN 5-7511-1930-X (рос.)
- Велика радянська енциклопедія: [Кеть] помилка: {{lang}}: невпізнаний код мови: ri (допомога) (рос.)
- R-ArcticNET, дані виміряння стоку: , (англ.)
Примітки Редагувати
- Перелік внутрішніх водних шляхів Російської Федерації [ 18 Березня 2015 у Wayback Machine.], затверджений указом Уряду РФ від 19 грудня 2002 р. № 1800-р (рос.)