Ерік Геретс

Ерік Геретс (нід. Eric Gerets, [ˈeːrɪk ˈxeːrəts], нар. 18 травня 1954) — бельгійський футболіст, що грав на позиції захисника. По завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер.

Ерік Геретс
Ерік Геретс
Особисті дані
Повне ім'я	Ерік Марія Геретс
Народження	18 травня 1954(1954-05-18) (69 років)
	Рекем, Бельгія
Зріст	182 см
Вага	77 кг
Громадянство	Бельгія
Позиція	захисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1971–1983 «Стандард» (Льєж) 318 (23) 1983–1984 «Мілан» 13 (1) 1984–1985 МВВ 12 (0) 1985–1992 ПСВ 200 (8)
Національна збірна
Роки Збірна І (г) 1975–1991 Бельгія 86 (2)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада 1992–1994 «Льєж» 1994–1997 «Льєрс» 1997–1999 «Брюгге» 1999–2002 ПСВ 2002–2004 «Кайзерслаутерн» 2004–2005 «Вольфсбург» 2005–2007 «Галатасарай» 2007–2009 «Марсель» 2009–2010 «Аль-Хіляль» 2010–2012 Марокко 2012–2014 «Лехвія» 2014–2015 «Аль-Джазіра»
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.
Ерік Геретс у Вікісховищі

Виступав, зокрема, за клуби «Стандард» (Льєж) та ПСВ, а також національну збірну Бельгії. На піку своєї кар'єри він вважався одним з найкращих правих захисників в Європі. Поєднання його бороди і темного довгого волосся принесло йому прізвисько «Лев Фландрії» (нід. De Leeuw van Vlaanderen).

Він вважається одним з найбільших гравців в історії бельгійського футболу, він відомий тим, що був капітаном ПСВ під час їх першої і єдиної перемоги в Кубку європейських чемпіонів в 1988 році.

Клубна кар'єра

Геретс народився в маленькому містечку Рекем, в провінції Лімбург. Футбольна кар'єра хлопця почалася в однойменному аматорському клубі з рідного міста.

У 1971 році Ерік потрапив у «Стандард» (Льєж), один з найуспішніших клубів в країні на той час. 16 квітня 1972 року Геретс дебютував в першому дивізіоні Бельгії в програному 0:1 матчі з командою «Діст». У тому сезоні це був його єдиний матч в чемпіонаті, а в наступному він зіграв сім разів. Тільки в сезоні 1973/74 Геретс став важливим гравцем, і отримав місце основного правого захисника. Першим здобутком Геретса з клубом стала перемога в Кубку бельгійської ліги у 1975 році. 1979 року тренером клубу став відомий австрійський фахівець Ернст Гаппель, який зробив Геретса капітаном команді і в першому ж сезоні після цього той став з командою віце-чемпіоном, а в наступному виграв Кубок Бельгії. З 1981 року клубом став керувати Раймон Гуталс, з яким «Стандард» став чемпіоном Бельгії в 1982 і 1983 роках, також вони досягли фіналу Кубка кубків у 1982 році, але програли «Барселоні», яка мала значну перевагу в тому, що фінал проводився на їх рідному стадіоні «Камп Ноу». Сам же Геретс, будучи лідером команди, в першому сезоні (31 гри, 2 голи) був нагороджений "Золотою бутсою" як найкращий гравець сезону 1981/82.

Ерік Геретс (ліворуч) разом з партнерами з кубком європейських чемпіонів. 26 травня 1988 року.

Влітку 1983 року Геретсом цікавилися в найкращих клубах Європи. Врешті-решт гравець перейшов до італійського «Мілана», куди його запросив тодішній тренер команди Іларіо Кастаньєр. Геретс зіграв в першій половині сезону 13 матчів у Серії А і забив один гол, але в 1984 році розкрився корупційний скандал. Виявилося, що в 1982 році, коли «Стандард» виграв національний чемпіонат, перед останньою грою сезону був підкуп гравців клубу «Ватерсхей». Головним винуватцем був визнаний капітан суперників Роланд Янссен^[fr]. Проте серед інших винних у цій справі опинився і Геретс, якого було дискваліфіковано на рік.

