Друга громадянська війна у Лівії — багатосторонній збройний конфлікт у Лівії в 2014—2020 рр., між різними збройними формуваннями, головним чином Палатою представників та Урядом національної згоди.
Друга громадянська війна у Лівії 2014-2020 | |||
---|---|---|---|
Лівійська криза | |||
Карта бойових дій за станом на 9 квітня 2019 (докладніше) Під контролем Палати представників Лівії та союзників[en] | |||
Сторони | |||
Палата Представників Лівії
Підтримка Дипломатична підтримка: Лоялісти Каддафі
| Загальний національний конгрес (2014-17)
Підтримка: Рада Шури Бенгазі Ополчення SCBR:
Інші:
| Уряд національної єдності (з 2016)
Підтримка: Підтримка проти ІДІЛ:
Дипломатична підтримка: | ІДІЛ (2014–16)
Підтримка:
|
З 2012 року Лівією керував Загальний національний конгрес (ЗНК). У червні 2013 року УНЗ обрав Нурі Абусамейні головою ЗНК. ЗНК не проводив заходів боротьби зі впливом ісламістських угруповань, не зміг створити ефективну поліцію і армію і прийняв шаріат як основу для всього державного законодавства в грудні 2013 року,. У лютому 2014 термін повноважень національного конгресу сплинув, однак 23 грудня 2013 року ЗНК ухвалив рішення про продовження своїх повноважень до кінця 2014 року. Це рішення викликало масові протести громадян Лівії в багатьох містах, у тому числі в Триполі, Аль-Байда, Тобруці і Адждабії. 14 лютого 2014 року генерал Халіфа Хафтар наказав Загальному національному конгресу розпуститися і закликав до формування тимчасового уряду, який повинен організувати вибори, намічені на 25 червня. ЗНК проігнорував вимогу, назвавши дії генерала державним переворотом.
Конфлікт почався 16 травня 2014 року, коли генерал-майор Лівійської національної армії Халіфа Хафтар оголосив про початок широкомасштабної повітряної і наземної операції підконтрольних йому частин збройних сил у районі міста Бенгазі, описавши її як «поправку на шляху до революції». Військовий наступ дістав кодову назву — Операція «Гідність». 18 травня операція була розширена до Триполі, що ознаменував штурм будівлі Загального національного конгресу. В обстановці напруженості пройшли 25 червня вибори в Палату депутатів, на яких ісламісти зазнали поразки. 13 липня ісламісти у відповідь на свою поразку оголосили про початок операції «Світанок Лівії» з метою взяти під контроль аеропорт Триполі. Це їм вдалося 23 серпня після сорока днів боїв.
Після встановлення контролю над містом ісламісти заявили про невизнання Палати депутатів і про відновлення Загального національного конгресу. 25 серпня деякі представники ЗНК провели засідання в Триполі, оголосили себе законною владою і обрали прем'єр-міністром Омара аль-Хасі, в результаті чого в країні склалося двовладдя. Палата депутатів покинула непідконтрольний Триполі і влаштувалася в місті Тобруці на північному сході країни. 1 вересня депутати Палати представників на засіданні в Тобруці доручили Абдаллі Абдуррахманом ат-Тані як новому прем'єр-міністру сформувати уряд.
6 листопада верховний суд у підконтрольному ісламістами Триполі оголосив про розпуск Палати депутатів. Палата депутатів назвала це рішення «прийнятим під тиском» і тому продовжила функціонувати.
16 січня 2015 року після переговорів, що пройшли в Женеві за посередництва ООН, протиборчі сторони погодилися припинити вогонь, щоб досягти вирішення конфлікту мирним шляхом. 20 січня Місія ООН з підтримки Лівії[en] висловила стурбованість з приводу наявної інформації про порушення режиму припинення вогню і нагадала сторонам конфлікту про те, що перемир'я передбачає заборону на будь-яке переміщення збройного персоналу та військової техники.
Конфлікт став найсерйознішим викликом для лівійської влади після повалення Муаммара Каддафі в 2011 році.
Політична фаза кризи в Лівії Редагувати
14 лютого 2014 генерал Халіфа Хафтар оголосив про повалення уряду Лівії і зажадав розпуску Загального національного конгресу. Він проігнорував протести голови парламенту Нурі Абусамейні і безпосередньо звернувся до лівійського народу із закликом підтримати дії військових
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- Patrick Wintour (16 травня 2016). . The Guardian. Архів оригіналу за 21 липня 2016. Процитовано 2 серпня 2016.
- . Telegraph. 16 травня 2016. Архів оригіналу за 21 квітня 2019. Процитовано 23 квітня 2017.
- Italy Reportedly Sends Special Forces to Libya.
- . Libya Express. Архів оригіналу за 21 квітня 2019. Процитовано 10 березня 2020.
- . Libya Herald. 25 грудня 2016. Архів оригіналу за 12 жовтня 2017. Процитовано 16 травня 2020.
