Руслан Петрович Зайченко (нар. 3 жовтня 1963, Бар, Вінницька область, УРСР — пом. 11 липня 2011, Київ, Україна) — український громадський діяч, один із лідерів праворадикальної організації УНА-УНСО, учасник війни у Придністров'ї, один із керівників акції «Україна без Кучми» на Черкащині, політв'язень у справі 9 березня 2001 року.
| Руслан Зайченко | |
|---|---|
| | |
| Ім'я при народженні | Руслан Петрович Зайченко |
| Народився | 3 жовтня 1963 Бар, Вінницька область, Українська РСР, СРСР |
| Помер | 11 липня 2011 (47 років) Київ, Україна |
| Громадянство | Україна |
| Національність | українець |
| Діяльність | громадський активіст |
| Відомий завдяки | український громадський, політичний та військовий діяч |
| Alma mater | Черкаський Національний університет ім. Богдана Хмельницького |
| Посада | голова Черкаської обласної організації УНА (УНА-УНСО) |
| Партія | УНА-УНСО |
| У шлюбі з | Леся Теліженко |
| Нагороди | |
Життєпис ред.
Від 1973 року жив у Черкасах. 1980 року закінчив Черкаську СШ № 5.
Навчався на 5 курсі історичного факультету Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького.
Батько трьох дітей. Перша дружина - Зайченко Віра Петрівна. Друга дружина — відома українська дизайнерка Олеся Теліженко, тесть — український скульптор Теліженко Микола Матвійович.
Помер 11 липня 2011 р. у м. Київ на 48-у році життя. Причина - відірвався тромб. Перед цим лікувався від онкологічного захворювання. пережив кілька операцій.
13 липня 2011 р. відбулося поховання Руслана Зайченка на міському цвинтарі Черкас.
Політична діяльність ред.
Восени 1989 р. став одним із фундаторів Черкаської обласної організації СНУМ. У червні 1990 р. обраний головою Черкаської обласної організації Української Міжпартійної Асамблеї (з вересня 1991-го — Українська Національна Асамблея — УНА).
1990 р.— брав участь в акції реєстрації громадян України, відродження козацтва на Черкащині, «ланцюга злуки», студентського голодування.
1992 р. — брав участь у «поїзді дружби» до Криму.
1992 р. — брав участь у молдавсько-придністровському конфлікті на боці Придністров'я, стрілець УНСО ПМР.
18 липня 1995 р. — учасник поховання Патріарха України-Руси Володимира Романюка.
Учасник протестного голодування проти незаконної заборони УНА-УНСО.
Багаторічний голова Черкаської обласної організації УНА (УНА-УНСО), останні роки — глава виконкому партії УНА.
Один із керівників акції «Україна без Кучми» на Черкащині, координатор охорони наметового містечка в Києві. Відбував покарання за сфабрикованою справою «9 березня». Рішенням Парламентської Асамблеї Ради Європи у вересні 2003 р. визнаний політв'язнем.
2004 р. — координатор походу сумських студентів на Київ, один із організаторів громадянської компанії «Пора!». Керівник охоронних підрозділів Помаранчевої революції.
Був помічником у депутатів Верхова рада України: Левко Лук'яненко (4 скликання), Луценко Юрій Віталійович (4 скликання), Шкіль Андрій Васильович (4 скликання), Ар'єв Володимир Ігорович (6 скликання).
У 2010 р. — балотувався у Черкаська міська рада від УНА.
Нагороди ред.
Указом Президента України нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Урядом Придністровської Молдавської Республіки нагороджений медаллю «Захисник Придністров'я» (рос. «Защитник Приднестровья»).