На початку 1985 року Ерік, після завершення дискваліфікації, вирушив у Нідерланди, щоб підписати контракт з місцевим клубом МВВ. У Маастрихті Ерік грав до кінця сезону і повернувся до форми минулого року, що призвело до переходу до ПСВ в липні 1985 року. Тут він став грати разом з такими зірками як Рууд Гулліт, Франк Арнесен, Губ Стевенс, Віллі ван де Керкгоф та, згодом, Ромаріо. У 1986 році Геретс виграв титул чемпіона Нідерландів з ПСВ, а після відходу Гулліта в 1987 році Геретс став новим капітаном команди. У 1987 році тренером став Ганс Край, з яким ПСВ знову стало чемпіоном, а влітку, після завершення сезону, головним тренером став колишній помічник, Гус Гіддінк. Уже в 1988 році команда ще раз стала чемпіоном країни, а також виграла кубок і вийшла у фінал Кубка європейських чемпіонів. Там 25 травня голландці виявилися кращими в серії пенальті проти «Бенфіки», здобувши перший і єдиний у своїй історії Кубок європейських чемпіонів. Завдяки досягненням Ерік був названий футболістом року в Бельгії у 1988 році. В подальшому ПСВ ще тричі ставало національним чемпіоном в 1989, 1991 і 1992 роках і володарем національного кубка двічі в 1989 і 1990 роках. 3 травня 1992 року Геретс зіграв свою останню гру в кар'єрі, в якій ПСВ виграв 5:0 у «Де Графсхапа». Ерік покинув поле на 65-й хвилині під овації вболівальників ПСВ і був замінений на Беррі ван Арле.

Виступи за збірну

27 вересня 1975 року Геретс дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Бельгії в програному 1:2 матчі проти збірної Східної Німеччини. Наступного року він виступав у чвертьфіналі Євро-1976, але Бельгія зазнала поразки, двічі програвши Нідерландам 1:2 і 0:5, і не пробилась у фінальний турнір.

Геретс (праворуч) та Людо Кук у складі збірної Бельгії.

У наступному році Геретс був учасником чемпіонату Європи 1980 року в Італії, де разом з командою здобув «срібло». На цьому турнірі Ерік був основним гравцем і грав у всіх матчах групового етапу, а також у зустрічі з Іспанією (2:1) забив перший гол для своєї команди. Він також зіграв у фіналі з ФРН, але бельгійці програли 1:2.

Через два роки Геретс потрапив у заявку на чемпіонат світу 1982 року в Іспанії. У кваліфікації він грав майже в кожній грі, але на турнірі в Іспанії зіграв тільки в першому груповому етапі. У першій грі проти Аргентини бельгійці несподівано здобули перемогу 1:0, закривши Марадону, але у третій грі проти Угорщини (1:1) Геретс отримав травму і більше на поле на турнірі не виходив.

Чотири роки по тому на чемпіонаті світу 1986 року у Мексиці бельгійці з Еріком несподівано виграли 4:3 проти фаворитів з Радянського Союзу з такими зірками, як Ігор Бєланов і Рінат Дасаєв після додаткового часу. Бельгія також перемогла Іспанію по пенальті, але програла майбутнім чемпіонам з Аргентини у півфіналі (0:2). Незважаючи на поразку Бельгія в кінцевому підсумку залишилась на четвертому місці, яке стало найвищим для червоних в історії.

Останнім для Геретса великим турніром став чемпіонат світу 1990 року в Італії, куди 36-річний Ерік поїхав у статусі капітана. В другому матчі групового етапу проти Уругваю (3:1) Геретс отримав червону картку і пропустив одну гру. До гри Ерік повернувся в 1/8 фіналу, але бельгійці зазнали поразки 0:1 від Англії і вилетіли з турніру.

Його остання гра за збірну відбулась 27 березня 1991 року проти Уельсу (1:1). Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 17 років, провів у формі головної команди країни 86 матчів, забивши 2 голи.

Кар'єра тренера

Початок кар'єри

Розпочав тренерську кар'єру відразу ж по завершенні кар'єри гравця, 1992 року, очоливши тренерський штаб клубу «Льєж». Перший сезон його команда закінчила на 12-му місці в чемпіонаті, а другий — на 13-му, після чого покинув клуб.

Влітку 1994 року Геретс став тренером «Льєрса». Зайнявши в перший сезон п'яте місце, клуб отримав право на наступний сезон зіграти у Кубку УЄФА після 17 років без єврокубків. Там «Льєрс» вибув у першому ж раунді від «Бенфіки». У наступному сезоні клуб знову зайняв п'яте місце. Цього разу він кваліфікувався в Кубок Інтертото, де пройшов груповий етап, але вилетів у півфіналі. Для свого третього сезону Ерік отримав численні підкріплення, включаючи досвідчених гравців, таких як колишній голландський збірник Стенлі Мензо, із заявленою метою знову вийти в Кубок УЄФА. Крім Мензо в команду прийшли польський збірник Анджей Рудий, та захисники Барт де Ровер і Ерік ван Мейр. В кінці сезону «Льєрс» несподівано виграв свій четвертий в історії титул бельгійського чемпіона, на два очки випередивши «Брюгге». А сам Геретс був названий бельгійським тренером року.

