Капніст Іван Васильович (нар. 1794 — пом. 28 вересня (10 жовтня) 1860) — таємний радник (1849) в званні камергера (1835). Маршалок шляхти Полтавської губернії (1829—1842). Губернатор Смоленської (1842—1844) і Московської (1844—1855) губерній. Сенатор (з 1855 року). З роду Капністів. Третій син поета В. В. Капніста.
| Капніст Іван Васильович | |
|---|---|
| Народився | 1794 |
| Помер | 10 жовтня 1860 |
| Країна | Російська імперія |
| Знання мов | російська |
| Рід | Капністи |
| Батько | Капніст Василь Васильович |
| Мати | Alexandra Alexewna Djakowad |
| Брати, сестри | Капніст Олексій Васильович і Капніст Семен Васильович |
| Діти | Капніст Петро Іванович |
| Нагороди | |
Біографія Редагувати
Походив з української шляхти Катеринославської губернії. Батько — полтавський губернський предводитель дворянства письменник Василь Васильович Капніст, мати — Олександра Олексіївна Дьякова (сестра Марії Львової і Дар'ї Державіна). Здобув домашню освіту.
У 1813 році вирушив до Гаврила Державіна, чоловіка своєї тітки [ 16 жовтня 2021 у Wayback Machine.].
Колезький асесор, пізніше таємний радник, камергер. Полтавський губернський маршалок шляхти у 1829—1842 роках.
У 1831 році разом з князєм Рєпніним стояв біля витоків проєкту створення 8 козачих полків. Представляв вищі верстви українського дворянства, докладав величезних зусиль для відродження української автономії в Росії.
2 лютого 1842 року призначений смоленським губернатором з чином статського радника. З 1844 по 1855 роки — губернатор Московської губернії. З 24.03.1844 — дійсний статський радник, з 1852 року — таємний радник, з 1855 року — сенатор і почесний опікун московського опікунської ради. Віцепрезидент Московського комітету піклування про в'язниці. Помер в Москві від розриву серця у вересні 1860 року. Похований в родинній усипальниці в Обухівці.
Сім'я Редагувати
Був одружений на Пелагеї Григорівні Горленко, дочкі губернського секретаря. За нею отримав у придане 430 душ в Пирятинському і Прилуцькому повітах. Згідно з сімейними переказами, разом з чоловіком Пелагея Григорівна була душею суспільного життя в Полтаві. Вийшовши заміж в 14 років, вона не вміла зайнятися вихованням своєї занадто великої родини і гралася з дітьми як з ляльками, а в вільні від них хвилини поспішала потанцювати і посміятися. Відрізнялася красою і нею захоплювалися. Чоловік її, в неї закоханий, балував її, як тільки вмів і нічим її не засмучував, ні в чому їй не відмовляв. Заміжнє життя, яке наклало на неї обов'язки не під силу і не за віком, з іншого боку, завадило її освіті. Батько сімейства, захоплений службою, рідко бачив своїх дітей, вони були здані на піклування няні і гувернерів. У шлюбі народилися 17 дітей (чий графський титул був офіційно підтверджений 23 липня 1876 року):
- Олександра (1829)
- Василь (1829—1893) — статський радник, одружений на Ользі Аполлонівні Жемчужніковій;
- Микола (нар.і помер 1830), близнюк з Петром.
- Петро (1830—1898) — з 1863 року одружений на Катерині Євгенівні Мандерштерн, доньці генерал-лейтенанта Євгена Єгоровича. Мандерштерна;
- Михайло (1831—1896) — одружений з княжною Варварою Григорівною Оболенською (1836-?);
- Єлизавета (1833-?) — фрейліна (з 22.08.1851), одружена з Орестом Васильовичем Богаєвський;
- Леонід (1836-?) — поручик;
- Олена (1838—1893) — одружена з гвардії полковником бароном Миколою Логіновічем Зедделером;
- Володимир (1839-?) — повітовий предводитель дворянства, одружений на Софії Михайлівні Остроградській (1845?);
- Анна (1840—1915) — одружена з князем Олексієм Григоровичем Оболенским (1838-до 1889);
- Катерина (1842—1845)
- Іван (1844—1860), в надії допомогти батькові, побіг по лікаря і застудився, помер від заповнення в мозку через два тижні після нього.
- Катерина (1845?) — заміжня за Олександром Петровичем Балюбаш;
- Пелагея (1847—1855).
Примітки Редагувати
- . uk.rodovid.org. Архів оригіналу за 30 жовтня 2021. Процитовано 16 жовтня 2021.
- Чернов А.Ю. Новая датировка сочинения Ласкаря Канана. Исторический журнал: научные исследования 2 (2). 2018-02. с. 104–114. ISSN 2454-0609. doi:10.7256/2454-0609.2018.2.25908. Процитовано 16 жовтня 2021.