Мико́ла Атана́сійович Ду́жий (псевдо: «Вировий», «Мирон», «Мирон Карівський»; 13 грудня 1901, с. Карів, нині Сокальський район, Львівська область — 18 травня 1955, Львів) — підхорунжий УГА, секретар Головної Управи товариства «Просвіта», секретар президії УГВР, в.о. Голови Президії УГВР (12.09.1944 — 4.06.1945).
| Микола Дужий | |
|---|---|
| | |
| Псевдо | псевда «Вировий», «Мирон», «Мирон Карівський» |
| Народився | 13 грудня 1901 с. Карів, Рава-Руський повіт, нині Сокальський район, Львівська область, Україна |
| Помер | 18 травня 1955 (53 роки) м.Львів |
| Поховання | Личаківське кладовище |
| Національність | українець |
| Діяльність | політик |
| Відомий завдяки | письменник, політик, військовик, |
| Alma mater | Львівський університет (історія) |
| Посада | секретар Президії УГВР, в.о. Голови Президії УГВР |
| Військове звання | підхорунжий УГА; сотник УПА |
| Партія | ОУНР |
| Рід | Дужі |
| Батько | Атанасій Дужий |
| Мати | Параскева |
| Родичі | Брати: Петро Іван |
| Брати, сестри | Дужий Петро Атанасійович і Дужий Іван Атанасійович |
| Нагороди | |
Лицар Бронзового Хреста Заслуги.
Найстарший син сім'ї Дужих: брат Петра Дужого — діяча ОУН та Івана Дужого.
Дитячі та юнацькі роки. Бойове хрещення в УГА ред.
Народився 13 грудня 1901 року в селі Карів, нині Сокальського району, Львівської області, Україна, тоді Рава-Руський повіт, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорська імперія. Був найстаршим сином у сім'ї Дужих. Після закінчення початкової школи навчався в гімназії. У сімнадцять років (1918) пішов до Української Галицької Армії, де дослужився до звання підхорунжого. Воював у Галичині і Правобережній Україні. Був у «чотирикутнику смерті», переніс тиф.
Після відходу УГА від Петлюри і переходу її до Червоної армії був командиром роти ЧУГА. При відриві УГА від Червоної армії і поверненні її до Галичини кавалерійський підрозділ під командою Котовського заступив їм дорогу, але був розбитий ротою Миколи Дужого.
У 1921 році вступив на історичний факультет Львівського Таємного Українського університету, який закінчив у 1924 році. Цього ж року його забрали до польського війська. Тут він закінчив школу підхорунжих і у 1926 році став командиром роти Польського війська. Перед демобілізацією із строкової служби відмовився йти на навчання до Французької військової академії. Демобілізувавшись, вступив до Львівського державного університету. Закінчив університетське навчання в 1932 році, здобувши звання магістра філософії.
Діяльність в «Просвіті» ред.
З 1926 року член УВО. У 1931 році редактор журналу «Студентський шлях». Тоді ж у 1931 році (ще за Галущинського) ввійшов до складу Головного відділу товариства «Просвіта». А наступного року, після закінчення університету, був обраний секретарем Головної Управи товариства «Просвіта» і працював на цій посаді до 1939 року. Увесь час був у найближчих взаєминах з чільними націоналістичними діячами і проводив у товаристві «Просвіта» курс виховання кадрів у націоналістичному дусі.
Працюючи за невелику платню секретарем Головної Управи «Просвіти», він одночасно, на громадських засадах, був редактором календарів «Просвіти».
Діяльність в УЦК, ОУН, УПА і УГВР ред.
Після окупації Західної України більшовиками у жовтні 1939 року перейшов кордон і поселився у Кракові. Там займав пост керманича культурної праці в Українському Центральному Комітеті. У 1941 році став членом ОУН. Далі працював в УЦК у Львові до 1944 року.
В цей період разом з іншими військовими спеціалістами — членами ОУН розробляв концепцію військових відділів. Був членом делегації Ради Закордонних Зв'язків на переговорах з румунами і угорцями. 11-15 липня 1944 був учасником і секретарем Першого Збору Української Головної Визвольної Ради. Там обраний секретарем Президії УГВР.