Після цього титулу, він покинув клуб і очолив «Брюгге», з яким завоював титул чемпіона Бельгії в 1998 році з величезним відривом у 18 очок від другого місця. «Брюгге» в 1998 році також досяг фіналу Кубка Бельгії, але програв там з рахунком 4:0 «Генку». Незважаючи на це Геретс вдруге поспіль був обраний тренером року. У своєму другому сезоні Геретс з командою до останнього туру боролися за титул, але «Генк» урешті-решт став чемпіоном, набравши на два очки більше за «Брюгге».

ПСВ

Влітку 1999 року Ерік став головним тренером ПСВ, за який до того виступав протягом 7 сезонів. Геретс в свій перший сезон виграв чемпіонат і Суперкубок 2000 року. У наступному сезоні він знову став з командою чемпіоном Нідерландів, зробивши майже ідеальний сезон і залишаючись непереможним у себе вдома в чемпіонаті. Крім того клуб знову виграв Суперкубок проти «Твенте», якому ейндговенці програли в фіналі Кубка Нідерландів. У сезоні 2001–02 клуб посів друге місце в чемпіонаті, поступившись вічному супернику «Аяксу», після чого Геретс покинув клуб.

Ерік Геретс під час роботи з «Марселем». 21 лютого 2008 року.

Робота в Німеччині

4 вересня 2002 року Геретс став тренером німецького «Кайзерслаутерна», який був під загрозою вильоту. Тим не менше бельгійський спеціаліст підвищив рівень гри команди, яка навіть досягла фіналу Кубка Німеччини, де програла 1:3 «Баварії». Після змішаної першої половини сезону 2003/04 Геретс був звільнений 2 лютого 2004 року.

4 квітня 2004 року Геретс став тренером «Вольфсбурга», але пішов у відставку в кінці сезону 2004/05 після суперечки з Штрунцом, спортивним директором німецького клубу.

«Галатасарай»

Влітку 2005 року Геретс став тренером турецького «Галатасарая». В першому сезоні він з командою став чемпіоном Туреччини, але у наступному сезоні клуб посів лише третє місце в чемпіонаті, відставши на 14 очок від лідера, після чого Геретс вирішив покинути турецький клуб.

Ерік Геретс під час роботи з «Аль-Хілялем». 28 січня 2010 року.

«Марсель»

25 вересня 2007 року Ерік очолив французький «Марсель», (після того, як відмовився від пропозиції «Аль-Іттіхаду» і «Генчлербірлігі»). На цей момент клуб знаходився на 19 місці після 13 турів чемпіонату.

У своїй першій грі як тренера «Марселя» Геретсу 3 жовтня 2007 року несподівано вдалося виграти на Енфілді у «Ліверпуля» (0-1) завдяки голу від Матьє Вальбуена. Кілька днів по тому, в своєму першому матчі в Лізі 1 «Марсель» поступився 1:0 «Сент-Етьєну», але незабаром бельгійський тренер зумів відновити рівновагу в команді. В підсумку «Марсель» зайняв третє місце, а Геретс зумів підняти команду з 19-го місця до місця в зоні Ліги чемпіонів.

У наступному сезоні «Марсель» зайняв друге місце, відставши від чемпіона «Бордо» лише на три очки, а Геретс був визнаний найкращим тренером Ліги 1.

«Аль-Хіляль»

26 травня 2009 року Геретс підписав контракт із саудівським «Аль-Хілялем» на два роки за щорічну плату в розмірі 1,8 млн євро. У своєму першому сезоні в клубі Геретс виграв чемпіонат, обійшовши другу команду на 11 очок, а також Кубок наслідного принца Саудівської Аравії, але покинув клуб після вильоту в півфіналі Ліги чемпіонів АФК 2010.

Ерік Геретс під час роботи зі збірною Марокко. 27 липня 2012 року.

Збірна Марокко

5 липня 2010 року Геретс став тренером збірної Марокко. Під його керівництвом команда була учасником Кубка африканських націй 2012 року у Габоні та Екваторіальній Гвінеї, проте не змогла вийти з групи. Незважаючи на це, Геретс і далі працював зі збірною і навіть виграв уперше в історії збірної Марокко Кубок арабських націй влітку 2012 року, але був звільнений 12 вересня після несподіваної поразки 0:2 від збірної Мозамбіку в рамках відбору до КАН-2013.

