Жак Превер (фр. Jacques Prévert, 4 лютого 1900 , Неї-сюр-Сен — 11 квітня 1977 , Омонвіль-ла-Петіт, Манш) — французький поет і кінодраматург.
| Жак Превер | |
|---|---|
| фр. Jacques Prévert | |
| Жак Превер в 1961 році у фільмі П'єра Превера «Мій брат Жак» | |
| Ім'я при народженні | фр. Jacques André Marie Prévert |
| Народився | 4 лютого 1900[…] Неї-сюр-Сен |
| Помер | 11 квітня 1977[…] (77 років) Телоше ·рак легень |
| Поховання | Cimetière d'Omonville-la-Petited :
|
| Країна | Франція |
| Місце проживання | Maison Jacques-Prévertd cité Vérond |
| Діяльність | поет, сценарист, драматург, рисувальник, письменник, режисер, поет-пісняр |
| Сфера роботи | белетристика, поезія, театр, кіносценаристикаd і дитяча та підліткова літератураd |
| Мова творів | французька |
| Напрямок | близький до сюрреалізму |
| Magnum opus | Parolesd |
| Партія | Французька комуністична партія |
| Брати, сестри | Pierre Prévertd |
| У шлюбі з | Janine Tricotetd і Simone Dienned |
| Автограф | |
| Сайт: xtream.online.fr/Prevert/indexeng.html | |
| | |
| Жак Превер у Вікісховищі | |
| Висловлювання у Вікіцитатах |
Життєпис Редагувати
Народився 4 лютого 1900 року у Неї-сюр-Сен. Батько був літератором, мати любила читати дітям казки. У Жака був старший брат Жан, який народився в 1898 році та в 1915 році помер від тифу. Молодший брат, П'єр (нар. 1906), став кінорежисером. Родина Превера була незаможня, тож ще з дитинства він спізнав життя в скруті, примусове переселення сім'ї за невчасну сплату квартплати. Вже у 14 років Жак був змушений полишити школу й почати працювати. За перші роки трудового досвіду змінив безліч професій. У 1918 році був мобілізований та війна невдовзі скінчилася. Регулярну військову службу відбув у 1920—1922 роках спершу в Люневілі, а згодом у Туреччині.
У 1925 році одружився з Сімоною Д'єн, яка була його подругою дитинства. Після десяти років спільного життя подружжя розлучилося в 1935 році. З 1925 по 1929 роки Жак Превер мешкав на Монпарнасі, де в його квартирі також проживали друзі з армійських часів — Ів Тангі та Марсель Дюамель. Квартира Превера невдовзі стала одним з найулюбленіших місць зустрічей сюрреалістів, а сам Превер затоваришував з Раймоном Кено та Андре Бретоном.
Та писати Превер почав після розриву з Бретоном у 1930 році. Тоді він надрукував у журналі «Біфюр» свій твір «Сімейні спогади, або Янгол-охоронець». Наступного року в журналі «Коммерс» з'явилася його «Спроба зобразити обід голів у Парижі, у Франції». З 1932 року Превер працював у театральній трупі «Октобр» (Жовтень) як автор діалогів. Цього ж року почалася його робота в кіно в ролі сценариста. Ім'я Превера як кінодраматурга стало відомим після фільмів «Рідкісний птах» (1935) та «Злочин пана Ланжа» (1936, режисер Жан Ренуар). Завдяки схвальним оцінкам Анрі Мішо, Жак Превер вирішив працювати не лише для кіно, а далі писати вірші. На момент мобілізації в 1940 році Жак потрапив до лікарні з запаленням апендициту й таким чином уник призову. З Жанін, з якою Превер жив цивільним шлюбом 1943 року, у нього в 1946 році народилася єдина донька Мішель. У настуні роки Превер написав ряд дитячих книжок, що опосередковано були присвячені доньці Мішель.
Багато вірші Превера було покладено на музику. Особливо популярними стали пісні на мелодії композитора Жозефа Косма. Світову популярність здобула пісня «Les Feuille mortes» (Зів'яле листя, виконавці: Едіт Піаф, Ів Монтан). Загалом з 1928 по 1972 роки було зроблено 175 записів пісень на слова Превера. Збірка Превера «Слова» (1946) стала чи не найбільшим успіхом поета. До сьогодні вона продалася накладом понад 3 мільйони примірників, не рахуючи перекладів на кілька десятків мов світу.
У 1948 році, внаслідок нещасного випадку — Превер випав з другого поверху офісу французького національного радіо на Єлисейських полях — він кілька тижнів перебував у стані коми.
Антиконформізм Превера сприяв його зближенню з Борисом Віаном, а з 1955 року вони стали сусідами в Сіте Верон на Монмартрі. Завдяки Віану Превер зблизився з діячами Колежу Патафізики, до якого вступив у 1951 році, а в 1953 році одержав ранг «сатрапа». Пристрасть до візуального мистецтва підштовхгула Превера до співробітництва в 1950-і роки з художниками та фотографами: Жоан Міро, Макс Ернст, Пікассо, Андре Війє, Ізіс, Рібмон-Дессень. У наступні роки регулярно виходили нові поетичні й колажні книжки та нові фільми з діалогами Превера.
