www.wikidata.uk-ua.nina.az

Затока Райдуги лат Sinus Iridum морська ділянка на Місяці на північному заході Моря Дощів Лежить у кратері діаметром бли

Затока Райдуги

Затока Райдуги (лат. Sinus Iridum) — морська ділянка на Місяці, на північному заході Моря Дощів. Лежить у кратері діаметром близько 260 км; оточена залишками його валу — горами Юра. Це найвидовищніша місячна затока і цікавий об'єкт для аматорських спостережень.

Затока Райдуги
лат. Sinus Iridum
Мозаїка знімків зонда LRO
Координати центра
 45°00′ пн. ш. 31°42′ зх. д. / 45.0° пн. ш. 31.7° зх. д. / 45.0; -31.7
Розмір
 250 км
Епонім
 райдуга
Назву затверджено 1935

 Затока Райдуги на Вікісховищі
Карта регіону (USAF, 1966)
Затока Райдуги та гори Юра на термінаторі
Карта гравітаційного поля Моря Дощів за даними GRAIL. Видно велику позитивну аномалію поблизу центра моря та меншу негативну — в Затоці Райдуги.

Назва ред.

Сучасну назву Затоки Райдуги запропонував Джованні Річчолі 1651 року. В 1935 році її затвердив Міжнародний астрономічний союз. Дослівно Sinus Iridum означає «Затока Райдуг».

В давнину ця затока мала й інші назви. 1645 року Міхаель ван Лангрен назвав її Геометричною Затокою (лат. Sinus Geometricus), а 1647 року Ян Гевелій — Затокою Аполлона (Sinus Appollinis). Ця назва пов'язана з тим, що сусідній мис (ймовірно, мис Лапласа) Гевелій згідно зі своєю практикою давати місячним об'єктам імена земних назвав мисом Аполлона (Promontorium Apollinis) — давньою назвою марокканського миса Трес-Форкас[en].

Опис ред.

Затока Райдуги заповнює кратер, що лежить на краю басейну Моря Дощів. Діаметр валу цього кратера — близько 260 км, а ширина самої затоки приблизно на 10 км менша. На південному сході вона зливається з Морем Дощів, а з інших боків її оточує гірський хребет Юра — залишок валу згаданого кратера. Кінці цього хребта, виступаючи в море, утворюють мис Лапласа (на північному сході) та мис Геракліда (на південному заході). Кінець мису Геракліда дещо схожий на голову, що дивиться на мис Лапласа. Це відмітив Джованні Доменіко Кассіні 1679 року, і з того часу цей об'єкт називають «жіночою головою» або «місячною дівчиною». Найкраще ця схожість виявляється на світанку.

Материкові височини навколо Затоки Райдуги значною мірою складені викидами її кратера та басейну Моря Дощів. Багато тамтешніх кратерів розміром у кілька кілометрів, ймовірно, є вторинними кратерами згаданого кратера.

Поверхня затоки лежить на 2,5–3,0 км нижче за місячний рівень відліку висот. Її висота зменшується з віддаленням від Моря Дощів і сягає мінімуму на північному заході затоки — біля кратера Б'янкіні. Найвища точка Юрських гір вища за цю ділянку на 4 км, а вал сусіднього кратера Шарп іще дещо вищий. Рельєф самої затоки рівнинний: там трапляються лише невеликі кратери та борозни, невисокі гряди, а біля країв — маленькі не залиті лавою височини.

Товщину лавового покриву затоки оцінюють у 0,5 км (виходячи з теоретичної глибини її кратера, порахованої за його діаметром). Різні ділянки затоки вкриті лавою різного складу: в напрямку до межі з морем суттєво збільшується вміст титану та заліза. Такий склад характерний для відносно молодих лавових потоків.

Прибережні частини затоки дають слабку негативну гравітаційну аномалію, а поблизу її межі з морем починається велика позитивна — маскон цього моря.

Деталі поверхні ред.

