Какань (босн. і хорв. Kakanj, серб. Какањ) — місто в середній частині Боснії і Герцеговини, у Зеніцько-Добойському кантоні Федерації Боснії та Герцеговини, адміністративний центр однойменної громади, промисловий центр.
| Місто Какань Kakanj
Координати 44°07′23″ пн. ш. 18°06′47″ сх. д.H G O
Какань у Вікісховищі |
Історія Редагувати
Какань як назва населеного пункту вперше в історії згадується в грамоті короля Степана Дабіші, виданій воєводі Хрвоє Вукчичу Хрватиничу 15 квітня 1392 року, у якій сказано, що за виявлену доблесть у бою проти турків дарується воєводі Хрвоє Вукчичу два села, а саме: село Какань у жупі Трстівніці та село Храст у жупі Лука.
Какань згадується 1468 року як поселення з 90 хатами. Старе історичне ядро міста знаходиться в селі, яке тепер носить назву Доні-Какань (Нижній Какань) і яке ще за турецьких часів було місцем розташування суду і базару.
1900 року в Какані закладено вугільну шахту, яка запрацювала в 1902 році. У наступні сто років місто забудовувалося стихійно, не за нормами містобудування, спочатку навколо шахти, а згодом уздовж берегів річок Згоща і Босна.
Події та наслідки Боснійської війни Редагувати
На початку Боснійської війни обстановка в Какані була досить спокійною. Місто опинилося посеред боснійської, контрольованої владою у Сараєві території, на шляху сполучення із Зеницею. Більшість сербської меншини незабаром покинула Какань, а у місто прибули босняцькі біженці з контрольованих сербами міст. Після підписання між хорватами і босняками Вашингтонської угоди та утворення Федерації Боснії і Герцеговини ситуація в Какані покращилася, але втікачі не повернулися. Медико-санітарні умови були поганими, хоча й не критичними; в 1994 році зафіксовано спалах гепатиту. Продовольчу безпеку вдалося взяти під контроль завдяки гуманітарній допомозі, хоча ціни залишалися непомірно високими, а більшість сімей виживали за допомогою пайків за місцем роботи та присадибних ділянок. Майже все виробництво зупинилося, ніхто не одержував зарплатню, тільки щомісячні продуктові набори.
Після війни, з 1995 по 1998 рік, кількасот хорватів поодинці повернулися в Какань, прибули назад до своїх домівок і 3 000 біженців-босняків. Економічне життя в Какані, попри обіцянки, не налагоджувалося. Цементний завод працював не на повну силу, шахта видобувала вугілля, неконкурентоздатне через домішки. Чимало молодих людей залишали місто, працювали гастарбайтерами в Німеччині або деінде і не збиралися повертатися. З понад 16 тис. жителів міста понад 4 тис. були безробітними.
Населення Редагувати
| Какань | |||
| рік перепису | 1991 | 1981 | 1971 |
| мусульмани | 4.977 (41,44%) | 3.224 (38,56%) | 2.053 (36,36%) |
| хорвати | 2.387 (19,87%) | 1.984 (23,73%) | 2.109 (37,35%) |
| серби | 2.053 (17,09%) | 1.337 (15,99%) | 1.026 (18,17%) |
| югослави | 1.841 (15,33%) | 1.266 (15,14%) | 230 (4,07%) |
| інші та невизначені | 750 (6,24%) | 549 (6,56%) | 228 (4,03%) |
| загалом | 12.008 | 8.360 | 5.646 |
Економіка Редагувати
Какань — одне з найзначніших промислових і туристичних міст Боснії і Герцеговини.
У Какані міститься одна з чотирьох теплових електростанцій Боснії і Герцеговини, один із двох на всю країну цементних заводів та найуспішніша нині шахта бурого вугілля.
Постаті Редагувати
У Какані народився хорватський футболіст Младен Бартулович.
Примітки Редагувати
- . izbori.ba. Архів оригіналу за 30 жовтня 2017. Процитовано 21. 11. 2016.
- . fzs.ba. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 12. 12. 2015.
- http://www.aliagaekspres.com.tr/guncel/06/10/2011/aliaga-ile-kakanj-kardes-sehir-oldu
- Nacionalni sastav stanovništva - Rezultati za Republiku po opštinama i naseljenim mjestima 1991.", statistički bilten br. 234, Izdanje Državnog zavoda za statistiku Republike Bosne i Hercegovine, Sarajevo (сербо-хорв.)
Посилання Редагувати
- Офіційний сайт [ 26 березня 2017 у Wayback Machine.]