1974 року Превер став дідусем — в його доньки народилася дівчинка Ежені. В останні роки життя Превер втратив багато друзів: у 1973 році померли Пікассо і Бертеле, у 1975 — Марсель Дюамель. Сам Жак Превер помер від раку легень 11 квітня 1977 року й був похований в Омонвіль-ла-Петіт, в департаменті Манш.
Визнання й рецепція Редагувати
Жак Превер мав успіх не лише серед пересічних читачів та любителів кіно й пісні, майже всі знайомі колеги по перу залишили схвальні відгуки, серед них такі різні письменники, як Робер Деснос, Раймон Кено, Жорж Батай, Поль Елюар, Луї Арагон, Андре Бретон. Сен-Жон Перс підтримав поетичні проби Превера й відкрив йому можливість публікації в «Коммерс», Антонен Арто захоплювався ним як драматургом, Анрі Мішо високо поціновував його Пісню в крові, Рене Шар — сценарій Превера «Коханці з Верони». Колеги з трупи «Жовтень» у спогадах підкреслювали надзвичайну кумедність та критичну ефективність його діалогів.
Популярності Превера як поета й автора багатьох пісень сприяла зокрема й сама суспільна атмосфера у Франції після Визволення. Свою роль тут зіграла й преса, адже багато друкованих органів очолили колишні учасники антифашистського опору, серед яких у Превера було чимало друзів. Есеїст і критик Гаетан Пікон назвав творчість Превера «гідним прикладом народної поезії». У 50-і роки популярність Превера зросла зокрема і через масові наклади його збірок у новому на той час кишеньковому форматі. Щоправда такі масові тиражі дещо знизили інтерес до Превера в університетських колах.
Під час революційних подій травня 1968 року нове нонконформістське покоління надихалося творами Превера для своїх текстів та графіті. 1992 року визнання прийшло й з більш офіційного боку: твори Превера були опубліковані в найпрестижнішій книжковій серії Франції Бібліотека Плеяди. У 1997 році Ален Пуланже й Жанін Мар Пезе створили великий документальний фільм про Жака Превера, який демонструвався з нагоди 20-ї річниці смерті поета.
З 50-х років і до тепер зберігається великий інтерес до творчості Превера серед представників сучасної музики й співу. Окрім вже згаданих Едіт Піаф та Іва Монтана, пісні на слова Превера в своєму репертуарі мали Катрін Соваж, Жульєтта Греко, Марлен Дітріх, Сімона Сіньйоре, Тіно Россі, Серж Генсбур. Останній ще 1957 року присвятив поетові «Пісню Превера». Досі численні тексти Превера використовують сучасні виконавці, зокрема гурти стилю реп.
На честь письменника названо астероїд 18624 Превер.
Бібліографія Редагувати
Фільмографія Редагувати
Сценарії Жака Превера до фільмів:
- 1935 — Рідкісний птах (фр. «L'Oiseau rare»)
- 1936 — Злочин пана Ланжа (фр. «Le Crime de monsieur Lange»)
- 1937 — Кумедна драма (фр. «Drôle de drame»)
- 1938 — Набережна туманів (фр. «Le Quai des brumes»)
- 1939 — День починається (фр. «Le Jour se lève»)
- 1941 — Буксири
- 1942 — Літнє світло
- 1942 — Вечірні відвідувачі
- 1945 — Діти райка (фр. «Les Enfants du paradis») номінація на премію «Оскар» у номінації за найкращий оригінальний сценарій
- 1956 — Собор Паризької Богоматері (фр. «Notre Dame de Paris»)
- 1980 — Король і птах (фр. «Le Roi et l'Oiseau»)
Українські переклади Редагувати
Вірші Превера українською перекладали Василь Мисик (опубліковані в антології «Захід і Схід», Київ, 1990), Женя Васильківська, Микола Терещенко, Галина Гордасевич, Оксана Євенко, Василь Густі, Олександр Астаф'єв.
Ще наприкінці 60-х років минулого століття Михайлина Коцюбинська підготувала збірку поезій Превера в українському перекладі, але тоді видати її не вдалося. Тож ця збірка, розширена за рахунок перекладів Олега Жупанського та інших перекладачів, побачила світ лише в 1993 році. Це досі найповніше видання Превера українською.
Превер, Жак. Видовище: Поезії / Пер. з французької. Упоряд.: Михайлина Коцюбинська, Олег Жупанський. Авт. передм. Михайлина Коцюбинська. — К.: Основи, 1993. — 278 с. (переклад Олега Жупанського Михайлини Коцюбинської та ін. перекладачів)
Театральні постановки Редагувати
У червні 2019 року українська режисерка Оксана Дмітрієва поставила виставу «Діти райка» у жанрі комедії театру злочинів на сцені Харківського академічного театру ляльок ім. Віктора Афанасьєва. Художницею виступила Наталія Денисова. У виставі використані фрагменти композицій Елені Караїндру.