Найбільші кратери затоки — 8-кілометровий Лаплас A (на межі з Морем Дощів), 4-кілометровий Гераклід E та такий же Б'янкіні G (всередині затоки). Інших найменованих кратерів там станом на 2019 рік нема. В морі на схід від затоки лежить пара 20-кілометрових кратерів Гелікон та Левер'є, примітних своїми викидами: у першого вони сховані під морською лавою, а у другого лежать поверх неї, бо він утворився пізніше. У горах Юра є 3 кратери діаметром близько 40 км — Шарп, Б'янкіні та Мопертюї. Біля кратера Б'янкіні вал затоки дещо вдається в неї. Можливо, це обвал, спричинений появою цього кратера.

Куполоподібні пагорби в Затоці Райдуги. Вгорі — гори Юра. Висота Сонця — 2°.

Затоку Райдуги та прилеглу частину Моря Дощів перетинають кілька безіменних гряд, що тягнуться з північного сходу на південний захід. Найбільші з них ідуть вздовж межі затоки з морем і є частиною його внутрішнього кільця гряд; довжина однієї з них становить близько 200 км, а висота — 200 м. Під Юрськими горами трапляються вузькі звивисті борозни довжиною до 70 км, шириною до 0,5 км і глибиною до 10 м. З північного заходу на південний схід затокою тягнеться світлий промінь викидів якогось кратера, всіяний дрібними вторинними кратерами.

На північному сході затоки є дві куполоподібні височини. Вони стоять на опуклому «підніжжі», межують одна з одною та з дрібними «острівцями» і перетяті розломами. Їх ширина становить близько 10 км, а висота — близько 100 м. Вони можуть бути щитовими вулканами або результатом інтрузії магми під поверхню.

Геологічна історія ред.

Кратер, у якому лежить Затока Райдуги, з'явився на краю більш древнього басейну Моря Дощів. Згодом їх неодноразово заливала базальтова лава. В затоці є кілька ділянок, вкритих лавою дещо різного віку та складу, але межі, кількість та вік цих ділянок у різних дослідженнях різні.

Оцінки віку кратера Затоки Райдуги та її лавового покриву базуються на підрахунку кратерів, що встигли тим накопичитися за час їх існування. Вік самого кратера оцінюють у 3,7–3,8 млрд років; у такому разі він молодший за басейн Моря Дощів не більше ніж на 0,2 млрд років. Для віку лавового покриву затоки та прилеглої частини моря є різні оцінки. Згідно з однією з них, він варіює у межах 3,0±0,1—3,4±0,1 млрд років і зменшується в напрямку на південний захід. Інше дослідження дало результат 2,2±0,5–3,3±0,2 млрд років із тенденцією до зменшення на південний схід (у бік моря). За іншими роботами, вік цих ділянок лежить в інтервалі 2,5±0,3—3,3±0,1 або 3,17—3,74 млрд років, а наймолодші лавові потоки так само розташовані біля моря. Таким чином, на поверхні затоки лежить лава пізньоімбрійського та ератосфенівського віку.

Після застигання лавового покриву затоки окремі потоки ще рідкої лави прорізали в ньому звивисті борозни. Потім цей покрив під дією власної ваги дещо деформувався з утворенням гряд. Свій внесок у вигляд затоки робили і магматизм, що створив куполи на півночі затоки, і метеоритне бомбардування, що створило численні дрібні кратери.

Приземлення космічних апаратів ред.

  • 17 листопада 1970 року біля Затоки Райдуги, на південний захід від мису Геракліда (38°14′15″ пн. ш. 35°00′06″ зх. д. / 38.2376° пн. ш. 35.0016° зх. д. / 38.2376; -35.0016 (Луноход-1 (місце посадки))) м'яко приземлилася станція «Луна-17», що доправила туди перший у світі планетохід — «Луноход-1».
  • 14 грудня 2013 року на схід від Затоки Райдуги, в точці 44°07′17″ пн. ш. 19°30′42″ зх. д. / 44.1214° пн. ш. 19.5116° зх. д. / 44.1214; -19.5116 (Чан'е-3) сіла станція «Чан'е-3», доправивши туди місяцехід «Юйту». Спочатку посадка планувалася в саму затоку; вона є одним із головним кандидатів для дослідження й наступними китайськими апаратами.