Робота в Азії

9 жовтня 2012 року Геретс став головним тренером катарського клубу «Лехвія», з яким виграв чемпіонат та Кубок наслідного принца Катару, але був звільнений 9 травня 2014 року.

Наразі останнім місцем тренерської роботи був клуб «Аль-Джазіра», головним тренером команди якого Ерік Геретс був у 2014–2015 роках.

Статистика

Клубна

Чемпіонат Ліга Сезон Клуб Ліга Ігри Голи Бельгія Ліга 1971/72 «Стандард» (Льєж) Дивізіон 1 1 0 1972/73 7 0 1973/74 30 1 1974/75 37 5 1975/76 34 6 1976/77 31 1 1977/78 25 0 1978/79 33 3 1979/80 27 3 1980/81 29 0 1981/82 31 2 1982/83 33 2 Італія Ліга 1983/84 «Мілан» Серія A 13 1 Нідерланди Ліга 1984/85 МВВ Ередивізі 12 0 1985/86 ПСВ 29 0 1986/87 30 1 1987/88 30 4 1988/89 31 1 1989/90 33 1 1990/91 24 0 1991/92 23 1 Країна Бельгія 318 23 Італія 13 1 Нідерланди 212 8 Всього 543 32

Збірна Збірна Бельгії Роки Ігри Голи 1975 1 0 1976 3 0 1977 4 0 1978 4 0 1979 7 0 1980 11 1 1981 5 0 1982 9 0 1983 6 0 1984 0 0 1985 3 0 1986 11 1 1987 5 0 1988 1 0 1989 6 0 1990 8 0 1991 2 0 Всього 86 2 Голи за збірну # Дата Місце зустрічі Суперник Рахунок Результат Турнір 1. 15 червня 1980 Сан-Сіро, Мілан  Іспанія 1–0 2–1 Євро-1980 2. 14 жовтня 1986 Люксембург  Люксембург 1–0 6–0 кваліфікація до Євро-1988

Тренерська

Клуб	З	По	Результат
			І	В	Н	П	В %
ПСВ	1999	2002	142	88	27	27	61,97
«Кайзерслаутерн»	2002	2004	70	21	16	33	30,00
«Вольфсбург»	2004	2005	35	16	3	16	45,71
«Галатасарай»	2005	2007	89	49	21	19	55,06
«Марсель»	2007	2009	96	46	23	27	47,92
«Аль-Хіляль»	2009	2010	48	35	6	7	72,92
Марокко	2010	2012	18	7	5	6	38,89
«Лехвія»	2012	2014	77	44	13	20	57,14
«Аль-Джазіра»	2014	2015	20	13	3	4	65,00
Всього	595	319	117	159	53,61

Титули і досягнення

Як гравця Чемпіон Бельгії (2): Володар Кубка Бельгії (1): Володар Кубка бельгійської ліги (1): Володар Суперкубка Бельгії (1): Чемпіон Нідерландів (6): Володар Кубка Нідерландів (3): Володар Кубка чемпіонів УЄФА (1): Віце-чемпіон Європи: 1980 Особисті Володар бельгійської Золотої бутси: 1982 Бельгійський Професійний тренер року: 1996-97, 1997-98 Тренер року в Лізі 1: 2009

Як тренера Чемпіон Бельгії (2): Володар Суперкубка Бельгії (1): Чемпіон Нідерландів (2): Володар Суперкубка Нідерландів (2): Чемпіон Туреччини (1): Чемпіон Саудівської Аравії (1): Володар Кубка наслідного принца Саудівської Аравії (1): Володар Кубка арабських націй (1): Чемпіон Катару (1): Володар Кубка наслідного принца Катару (1):

Примітки

1. . Uefa.com. 29 квітня 2009. Архів оригіналу за 30 квітня 2009. Процитовано 29 квітня 2009. 
2. . Alhilal.com. Архів оригіналу за 16 червня 2013. Процитовано 11 лютого 2013. 
3. . Af.reuters.com. 6 липня 2010. Архів оригіналу за 1 червня 2012. Процитовано 11 лютого 2013. 
4. . BBC Sport. 16 вересня 2012. Архів оригіналу за 20 вересня 2012. Процитовано 11 грудня 2016. 
5. Gerets signs three-year deal with Lekhwiya. Qatar Stars League. 9 жовтня 2012. Архів оригіналу за 16 квітня 2013. Процитовано 11 грудня 2016. 
6. . The National. 20 травня 2014. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 11 грудня 2016. 

Посилання

• Ерік Геретс на сайті National-Football-Teams.com (англ.)
• на сайті ФІФА (англ.)