Йога́нн Йо́зеф Ве́нцель (Антон Франц Карл) граф Раде́цький фон Ра́дец (нім. Johann Josef Wenzel Graf Radetzky von Radetz, чеськ. Jan Josef Václav Radecký z Radče; 2 листопада 1766 року, Тршебніце — 5 січня 1858 року, Мілан) — австрійський воєначальник і державний діяч, з чеської дворянської родини, фельдмаршал (1836); найвидатніший полководець Австрії свого часу.
| Йога́нн Йо́зеф Ве́нцель (Антон Франц Карл) граф Раде́цький фон Ра́дец | |
|---|---|
| Johann Josef Wenzel Graf Radetzky von Radetz | |
| Портрет Йозефа Радецького (худ. Г.Декер) | |
| Народження | 2 листопада 1766 Тршебніце, Богемія |
| Смерть | 5 січня 1858 (91 рік) Мілан, Ломбардо-Венеціанське королівство, Австрійська імперія пневмонія |
| Поховання | Heldenberg Memoriald :
|
| Країна | Габсбурзька монархія, Австро-Угорщина |
| Освіта | Терезіанум |
| Роки служби | 1784–1858 |
| Звання | фельдмаршал, генерал-фельдмаршал |
| Війни / битви | Наполеонівські війни, Революція в Італії 1848—1849 |
| Титул | граф[d] |
| Рід | House of Radetzky von Radetzd |
| Діти | Theodor Radetzky de Radetzd і Friederike Gräfin Wenckheimd |
| Автограф | |
| Нагороди | |
| Йозеф Радецький у Вікісховищі |
Біографія Редагувати
Молодим офіцером брав участь у австро-турецькій війні 1787—1791 років, вирізнявся в боях при Маренго і Гогенліндені. 1813 року призначений членом військової ради, працював над реорганізацією австрійської армії, особливо піклуючись про відрядження за кордон молодих офіцерів для завершення військової освіти. У битві під Лейпцигом відзначився як начальник штабу князя Шварценберга. У мирні роки Радецький командував кавалерійською дивізією, потім був комендантом Оломоуца. З 1831 командував австрійською армією в Італії і завоював там значну популярність, з одного боку, як зразковий організатор армії і стратег, з другого — як суворий і холодний реакціонер.
У 1848 році він намагався силою придушити італійську революцію, але після 5-денного бою на вулицях Мілана повинен був (вночі 23 березня) з 15-ти тисячною армією відступити до Верони, там він отримав підкріплення і, скориставшись бездіяльністю ворога, на початку травня перейшов в наступ. Розбивши сардинців при Санта-Лучіан 6 травня, він фланговим маневром перейшов Мінчо у Мантуї і здобув нову перемогу при Куртатоне, але не досяг своєї мети — звільнення обложеної сардинці Пескьєра (здалася 31 травня).
Після двомісячного перемир'я він розбив сардинців поблизу Кустоци і 6 серпня зайняв Мілан (за що згодом отримав орден Святого Георгія I класу), а 9-го встановив перемир'я. Після відновлення військових дій 10 березня 1849 він завдав сардинцям нової поразки біля Новари (23 березня), яка стала вирішальною в цій війні. Після падіння Венеції Радецький на посаді генерал-губернатора Ломбардо-Венеціанського королівства за допомогою суворих заходів добився спокою в Італії. Він не дожив до того, щоб побачити безпосередній результат своєї політики — втрату для Австрії спершу Ломбардії, потім Венеції. У 1858 році йому був споруджений пам'ятник у Празі, в 1892 — у Відні.
У 1849 році отримав звання російського генерал-фельдмаршала.
Цікаві факти Редагувати
- 1848 року Йоганн Штраус-старший написав «Марш Радецького» на честь Йозефа Радецького. Пізніше ця музика стала полковим маршем 5-го гусарського полку Радецького. Цей полк існує й сьогодні (як танковий), з тим же полковим маршем.
Галерея Редагувати
Джерела Редагувати
Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907.
- Strack, «Graf R.» (Вена, 1849).
- Schneidawind, «Feldmarschall Graf R.» (Аугсбург, 1851).
- Schönhals, «Der Feldmarschall Gr. R.» (Штутгарт, 1858).
- «Denkschriften militärischen Inhalts aus dem Nachlass R's» (Штутгарт, 1859).
- Troubetzkoi, «Campagnes du comte R. dans le nord de l'Italie en 1848 et 49» (Лпц., 1860).
- H. Kunz. «Die Feldzüge des Feldmarschalls R. in Oberitalien 1848 u. 49» (Берл., 1890).
- https://anno.onb.ac.at/cgi-content/anno?apm=0&aid=mil&datum=18580106&seite=01