Примітки ред.

  1. ↑ Wlasuk P. T. Observing the Moon. — Springer Science & Business Media, 2000. — Vol. 1. — P. 78–79. — ISBN 978-1-852-33193-1.
  2. ↑ Elger T. G. The Moon. A Full Description and Map of its Principal Physical Features. — London : Georg Philip & Son, 1895. — P. 18, 80–81. (У цій книзі за тодішньою термінологією схід на Місяці зветься заходом і навпаки).
  3. Steven Dutch (17 грудня 2007). Sinus Iridium, Moon. University of Wisconsin-Green Bay. Архів оригіналу за 5 березня 2013. Процитовано 9 червня 2015. 
  4. Карта Місяця, складена Франческо Грімальді та Джованні Річчолі (1651).
  5. Sinus Iridum. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 18 жовтня 2010. Архів оригіналу за 8 червня 2015. Процитовано 8 листопада 2014. 
  6. Карта Місяця, складена Міхаелем ван Лангреном (1645).
  7. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 200. — ISBN 9780521544146. — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  8. ↑ Hevelius J. Selenographia sive Lunae descriptio. — Gedani : Hünefeld, 1647. — P. 226–227, 229. — DOI:10.3931/e-rara-238. (Пояснення щодо Apollinis Promontorium — на с. 229 [ 27 листопада 2020 у Wayback Machine.]).
  9. ↑ Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 202. — ISBN 9780521544146. — Bibcode:2003mnm..book.....W. (У цій книзі слово Apollinis написане з однією «p», тоді як у Гевелія — з двома).
  10. Ferguson J., Brewster D. Ferguson's Astronomy Explained Upon Sir Isaac Newton's Principles. — Edinburgh, 1811. — P. 248.
  11. ↑ Wagner, R.; Head, J. W.; Wolf, U.; Neukum, G. (2002). . Journal of Geophysical Research (Planets) 107 (E11). Bibcode:2002JGRE..107.5104W. doi:10.1029/2002JE001844. Архів оригіналу за 13 травня 2016. Процитовано 12 червня 2015. 
  12. ↑ Chuck Wood (20 серпня 2006). Out the Porthole. lpod.org. оригіналу за 7 січня 2019. Процитовано 10 червня 2015. 
  13. . The British Library. Архів оригіналу за 13 червня 2015. Процитовано 10 червня 2015. 
  14. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 79. — ISBN 9780521544146. — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  15. Роман Бакай (2010-11). . RealSky.ru. Архів оригіналу за 14 червня 2015. Процитовано 10 червня 2015. 
  16. За даними лазерного альтиметра на супутнику Lunar Reconnaissance Orbiter, отриманими через програму JMARS [ 22 січня 2019 у Wayback Machine.].
  17. ↑ Qiao, Le; Xiao, Long; Zhao, Jiannan; Huang, Qian; Haruyama, Junichi (2014). Geological features and evolution history of Sinus Iridum, the Moon. Planetary and Space Science 101: 37–52. Bibcode:2014P&SS..101...37Q. doi:10.1016/j.pss.2014.06.007. 
  18. ↑ Bugiolacchi, R.; Guest, J. E. (2008). Compositional and temporal investigation of exposed lunar basalts in the Mare Imbrium region. Icarus 197 (1): 1–18. Bibcode:2008Icar..197....1B. doi:10.1016/j.icarus.2008.04.001. 
  19. Карта гравітаційного поля Місяця з поправкою на висоту (перераховано на рівень умовної сфери).
  20. Chen, Shengbo; Meng, Zhiguo; Cui, Tengfei; Lian, Yi; Wang, Jingran; Zhang, Xuqing (2010). . Science China Physics, Mechanics and Astronomy 53 (12): 2179–2187. Bibcode:2010ScChG..53.2179C. doi:10.1007/s11433-010-4160-5. Архів оригіналу за 27 квітня 2016. Процитовано 12 червня 2015. 
  21. За даними довідника МАС [ 2012-04-12 у Wayback Machine.] (карта регіону [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.])
  22. ↑ Lena R., Wöhler C., Phillips J., Chiocchetta M. T. Lunar Domes: Properties and Formation Processes. — Springer Science & Business Media, 2013. — P. 26, 119–121, 142. — ISBN 9788847026377. — DOI:10.1007/978-88-470-2637-7.
  23. ↑ Dias P., Pina P. (2018). The Ages of Sinus Iridum Based on Crater Densities. 49th Lunar and Planetary Science Conference 19-23 March, 2018, held at The Woodlands, Texas LPI Contribution No. 2083, id.1217. Bibcode:2018LPI....49.1217D. 
  24. ↑ Hiesinger H., Head J. W., Wolf U., Jaumann R., Neukum G. Ages and stratigraphy of lunar mare basalts: A synthesis //  / W. A. Ambrose, D. A. Williams. — Geological Society of America, 2011. — P. 18–21. — (Geological Society of America Special Paper 477) — ISBN 978-0-8137-2477-5. — DOI:10.1130/2011.2477(01). з джерела 29 січня 2013
  25. Merle, R. E.; Nemchin, A. A.; Grange, M. L.; Whitehouse, M. J.; Pidgeon, R. T. (2014). High resolution U-Pb ages of Ca-phosphates in Apollo 14 breccias: Implications for the age of the Imbrium impact. Meteoritics & Planetary Science 49 (12): 2241–2251. Bibcode:2014M&PS...49.2241M. doi:10.1111/maps.12395. 
  26. Samuel Lawrence (24 вересня 2013). LROC Coordinates of Robotic Spacecraft - 2013 Update. lroc.sese.asu.edu. оригіналу за 9 травня 2015. Процитовано 9 червня 2015. 
  27. NASA Images of Chang'e 3 Landing Site. NASA. 30 грудня 2013. Архів оригіналу за 1 січня 2014. Процитовано 9 червня 2015. 
  28. David Cyranoski (15 грудня 2013). China lands rover on Moon. www.nature.com. doi:10.1038/nature.2013.14377. оригіналу за 7 березня 2014. Процитовано 11 червня 2015. 

