Петро Юрійович Касінчук (9 травня 1929, Мельниця-Подільська — 13 травня 2012) — український громадсько-політичний діяч, голова братства ОУН-УПА Подільського краю «Лисоня», учасник Другої світової війни, воював у лавах Української Повстанської Армії. Нагороджений двома Золотими Хрестами за заслуги І класу в 1997 і 1999 роках.
| Петро Касінчук | |
|---|---|
| Петро Касінчук з «Кобзарем» | |
| Ім'я при народженні | Петро Юркович Касінчук |
| Прізвисько | «Тур» |
| Народження | 9 травня 1929 містечко Мельниця-Подільська, нині Борщівський район |
| Смерть | 13 травня 2012 (83 роки) |
| Країна | Україна |
| Приналежність | Українська Повстанська Армія, Організація Українських Націоналістів |
| Роки служби | 1944—1946 |
| Партія | ОУН |
| Нагороди | |
| Касінчук Петро Юрійович у Вікісховищі |
Підрайоновий Юнацької ОУН (1944—1946), член ОУН (1946), політреферент чоти, а згодом сотні «Оселедець». У лютому 1946 року провід ОУН визнав Петра Касінчука кращим бійцем УПА. У березні того ж року в сутичці з підрозділом НКДБ заарештований і засуджений на 15 років каторжних робіт.
Життєпис ред.
Народився 9 травня 1929 року в містечку Мельниця-Подільська, нині Чортківського району Тернопільської області, Україна (тоді окупована поляками ЗУНР, за їх адмінподілом — Борщівський повіт Тарнопольського воєводства, Друга Річ Посполита).
Відбував покарання у таборах на Далекому Сході, зокрема в Магаданській області. У зв'язку зі смертю Йосипа Сталіна оголошено амністію, і оскільки Петро Касінчук був арештований ще неповнолітнім, його звільнено.
1955 року повернувся на Тернопільщину. Навчався у Глибочецькому училищі механізації та електрифікації народного господарства (Чернівецька область), згодом у Борщівському технікумі механізації сільського господарства (нині агротехнічний коледж). Закінчив Львівський політехнічний інститут (Тернопільський філіал) у 1968 році.
Працював на різних підприємствах та установах регіону, зокрема на Тернопільському комбайновому заводі.
Уникаючи арешту за розповсюдження праці Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи Русифікація», змушений працювати на будовах 5 років у місті Тюмень (нині Російська Федерація).
Від 1989 року — член УГС, співорганізатор тернопільської організації НРУ, Всеукраїнського товариства «Меморіал» імені Василя Стуса. У 1990—1993 роках — голова обласного товариства «Меморіал», делегат усіх форумів НРУ, всеукраїнського форуму українців. Учасник акцій Руху, створення Спілки політв'язнів і репресованих у Тернополі. Засновник і керівник Братства ОУН-УПА подільського краю «Лисоня» (1992 рік). Член Тернопільського обласного проводу Конгресу Українських Націоналістів, голова Булави Всеукраїнського Братства ОУН-УПА імені Романа Шухевича-Тараса Чупринки, діяльний в інших громадських організаціях.
Петро Касінчук посприяв створенню, проекту та встановленню пам'ятника Ярославу Стецьку.
У 2007 році був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
13 травня 2012 року Петро Касінчук помер. Похований у Тернополі.
Література ред.
- Автобіографія Петра Касінчука.
- Дем'янова І. Касінчук Петро Юрійович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 46. — ISBN 966-528-199-2.
- Ліберний О. Жива легенда подільського краю // Свобода. — 2004. — 18 трав.
Примітки ред.
- . Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Архів оригіналу за 9 листопада 2019. Процитовано 21 січня 2020.
Посилання ред.
- // Центральна виборча комісія.
- Леся Заморська. Воїн УПА Петро Касінчук все життя виборює Україну // 20 хвилин (Тернопіль). — 2008. — 13 жовтня.
- Помер відомий політв'язень, вояк УПА Петро Касінчук [ 23 січня 2013 у Wayback Machine.] // Тиждень.ua. — 2012. — 18 травня.