Примітки Редагувати
- ↑ Fichier des personnes décédées
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
- ↑ Jacques Prévert
- Превер Жак // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- SNAC — 2010.
- http://web.archive.org/web/20170324045736/http://jeugdliteratuur.org/auteurs/jacques-prevert
- https://www.landrucimetieres.fr/spip/spip.php?article217
- Museum of Modern Art online collection
- ↑ Czech National Authority Database
- Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
- Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
- Біографічні дані за Le Robert des grands écrivains de la langue francaise, Ed. Dictionnaires Robert, Paris, 2000 — p. 1020—1023.
- Цитата, як і весь виклад цього розділу спирається на матеріал цитованої вище енциклопедії Robert des grands écrivains.
- Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.
- Оксана Дмітрієва у Каталозі режисерів [ 2020-11-14 у Wayback Machine.] портала «Театральна риболовля»
- Олександр ЧЕПАЛОВ (24 липня 2019). (укр.). «День» №131. Архів оригіналу за 22 серпня 2021. Процитовано 29 липня 2019.
Література Редагувати
- Petit Jacques deviendra Prévert, texte de Carole Aurouet, illustrations de Bruno Heitz, Editions Rue du Monde, 2011, 48 p.
- Danièle Gasiglia-Laster et Arnaud Laster, Appareil critique des Œuvres de Jacques Prévert dans la Bibliothèque de la Pléiade, Gallimard, 2 volumes, 1992 et 1996 : Introduction de 28 pages, chronologie détaillée, analyses et présentations des recueils et notes (459 pages dans le tome 1 ; 553 pages dans le tome 2).
- Danièle Gasiglia-Laster commente Paroles de Jacques Prévert, Foliothèque, Gallimard, 1993, 214p.
- Danièle Gasiglia-Laster, Jacques Prévert, " celui qui rouge de cœur " , biographie, Séguier, 1994, 320 p.
- Jean-Claude Lamy, Prévert, les frères amis, Albin Michel, 1997.
- Arnaud Laster, Paroles (1945—1947) / Jacques Prévert, Profil d'une œuvre, Hatier, réimpression la plus récente : 2000.
- Danièle Gasiglia-Laster, Jacques Prévert, portfolio pour l'ADPF (éditeur du Ministère des Affaires étrangères), 2001, 16 fiches thématiques, Repères biographiques, Filmographie, Bibliographie sélective ; également versions espagnole et anglaise.
- Haramila Jolly, " Le groupe Octobre et le communisme. Une mémoire reconstruite " dans la Revue Française d'Histoire des Idées Politiques, Paris, no8, 1998, pp. 339—354.
- Bernard Chardère, Le cinéma de Jacques Prévert, Le Castor Astral, Bordeaux, 2001, 297 p. ISBN 2-85920-390-7
- Carole Aurouet (Dir.), Jacques Prévert qui êtes aux cieux, CinémAction, 2001, 176 p.
- Carole Aurouet, Daniel Compère, Danièle Gasiglia-Laster et Arnaud Laster, Prévert, frontières effacées, L'Age d'homme, 2003, 216 p.
- Carole Aurouet, Les Scénarios détournés de Jacques Prévert, Dreamland, 2003, 256 p. (Préface de Nelly Kaplan)
- Carole Aurouet, Jacques Prévert, l'humour de l'art, Naïve, 218 p. (Préface de Jacqueline Duhême)
- Carole Aurouet, Prévert, portrait d'une vie, Ramsay, 2007, 239 p. (Préface de Bernard Chardère)
- Carole Aurouet, Jacques Prévert, Paris la belle. Le catalogue Jeunesse Flammarion, Paris, 2008, 64p (catalogue enfants de l'exposition à l'Hôtel de ville de Paris du 24 octobre 2008 au 28 février 2009).
- Eugénie Bachelot-Prévert, N.T. Binh [dir.], Jacques Prévert, Paris la belle, Flammarion, 2008, 271 p. Avec des contributions de Bertrand Delanoë, Dominique Rabourdin, André Heinrich, Jacqueline Laurent, Michèle Morgan, Juliette Gréco, Carole Aurouet, Jacqueline Duhême, André Pozner, Arnaud Laster, Bernard Chardère, André Villers, Danièle Gasiglia-Laster, Gérard Fromanger, Anne Moeglin Delcroix et Françoise Woimant (catalogue de l'exposition à l'Hôtel de ville de Paris du 24 octobre 2008 au 28 février 2009)
Посилання Редагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Jacques Prévert |
| Вікіцитати містять висловлювання від або про: Жак Превер |
- На сайті IMDB [ 8 березня 2012 у Wayback Machine.]