Література ред.

  • Qiao, Le; Xiao, Long; Zhao, Jiannan; Huang, Qian; Haruyama, Junichi (2014). Geological features and evolution history of Sinus Iridum, the Moon. Planetary and Space Science 101: 37–52. Bibcode:2014P&SS..101...37Q. doi:10.1016/j.pss.2014.06.007. 

Посилання ред.

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри
Дата публікації:
Zatoka Rajdugi lat Sinus Iridum morska dilyanka na Misyaci na pivnichnomu zahodi Morya Doshiv Lezhit u krateri diametrom blizko 260 km otochena zalishkami jogo valu gorami Yura Ce najvidovishnisha misyachna zatoka i cikavij ob yekt dlya amatorskih sposterezhen 1 2 3 Zatoka Rajdugilat Sinus IridumMozayika znimkiv zonda LROKoordinati centra 45 00 pn sh 31 42 zh d 45 0 pn sh 31 7 zh d 45 0 31 7Rozmir 250 kmEponim rajdugaNazvu zatverdzheno 1935 Zatoka Rajdugi na VikishovishiKarta regionu USAF 1966 Zatoka Rajdugi ta gori Yura na terminatoriKarta gravitacijnogo polya Morya Doshiv za danimi GRAIL Vidno veliku pozitivnu anomaliyu poblizu centra morya ta menshu negativnu v Zatoci Rajdugi Zmist 1 Nazva 2 Opis 2 1 Detali poverhni 3 Geologichna istoriya 4 Prizemlennya kosmichnih aparativ 5 Primitki 6 Literatura 7 PosilannyaNazva red Suchasnu nazvu Zatoki Rajdugi zaproponuvav 4 Dzhovanni Richcholi 1651 roku V 1935 roci yiyi zatverdiv Mizhnarodnij astronomichnij soyuz 5 Doslivno Sinus Iridum oznachaye Zatoka Rajdug V davninu cya zatoka mala j inshi nazvi 1645 roku Mihael van Langren nazvav yiyi Geometrichnoyu Zatokoyu lat Sinus Geometricus 6 7 a 1647 roku Yan Gevelij Zatokoyu Apollona Sinus Appollinis 8 9 10 Cya nazva pov yazana z tim sho susidnij mis jmovirno mis Laplasa 9 Gevelij zgidno zi svoyeyu praktikoyu davati misyachnim ob yektam imena zemnih nazvav misom Apollona Promontorium Apollinis davnoyu nazvoyu marokkanskogo misa Tres Forkas en 8 Opis red Zatoka Rajdugi zapovnyuye krater sho lezhit na krayu basejnu Morya Doshiv Diametr valu cogo kratera blizko 260 km 11 12 a shirina samoyi zatoki priblizno na 10 km mensha Na pivdennomu shodi vona zlivayetsya z Morem Doshiv a z inshih bokiv yiyi otochuye girskij hrebet Yura zalishok valu zgadanogo kratera Kinci cogo hrebta vistupayuchi v more utvoryuyut mis Laplasa na pivnichnomu shodi ta mis Geraklida na pivdennomu zahodi Kinec misu Geraklida desho shozhij na golovu sho divitsya na mis Laplasa Ce vidmitiv 13 Dzhovanni Domeniko Kassini 1679 roku i z togo chasu cej ob yekt nazivayut zhinochoyu golovoyu abo misyachnoyu divchinoyu 14 2 15 Najkrashe cya shozhist viyavlyayetsya na svitanku 1 Materikovi visochini navkolo Zatoki Rajdugi znachnoyu miroyu skladeni vikidami yiyi kratera ta basejnu Morya Doshiv Bagato tamteshnih krateriv rozmirom u kilka kilometriv jmovirno ye vtorinnimi kraterami zgadanogo kratera 11 Poverhnya zatoki lezhit