Йовлань Оло або Володимир Іванович Ромашкін (ерз. Йовлань Оло; рос. Владимир Ромашкин; 6 вересня 1951, Іцяло, Іцял бує — 29 серпня 2002, Саранськ) — один із очільників ерзянського національного руху кінця ХХ століття, голова націоналістичного об'єднання «Од вий» (Нова сила). Поет, хормейстер, кінодокументаліст, громадський діяч, політик, антиколоніаліст. Лідер музичного гурту «Торама».
| Йовлань Оло | |
|---|---|
| | |
| Народився | 6 вересня 1951 с. Іцяло, Республіка Мордовія |
| Помер | 29 серпня 2002 (50 років) Саранськ |
| Країна | Росія Фінляндія Естонія |
| Діяльність | музикант, співак, оператор-постановник |
| Alma mater | Казанська консерваторія |
| Знання мов | російська |
| Жанр | джаз, поп, Танцювальна музика і національна музика |
|
Національність — ерзя.
Біографія Редагувати
Народився в ерзянській родині в селі Іцяло — на північ від Саранська (Ічалковський район).
1975 закінчив диригентсько-хорове відділення Саранського музичного училища імені Кірюкова — навчався в композитора Нікула Бояркіна. Після цього вступає на диригентсько-хоровий факультет Казанської консерваторії, де навчається у А. Булдакової (закінчив 1980).
1986 — закінчує аспірантуру при Мордовському науково-дослідному інституті мови, літератури та історії, сектор фольклору та мистецтва. Тоді ж вийшла його монографія «Про деякі особливості традиційного пісенного мистецтва мордви-каратаїв», в якій уперше дослідив музичну культуру мокшанського анклаву на території Татарстану (примірник монографії зберігається в Національній бібліотеці України імені Вернадського).
З відродженням національного ерзянського руху наприкінці 1980-тих — активний громадський діяч. Також виступає як сценарист і кінодокументаліст (стрічки «Каратаї», «Витоки»). Співавтор музичного телефільму «Про що співає Торама».
З 1990 — викладач музичних дисциплін у Саранському училищі культури, де популяризує ерзянську музичну традицію.
Гурт «Торама» Редагувати
Йовлань Оло зібрав етномузичний гурт «Торама» (ритуальний ріг стародавніх ерзян). Зі самого початку діяльність гурту вийшла далеко за межі суто музичної — виконання ерзянських і мокшанських пісень. Гурт, в якому брали участь два сини Йовланя Оло, претендував на статус релігійної громади, яка пропагувала відродження національної віри ерзян — інешкіпазії, віри у творця усього сущого — Інешкі Паза (верховного небесного бога).
В останні роки життя вдався до відкритої політичної діяльності, заснувавши націоналістичну молодіжну організацію «Од Вій» (Нова сила). Включається в міжнародний фіно-угорський рух, користується підтримкою найвищих державних осіб Естонії та Фінляндії.
На початку 2002 року став жертвою гострої інфекційної хвороби, яка призвела до смерті в міській лікарні Саранська 29 серпня того ж року. За місяць до смерті, у лікарняній палаті, зустрівся з активістом фіно-угорського руху України Ростиславом Мартинюком, який передав для хворого митця ювілейні поштівки «Степан Эрзя», випущені в Києві.
В останні роки життя активно розвивав ідею новітньої «ініціації ерзян» — гуртування представників ерзянської нації на ґрунті єдиної ідеології, подібної до юдаїзму. Це мало стати вирішенням проблеми масової асиміляції ерзян у ХХІ столітті, викликаної розпорошеністю на всій території Євразії — від західних меж Нижегородської області до Сахаліну, та засиллям московського православ'я, яке виступає як інструмент глибокого зросійщення фіно-угрів.
Вшанування Редагувати
- Нагороджений естонським державним орденом «Хрест Святої Марії».
Музей Йовланя Оло Редагувати
2006 у селі Підлісна Тавла (Вирь Тавла) Кочкуровського району Мордовії відкрився етнографічний ерзянський музей «Йовлань Олонь Этно-Кудо», створений на базі традиційної ерзянської хати, придбаної митцем ще в 1989 році. Там створено центр ерзянського різьблення по дереву, проводять фестиваль ерзянської музики.