Категорично відмовився виїжджати за кордон. Пішов у підпілля і працював у Головному штабі УПА. Редактор журналу «Повстанець» та інших військово-політичних видань Головного військового штабу УПА, в тому числі бойового статуту піхоти УПА. Після арешту Голови Президії УГВР Кирила Осьмака (12 вересня 1944 року) виконував його обов'язки, як єдиний на той час член Президії УГВР в Україні. 15 квітня 1945 року йому присвоєно звання сотника УПА.
Нагороди ред.
- Згідно з Наказом Головного військового штабу УПА ч. 1/45 від 25.04.1945 р. поручник УПА Микола Дужий — «Вировий» нагороджений Бронзовим хрестом заслуги УПА.
Полон. Табори ред.
Загазований у криївці, 4 червня 1945 року потрапив у полон НКДБ. Під час слідства не признався про своє членство в УГВР. Засуджений 4 лютого 1946 військовим трибуналом Київської області до смертної кари, яка була замінена військовою колегією Верховного суду СРСР на 20 років каторги, а 15 лютого 1955 помічник військового прокурора Київського військового округу замінив кару на 10 років таборів.
Спогади Романа Шухевича про Миколу Дужого ред.
| Згодом в колі друзів, вже будучи Головним Командиром УПА, Роман Шухевич згадував, що ще гімназійним учнем він пройшов свій перший військовий вишкіл під керівництвом підстаршини Української Галицької Армії Миколи Дужого, з яким з того часу був у найближчих дружніх стосунках. Командир цінував Миколу Дужого, який не виїхав в 1944 р. за кордон, а залишився у підпіллі працівником Головного Штабу УПА й головним редактором ініційованого Романом Шухевичем журналу «Повстанець» та співредактором усіх інших центральних націоналістичних видань, зокрема військових посібників. |
12 днів свободи ред.
У травні 1955 року звільнений за станом здоров'я з ув'язнення, повернувся до Львова, де і помер, проживши «вільним» 12 днів. Був похований на 15 полі Личаківського цвинтаря. За клопотанням Марії Дужої (дружини брата Петра Дужого) та Львівського обласного товариства політичних в'язнів у 2000 році останки Миколи Дужого було перепоховано на полі почесних поховань № 67 Личаківського кладовища поблизу поховання Петра Дужого, поруч із могилою Михайла Сороки та Катерини Зарицької.
Вшанування пам'яті ред.
Вулиця Братів Дужих у Львові ред.
18 серпня 2022 року на сесії Львівської міської ради підтримано рішення про перейменування ще 20 вулиць у місті Львові. Зокрема, вулицю Володимира Комарова (названу на честь радянського астронавта) переназвати вулицею Братів Дужих. Перед цим на відкритому онлайн голосуванні серед інших пропозицій, ця назва перемогла отримавши 51%, 6879 голосів
Нагороди ред.
14.10.2017 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам'яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у Львові Бронзовий хрест заслуги УПА (№ 012) переданий Мирославі Дужій-Задорожній та Ларисі Дужій-Іванців, племінницям Миколи Дужого — «Вирового».
Див. також ред.
Примітки ред.
- Дужий П. Генерал Тарас Чупринка (Нариси про Романа Шухевича — Головного командира УПА. — Львів, 1997. — С. 8—9.
- Лук’яненка, Гладишевського, Чубая: у Львові перейменували ще 20 вулиць — Львівська міська рада. city-adm.lviv.ua (uk-ua). 18 серпня 2022. Процитовано 19 серпня 2022.
- Пропозиції для перейменування вулиць — Львівська міська рада. city-adm.lviv.ua (uk-ua). 8 червня 2022. Процитовано 19 серпня 2022.
Посилання ред.
- Дужий Петро. Роман Шухевич — Політик, Воїн, Громадянин[недоступне посилання].
- Про людей із Сокальщини: Про Миколу Дужого і Петра Дужого [ 10 жовтня 2007 у Wayback Machine.].