na 2 5 3 0 km nizhche za misyachnij riven vidliku visot Yiyi visota zmenshuyetsya z viddalennyam vid Morya Doshiv i syagaye minimumu na pivnichnomu zahodi zatoki bilya kratera B yankini Najvisha tochka Yurskih gir visha za cyu dilyanku na 4 km a val susidnogo kratera Sharp ishe desho vishij 16 Relyef samoyi zatoki rivninnij tam traplyayutsya lishe neveliki krateri ta borozni nevisoki gryadi a bilya krayiv malenki ne zaliti lavoyu visochini Tovshinu lavovogo pokrivu zatoki ocinyuyut u 0 5 km vihodyachi z teoretichnoyi glibini yiyi kratera porahovanoyi za jogo diametrom 17 Rizni dilyanki zatoki vkriti lavoyu riznogo skladu v napryamku do mezhi z morem suttyevo zbilshuyetsya vmist titanu ta zaliza Takij sklad harakternij dlya vidnosno molodih lavovih potokiv 17 18 Priberezhni chastini zatoki dayut slabku negativnu gravitacijnu anomaliyu a poblizu yiyi mezhi z morem pochinayetsya velika pozitivna maskon cogo morya 19 20 Detali poverhni red Najbilshi krateri zatoki 8 kilometrovij Laplas A na mezhi z Morem Doshiv 4 kilometrovij Geraklid E ta takij zhe B yankini G vseredini zatoki Inshih najmenovanih krateriv tam stanom na 2019 rik nema 21 V mori na shid vid zatoki lezhit para 20 kilometrovih krateriv Gelikon ta Lever ye primitnih svoyimi vikidami u pershogo voni shovani pid morskoyu lavoyu a u drugogo lezhat poverh neyi bo vin utvorivsya piznishe 12 U gorah Yura ye 3 krateri diametrom blizko 40 km Sharp B yankini ta Mopertyuyi Bilya kratera B yankini val zatoki desho vdayetsya v neyi Mozhlivo ce obval sprichinenij poyavoyu cogo kratera 12 nbsp Kupolopodibni pagorbi v Zatoci Rajdugi Vgori gori Yura Visota Soncya 2 Zatoku Rajdugi ta prileglu chastinu Morya Doshiv peretinayut kilka bezimennih gryad sho tyagnutsya z pivnichnogo shodu na pivdennij zahid Najbilshi z nih idut vzdovzh mezhi zatoki z morem i ye chastinoyu jogo vnutrishnogo kilcya gryad dovzhina odniyeyi z nih stanovit blizko 200 km a visota 200 m Pid Yurskimi gorami traplyayutsya vuzki zvivisti borozni dovzhinoyu do 70 km shirinoyu do 0 5 km i glibinoyu do 10 m 17 Z pivnichnogo zahodu na pivdennij shid zatokoyu tyagnetsya svitlij promin vikidiv yakogos kratera vsiyanij dribnimi vtorinnimi kraterami 12 Na pivnichnomu shodi zatoki ye dvi kupolopodibni visochini Voni stoyat na opuklomu pidnizhzhi mezhuyut odna z odnoyu ta z dribnimi ostrivcyami i peretyati rozlomami Yih shirina stanovit blizko 10 km a visota blizko 100 m Voni mozhut buti shitovimi vulkanami abo rezultatom intruziyi magmi pid poverhnyu 22 Geologichna istoriya red Krater u yakomu lezhit Zatoka Rajdugi z yavivsya na krayu bilsh drevnogo basejnu Morya Doshiv Zgodom yih neodnorazovo zalivala bazaltova lava 17 11 V zatoci ye kilka dilyanok vkritih lavoyu desho riznogo viku ta skladu ale mezhi kilkist ta vik