Олекса́ндр Олекса́ндрович Карпе́ко (нар. *3 (16) листопада 1891, м. Кролевець — пом. 1969, Чернігівщина) — український радянський педагог.
| Карпеко Олександр Олександрович | |
|---|---|
| | |
| Народився | 3 (16) листопада 1891 м. Кролевець Чернігівської губернії (нині – місто в Сумській області) |
| Помер | 1969 Чернігівщина |
| Країна | УНР |
| Національність | українець |
| Діяльність | історик |
| Alma mater | Ніжинський історико-філологічний інститут (1914) |
| Галузь | класична філологія, організація системи освіти, педагогіка |
| Вчене звання | професор |
| Відомий завдяки: | ректор Київського університету (1924-1925), ректор Київського інституту народного господарства (1927), ректор Ніжинського інституту народної освіти (1922-1924) |
Ректор Київського інституту народної освіти (1924—1925) (нині — Київський національний університет імені Тараса Шевченка), ректор Київського інституту народного господарства (1927), ректор Ніжинського інституту народної освіти (1922—1924).
Дитинство і навчання Редагувати
Народився 3 (16) листопада 1891 у м. Кролевець Чернігівської губернії (нині — місто в Сумській області). За національністю — українець. Батько його мав нижчу домашню освіту і працював на пошті Кролевця. Мати була домогосподаркою, мала початкову освіту.
У 1892—1899 батька направили на службу у поштовому відділенні села Блинні Кучі Рославського повіту на Смоленщині. Тут у сільській школі письменства Олександр розпочав свою освіту, а закінчував школу 1901 року у селі Холм Більського повіту Смоленщини. Згодом сім'я переїхала до міста Біле, де він поступив до гімназії, в якій навчався 4 роки.
1906 року з виходом батька на пенсію через хворобу сім'я, яка налічувала 13 чоловік, переїхала у Новгород-Сіверський. Олександр тут давав приватні уроки, щоб матеріально підтримати сім'ю і продовжував вчитись у гімназії, яку закінчив 1910 року.
1910—1914 — навчається в Ніжинському історико-філологічному інституті (відділення класичної філології). Тут він прослухав курси лекцій з філософії, педагогіки, історії, богослов'я, грецької, римської, російської словесності, вивчав німецьку та французьку мови.
Педагог, державний діяч УРСР Редагувати
Після захисту дипломної роботи на тему «К вопросу о характере и происхождении греческой сатирической драмы» мав за рекомендацію інституту їхати до Лейпцига на 2 роки з науковою метою. Але через війну довелось відмовитись від поїздки і він почав вчителювати в Острозькій чоловічій гімназії Воронезької губернії. В цей час він опублікував наукову працю «Античные мотивы (Опыт исследования античных мифов)».
В 1917 вступив до КП(б)У. Продовжуючи роботу в школі також перебував на керівних посадах у системі освіти Воронезької губернії.
1919—1921 — на партійній і викладацькій роботі на Донбасі (Юзівка, Костянтинівка, Бахмут).
1921—1922 — декан факультету соціального виховання, 1922—1924 — ректор, завідувач кафедри історії культури, науковий співробітник науково-дослідної кафедри історії культури та мови Ніжинського інституту народної освіти. З 1922 року здійснював викладання української мовою. Зберігав толерантне ставлення до дореволюційних професорів.
23.06.1924-27.11.1925 (за іншими даними до 1 січня 1926) — ректор, згодом — професор Київського інституту народної освіти (нині — Київський національний університет імені Тараса Шевченка), де він викладав «історію революційного руху на Україні й в Росії».
1925 — член, 1926—1927 — завідувач відділу агітації та пропаганди Київського окружного комітету КП(б)У.
З 16 лютого по 5 грудня 1927 року — ректор Київського інституту народного господарства.
У 1927—1930 роках — завідувач відділу агітації та пропаганди Сталінського окружного комітету КП(б)У.
1930—1931 — заступник завідувача відділу агітації та пропаганди ЦК КП(б)У.
1931—1933 — перший заступник наркома освіти УСРР.
1933—1934 — голова Радіокомітету при РНК УСРР і відповідальний редактор журналу «Комуністична освіта».
Переслідування 1930-х років Редагувати
Будучи членом політичної команди М. О. Скрипника і беручи участь в проведенні політики українізації зазнав переслідувань з боку сталінського режиму. Літературознавець Іван Кошелівець у книзі про Миколу Скрипника згадував: «Наприклад, першим заступником його в НКО був Олександер Карпеко, якого він запримітив у якості агітпропа окрпарткому як активного українізатора зрусифікованої Донеччини.»
За деякими джерелами був виключений з партії у 1934 році і заарештований, загинув у сталінських таборах, проте насправді за порадою старших партійців переїхав до Росії, чим зберіг собі життя.
Вимушений від'їзд з України Редагувати
1935—1937 — очолює культмасову роботу на Уралі. З 1937 — на керівних господарських посадах на Кубані (під час другої світової війни очолював там партизанський загін).
1945—1950 — директор Краснодарського, 1950—1956 — декан факультету іноземних мов Воронезького педінститутів. Під час роботи в Краснодарі співпрацював з українським педагогом Антоном Синявським, який викладав у місцевому педінституті в 1949—1950 роках.
Повернення на батьківщину Редагувати
На пенсію вийшов 1956 року. Останні роки життя мешкав на Чернігівщині.
Пішов з життя 1969 року.
Наукова робота Редагувати
До сфери наукових інтересів О. Карпеко входили класична філологія, організація системи освіти, педагогіка. Опублікована наукова спадщина Олександра Карпеко складає понад 100 праць.
Залишив спогади у 5-ти томах: «Задолго до рассвета», «Там, где учился Гоголь», «Киевский институт народного образования», «Партизанские тропы», «Краснодарский педагогический институт» (1963), які зберігаються в музеї Ніжинського університету.
Особисте життя Редагувати
Про його особисте життя відомо небагато. В особовій справі 1927 року він зазначав, що на його утриманні перебуває 30-річна дружина і 8-річна донька.
Примітки Редагувати
- Іван Кошелівець. Микола Скрипник. — Мюнхен: Сучасність — 1972. — с. 190
- . Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 21 серпня 2015.
- . Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 23 серпня 2015.
- . Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 22 серпня 2015.
- Наші втрати: матеріяли до біографічного словника репресованих у 1930-их роках діячів в УРСР, зібрані Юрієм Лавріненком. — «Твім інтер», 2005. — с. 88; 99
- От Цареграда до Белого моря: сборник статей… / Энгелина Сергеевна Смирнова, Мария Алексеевна Орлова. — Северный паломник, 2006. — с. 60.(рос.)
- Сергій Білокінь. Антін Степанович Синявський. Вибрані праці. — К.: Наукова думка, 1993. — с. 371
- Невідомий ректор: реконструкція біографії О. О. Карпеки. — с. 47
Посилання Редагувати
- ] / А. І. Чуткий // Економіст — Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана. — 2008. — Квітень № 13-15 (1244—1246). — С. 10-11.
- Зміна традиції у системі вищої освіти України в першій третині ХХ ст. крізь призму біографії однієї особи: [біографія О. О. Карпеко] / А. Чуткий // Історичний журнал. — 2010. — № 1-3. — с. 263—275
- Карпеко Олександр Олександрович [ 21 жовтня 2020 у Wayback Machine.]Енциклопедія сучасної України
| Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |