Леонід Самійлович (Ізраїль) Естрін (рос. Леонид (Израиль) Самойлович Эстрин; 25 серпня 1908, Бобруйськ, Російська імперія — 1 березня 1972, Київ, Українська РСР) — український і російський радянський кінорежисер єврейського походження. Нагороджений орденом Вітчизняної війни II ст. та медалями.
| Естрін Леонід Самійлович | |
|---|---|
| Народився | 25 серпня 1908 Бобруйськ, Мінська губернія, Російська імперія |
| Помер | 1 березня 1972 (63 роки) Київ, Українська РСР, СРСР |
| Громадянство | СРСР |
| Діяльність | кінорежисер |
| IMDb | nm1155121 |
| |
Життєпис Редагувати
Народився 25 серпня 1908 р. в м. Бобруйську (тепер Білорусь) в родині службовця. Працював актором і режисером в самодіяльному робітничому театрі м. Дніпропетровська. Закінчив режисерський факультет Київського кіноінституту (1937). Був асистентом режисера на Київській кіностудії (у картинах: «Щасливий фініш» (1934), «Велике життя» (1939, 1 серія), «Макар Нечай» (1940) тощо).
Учасник Великої Вітчизняної війни.
Був членом Спілки кінематографістів України. Помер 1972 р. в Києві.
Фільмографія Редагувати
Поставив на Київській кіностудії картини:
- «Головний проспект» (1956, за сцен. Г. Кушніренка)
- «Блакитна стріла» (1958, за сцен. В. Черносвітова, за участю В. Алексєєва[ru])
- «Роки дівочі» (1961, за сцен. Л. Компанієць)
- «Бухта Олени» (1963, у співавт. з Марком Ковальовим, за сцен. Ю. Гутіна i Ю. Шевкуненка)
В 1965 р. перейшов на Київську кіностудію науково-популярних фільмів, де створив стрічки:
- «Розповідь про Радянський Герб»,
- «Людина і автомат»,
- «Під знаком Лева і Козерога»,
- «Скільки жити машині» та ін.
Література Редагувати
- Кино и время. Вьш. 3-й. Режиссерьі советского художественного кино. М., 1963. — С.323—324.
Посилання Редагувати
- Естрін Леонід на сайті IMDb (англ.)
- http://www.kino-teatr.ru/kino/director/sov/29289/works/ [ 13 березня 2016 у Wayback Machine.]