cih dilyanok u riznih doslidzhennyah rizni 23 17 24 18 Ocinki viku kratera Zatoki Rajdugi ta yiyi lavovogo pokrivu bazuyutsya na pidrahunku krateriv sho vstigli tim nakopichitisya za chas yih isnuvannya Vik samogo kratera ocinyuyut u 3 7 3 8 mlrd rokiv 11 u takomu razi vin molodshij za basejn Morya Doshiv ne bilshe nizh na 0 2 mlrd rokiv 25 Dlya viku lavovogo pokrivu zatoki ta prilegloyi chastini morya ye rizni ocinki Zgidno z odniyeyu z nih vin variyuye u mezhah 3 0 0 1 3 4 0 1 mlrd rokiv i zmenshuyetsya v napryamku na pivdennij zahid 24 Inshe doslidzhennya dalo rezultat 2 2 0 5 3 3 0 2 mlrd rokiv iz tendenciyeyu do zmenshennya na pivdennij shid u bik morya 18 Za inshimi robotami vik cih dilyanok lezhit v intervali 2 5 0 3 3 3 0 1 17 abo 3 17 3 74 23 mlrd rokiv a najmolodshi lavovi potoki tak samo roztashovani bilya morya Takim chinom na poverhni zatoki lezhit lava piznoimbrijskogo ta eratosfenivskogo viku Pislya zastigannya lavovogo pokrivu zatoki okremi potoki she ridkoyi lavi prorizali v nomu zvivisti borozni Potim cej pokriv pid diyeyu vlasnoyi vagi desho deformuvavsya z utvorennyam gryad Svij vnesok u viglyad zatoki robili i magmatizm sho stvoriv kupoli na pivnochi zatoki 22 i meteoritne bombarduvannya sho stvorilo chislenni dribni krateri 17 Prizemlennya kosmichnih aparativ red 17 listopada 1970 roku bilya Zatoki Rajdugi na pivdennij zahid vid misu Geraklida 38 14 15 pn sh 35 00 06 zh d 38 2376 pn sh 35 0016 zh d 38 2376 35 0016 Lunohod 1 misce posadki m yako prizemlilasya stanciya Luna 17 sho dopravila tudi pershij u sviti planetohid Lunohod 1 26 14 grudnya 2013 roku na shid vid Zatoki Rajdugi v tochci 44 07 17 pn sh 19 30 42 zh d 44 1214 pn sh 19 5116 zh d 44 1214 19 5116 Chan e 3 sila stanciya Chan e 3 dopravivshi tudi misyacehid Yujtu 27 Spochatku posadka planuvalasya v samu zatoku 28 vona ye odnim iz golovnim kandidativ dlya doslidzhennya j nastupnimi kitajskimi aparatami 17 Primitki red a b Wlasuk P T Observing the Moon Springer Science amp Business Media 2000 Vol 1 P 78 79 ISBN 978 1 852 33193 1 a b Elger T G The Moon A Full Description and Map of its Principal Physical Features London Georg Philip amp Son 1895 P 18 80 81 U cij knizi za todishnoyu terminologiyeyu shid na Misyaci zvetsya zahodom i navpaki Steven Dutch 17 grudnya 2007 Sinus Iridium Moon University of Wisconsin Green Bay Arhiv originalu za 5 bereznya 2013 Procitovano 9 chervnya 2015 Karta Misyacya skladena Franchesko Grimaldi ta Dzhovanni Richcholi 1651 Sinus Iridum Gazetteer of Planetary Nomenclature International Astronomical Union IAU Working Group for Planetary System Nomenclature WGPSN 18 zhovtnya 2010 Arhiv originalu za 8 chervnya 2015 Procitovano 8 listopada 2014 Karta Misyacya skladena Mihaelem van Langrenom 1645 Whitaker E A Mapping and Naming the Moon A History of Lunar Cartography and Nomenclature Cambridge University Press 2003 P 200 ISBN 9780521544146 Bibcode 2003mnm book W a b Hevelius J Selenographia sive Lunae descriptio Gedani Hunefeld 1647 P 226 227 229 DOI 10 3931 e rara 238 Poyasnennya shodo Apollinis Promontorium na s 229 Arhivovano 27 listopada 2020 u Wayback Machine a b Whitaker E A Mapping and Naming the Moon A History of Lunar Cartography and Nomenclature Cambridge University Press 2003 P 202 ISBN 9780521544146 Bibcode 2003mnm book W U cij knizi slovo Apollinis napisane z odniyeyu p todi yak u Geveliya z dvoma Ferguson J Brewster D Ferguson s Astronomy Explained Upon Sir Isaac Newton s Principles Edinburgh 1811 P 248 a b v g Wagner R Head J W Wolf U Neukum G 2002 Stratigraphic sequence and ages of volcanic units in the Gruithuisen region of the Moon Journal of Geophysical Research Planets 107 E11 Bibcode 2002JGRE 107 5104W doi 10 1029 2002JE001844 Arhiv originalu za 13 travnya 2016 Procitovano 12 chervnya 2015 a b v g Chuck Wood 20 serpnya 2006 Out the Porthole lpod org Arhiv originalu za 7 sichnya 2019 Procitovano 10 chervnya 2015 Giovanni Domenico Cassini Map of the moon 1679 The British Library Arhiv originalu za 13 chervnya 2015 Procitovano 10 chervnya 2015 Whitaker E A Mapping and Naming the Moon A History of Lunar Cartography and Nomenclature Cambridge University Press 2003 P 79 ISBN 9780521544146 Bibcode 2003mnm book W Roman Bakaj 2010 11 Zaliv Radugi RealSky ru Arhiv originalu za 14 chervnya 2015 Procitovano 10 chervnya 2015 Za danimi lazernogo altimetra na suputniku Lunar Reconnaissance Orbiter otrimanimi cherez programu JMARS Arhivovano 22 sichnya 2019 u Wayback Machine a b v g d e zh i Qiao Le Xiao Long Zhao Jiannan Huang Qian Haruyama Junichi 2014 Geological features and evolution history of Sinus Iridum the Moon Planetary and Space Science 101 37 52 Bibcode 2014P amp SS 101 37Q doi 10 1016 j pss 2014 06 007 a b v Bugiolacchi R Guest J E 2008 Compositional and temporal investigation of exposed lunar basalts in the Mare Imbrium region Icarus 197 1 1 18 Bibcode 2008Icar 197 1B doi 10 1016 j icarus 2008 04 001 Karta gravitacijnogo polya Misyacya z popravkoyu na visotu pererahovano na riven umovnoyi sferi Chen Shengbo Meng Zhiguo Cui Tengfei Lian Yi Wang Jingran Zhang Xuqing 2010 Geologic investigation and mapping of the Sinus Iridum quadrangle from Clementine SELENE and Chang e 1 data Science China Physics Mechanics and Astronomy 53 12 2179 2187 Bibcode 2010ScChG 53 2179C doi 10 1007 s11433 010 4160 5 Arhiv originalu za 27 kvitnya 2016 Procitovano 12 chervnya 2015 Za danimi dovidnika MAS Arhivovano 2012 04 12 u Wayback Machine karta regionu Arhivovano 5 bereznya 2016 u Wayback Machine a b Lena R Wohler C Phillips J Chiocchetta M T Lunar Domes Properties and Formation Processes Springer Science amp Business Media 2013 P 26 119 121 142 ISBN 9788847026377 DOI 10 1007 978 88 470 2637 7 a b Dias P Pina P 2018 The Ages of Sinus Iridum Based on Crater Densities 49th Lunar and Planetary Science Conference 19 23 March 2018 held at The Woodlands Texas LPI Contribution No 2083 id 1217 Bibcode 2018LPI 49 1217D a b Hiesinger H Head J W Wolf U Jaumann R Neukum G Ages and stratigraphy of lunar mare basalts A synthesis W A Ambrose D A Williams Geological Society of America 2011 P 18 21 Geological Society of America Special Paper 477 ISBN 978 0 8137 2477 5 DOI 10 1130 2011 2477 01 Arhivovano z dzherela 29 sichnya 2013 Merle R E Nemchin A A Grange M L Whitehouse M J Pidgeon R T 2014 High resolution U Pb ages of Ca phosphates in Apollo 14 breccias Implications for the age of the Imbrium impact Meteoritics amp Planetary Science 49 12 2241 2251 Bibcode 2014M amp PS 49 2241M doi 10 1111 maps 12395 Samuel Lawrence 24 veresnya 2013 LROC Coordinates of Robotic Spacecraft 2013 Update lroc sese asu edu Arhiv originalu za 9 travnya 2015 Procitovano 9 chervnya 2015 NASA Images of Chang e 3 Landing Site NASA 30 grudnya 2013 Arhiv originalu za 1 sichnya 2014 Procitovano 9 chervnya 2015 David Cyranoski 15 grudnya 2013 China lands rover on Moon www nature com doi 10 1038 nature 2013 14377 Arhiv originalu za 7 bereznya 2014 Procitovano 11 chervnya 2015 Literatura red Qiao Le Xiao Long Zhao Jiannan Huang Qian Haruyama Junichi 2014 Geological features and evolution history of Sinus Iridum the Moon Planetary and Space Science 101 37 52 Bibcode 2014P amp SS 101 37Q doi 10 1016 j pss 2014 06 007 Posilannya red Karta z aktualnimi nazvami detalej poverhni Arhivovano 5 bereznya 2016 u Wayback Machine Sinus Iridum The Moon Wiki Arhiv originalu za 7 sichnya 2019 Interaktivna karta Misyacya centrovana na Zatoku Rajdugi Arhivovano 17 kvitnya 2021 u Wayback Machine Geologichna karta regionu Arhivovano 17 kvitnya 2021 u Wayback Machine USGS 1969 Roman Bakaj 2010 11 Zaliv Radugi RealSky ru Arhiv originalu za 16 grudnya 2013 Procitovano 16 grudnya 2013 Mark Robinson 22 listopada 2013 A Great Place to Rove lroc sese asu edu Arhiv originalu za 8 travnya 2015 Procitovano 12 chervnya 2015 Sinus Iridum Next Destination NASA 15 zhovtnya 2010 Arhiv originalu za 16 grudnya 2013 Procitovano 16 grudnya 2013 Chuck Wood 20 serpnya 2006 Out the Porthole lpod org Arhiv originalu za 7 sichnya 2019 Chuck Wood 31 grudnya 2007 Light amp Dark Rainbow Hues lpod org Arhiv originalu za 22 veresnya 2015 John McConnell 15 bereznya 2007 A Colorful Bay lpod org Arhiv originalu za 7 sichnya 2019 znimok u posilenih kolorah Otrimano z https uk wikipedia org w index php title Zatoka Rajdugi amp oldid 36750753