Зуя — річка в Україні, права притока Салгиру. Басейн Чорного моря. Довжина 55 км. Площа водозбірного басейну 421 км². Похил 13,0 м/км. Долина у верхів'ї V-подібна, нижче за течією — коритоподібна, завширшки 0,6-2 км. Річище звивисте, шириною 1-5 м. В маловодні роки інколи пересихає. Використовується на потреби зрошення, для цього споруджено Баланівське водосховище.
| Зуя | |
|---|---|
| | |
| 45°13′03″ пн. ш. 34°06′50″ сх. д. / 45.217600000027772467° пн. ш. 34.1140000000277723° сх. д. | |
| Витік | |
| Гирло | Салгир |
| • координати | 45°13′03″ пн. ш. 34°06′50″ сх. д. / 45.217600000027772467° пн. ш. 34.1140000000277723° сх. д. |
| Країни: | Україна |
| Прирічкові країни: | Україна |
| Регіон | Автономна Республіка Крим |
| Довжина | 55 км |
| Площа басейну: | 421 км² |
| Притоки: | Ліві: Фундукли, Бештерек |
| Водойми в руслі | Balonov Reservoird |
| Медіафайли у Вікісховищі |
Загальний опис Редагувати
Річка бере початок з джерела на північних схилах Головного пасма Кримських гір. Тече територією Білогірського району Криму. У долині річки знаходиться карстова печера Кіїк-Коба. Басейн річки межує на сході з басейном річки Бурульча, а на заході — з басейном Малого Салгира. У верхній частині басейну рельєф гірський. Тут схили гір розсічені глибокими балками і ярами, покриті листяним лісом і чагарником. Ліси, що покривають північні схили Довгоруківської яйли, називаються Зуйські. У цих лісах базувався Зуйський партизанський загін. А на одному з відрогів Довгоруківської яйли — вузькому хребті Яман-Таш («Недобрий Камінь») був головний партизанський аеродром, що приймав літаки з територій, ще не захоплених німцями. Першим посадив свій літак льотчик Помазків 29 вересня 1942 року. А влітку 1943 року на аеродромі за одну ніч приземлялися по кілька транспортних літаків зі зброєю, боєприпасами, продовольством, поштою. У зворотні рейси вони забирали хворих і поранених. У такий спосіб весь період німецької окупації Криму цей гірничо-лісовий район був радянською партизанською територією.
Середня, передгірна частина басейну горбкувата, менш розсічена, покрита переважно чагарниковою рослинністю. Зовнішня гряда виражена неясно, місцями простежується тільки її південний схил у вигляді крутого обриву з відносною висотою 20—60 м. Тут закінчується найкоротша із трьох гряд — Зовнішня гряда.
На ріці Зуя в 1974 року побудоване Баланівське водоймище об'ємом 5,7 млн м² для цілей зрошення, що зараз широко використається для рекреації. Основною притокою Зуї є річка Бештерек довжиною 41 км, що впадає з лівого берега на відстані 7 км від гирла. Річка Бештерек бере початок на північних схилах Довгоруківської яйли, у підніжжя гори Коль-Баїр, на висоті приблизно 760 м. На берегах річки Бештерек розкинулося село Мазанка. З Феодосійського шосе в скельному обриві правого крутого берега річки Бештерек видний Вовчий грот — стоянка первісних людей, що жили в цих місцях 100 тис. років тому.
Притоки Редагувати
Палеографія Редагувати
Поблизу Баланівського водоймища, біля селища Тау-Кіпчак (нині не існує) в 1924 році археолог Г. А. Бонч-Осмоловський відкрив печерну стоянку Кіїк-Коба («Дика Печера»). Це стародавнє на території південно-східної Європи неандертальське поселення. Тут же учасник цієї експедиції Е. В. Жирів виявив уперше на території СНД доросле й дитяче поховання неандертальців. У печері виявилася безліч кісток, за якими була встановлена розмаїтість тваринного світу прадавнього Криму. Тут у ту пору водилися мамонти, бізони, сайги, шляхетний і північний олені, шерстисті носороги, дикі кабани, лисиці, песці, муфлони.
Природа тієї епохи, що настала після заледеніння, була суворою. І хоч льодовик не дійшов до Криму, його вплив відчувався скрізь. Пережити такі складні часи могла людина з величезною витривалістю, величезної фізичної сили, тим більше, що зі знарядь на всі випадки його життя був важкий кийок. Тутешні місця — річка із чистою водою, ліс із численними дикими тваринами найкраще пасували древній людині. Неандерталець навчився добувати вогонь, готувати на вогні їжу, пристосував шкіри для одягу. Вовчий грот був відкритий в 1880 році російським натуралістом Костянтином Сергійовичем Мережковським. Це була перша відкрита на території Російської імперії печерна стоянка.
Джерела Редагувати
- «Каталог річок України» [ 21 грудня 2016 у Wayback Machine.]. — К. : Видавництво АН УРСР, 1957. — С. 131. — (№ 2258).
- (рос.) Ресурсы поверхностных вод СССР: Гидрологическая изученность. Том 6. Украина и Молдавия. Выпуск 3. Крым и Приазовье / Под ред. Б. М. Штейнгольца. — Л.: Гидрометеоиздат, 1964. — 128 с.
- Горный Крым. Атлас туриста / ГНПП «Картографія», Укргеодезкартографія ; ред.: Д. И. Тихомиров, Д. В. Исаев, геоинформ. подгот. Е. А. Стахова. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 112 с.
- Словник гідронімів України — К.: Наукова думка, 1979. — С. 218
- Памятная книжка Таврической губернии / Под ред. К. А. Вернера. Издание Таврической Губернской Земской Управы. – Симферополь: Типография газеты "Крым", 1889. – 694 с. – (Сборник статистических сведений по Таврической губернии. – Т. ІХ). - С. 19