- . Alwasat. 6 травня 2020. Архів оригіналу за 13 травня 2020. Процитовано 6 травня 2020.
- . CP24. Архів оригіналу за 28 січня 2015. Процитовано 29 січня 2015.
- . Der Spiegel. Hamburg, DE. 18 листопада 2014. Архів оригіналу за 17 вересня 2019. Процитовано 25 листопада 2014.
- . CNN. 18 листопада 2014. Архів оригіналу за 23 листопада 2014. Процитовано 20 листопада 2014.
- ↑ Schmitt, Eric; Kirkpatrick, David D. (14 лютого 2015). . The New York Times. Архів оригіналу за 23 лютого 2015. Процитовано 13 березня 2015.
- . Stanford University. 1 липня 2016. Архів оригіналу за 12 травня 2019. Процитовано 16 травня 2020.
- . Al Monitor. 2 липня 2014. Архів оригіналу за 11 березня 2017. Процитовано 22 січня 2017. Проігноровано невідомий параметр
|df=
(довідка) - . International Business Times. 12 лютого 2016. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 16 травня 2020.
- ↑ Abdul-Wahab, Ashraf (5 серпня 2014). Warshefana take Camp 27 from Libya Shield. Libya Herald. оригіналу за 8 August 2014. Процитовано 7 серпня 2014.
- Russian Snipers, Missiles and Warplanes Try to Tilt Libyan War. The New York Times. 5 листопада 2019. оригіналу за 12 вересня 2021. Процитовано 26 вересня 2021. (англ.)
- . Архів оригіналу за 17 грудня 2019. Процитовано 10 березня 2020.
- . Архів оригіналу за 31 грудня 2019. Процитовано 10 березня 2020.
- . Reuters. 13 березня 2017. Архів оригіналу за 12 березня 2017. Процитовано 10 березня 2020.
- . Libya Observer. 10 жовтня 2016. Архів оригіналу за 3 лютого 2017. Процитовано 16 травня 2020.
- Safa Alharath (17 червня 2018). . Libya Observer. Архів оригіналу за 28 грудня 2018. Процитовано 29 грудня 2018.
- Jamal Adel (19 січня 2019). . Libya Herald. Архів оригіналу за 24 квітня 2019. Процитовано 28 лютого 2019.
- ↑ Kirkpatrick, David D; Schmitt, Eric (25 серпня 2014). . The New York Times. Архів оригіналу за 7 лютого 2018. Процитовано 25 серпня 2014.
- Libya needs international maritime force to help stop illicit oil, weapons — UN experts
- Беларусь увайшла ў спіс найбуйнейшых сусветных экспарцёраў зброі [ 9 лютого 2020 у Wayback Machine.] — Tut.by, 21 лютага 2018
- . Bloomberg. 21 грудня 2016. Архів оригіналу за 2 квітня 2017. Процитовано 10 березня 2020.
- Bachir, Malek (30 січня 2017). . Middle East Eye. Архів оригіналу за 4 січня 2018. Процитовано 3 квітня 2017.
- Silverstein, Richard. . Middle East Eye. Архів оригіналу за 10 березня 2020. Процитовано 26 лютого 2020.
- . The New Arab. Архів оригіналу за 26 лютого 2020. Процитовано 26 лютого 2020.
- . Middle East Monitor. Архів оригіналу за 26 лютого 2020. Процитовано 26 лютого 2020.
- . Al Jazeera. Архів оригіналу за 10 травня 2020. Процитовано 26 лютого 2020.
- . Libya Herald. 10 квітня 2017. Архів оригіналу за 2 січня 2020. Процитовано 16 травня 2020.
- . The Libya Observer. Архів оригіналу за 5 серпня 2017. Процитовано 13 червня 2017.
- . Libyan Express. 6 вересня 2016. Архів оригіналу за 5 серпня 2017. Процитовано 16 травня 2020.
- . Al Arabiya. 13 квітня 2015. Архів оригіналу за 3 червня 2019. Процитовано 16 травня 2020.
- . The Jordan Times. 20 серпня 2017. Архів оригіналу за 10 квітня 2020. Процитовано 25 серпня 2017.
- ↑ . Архів оригіналу за 6 червня 2019. Процитовано 16 травня 2020.
- ↑ . Al Jazeera. Архів оригіналу за 21 квітня 2019. Процитовано 2 серпня 2016.
- . Bloomberg. 25 липня 2017. Архів оригіналу за 2 листопада 2017. Процитовано 10 березня 2020.
- Greece's Foreign Minister Nikos Dendias Visits Libya [ 24 грудня 2019 у Wayback Machine.], Dendias noted that Haftar's position is aligned with Greece's.
- . Архів оригіналу за 3 вересня 2020. Процитовано 16 травня 2020.
- . The Daily Telegraph. 7 травня 2016. Архів оригіналу за 31 березня 2019. Процитовано 16 травня 2020.
- . The Guardian. 6 грудня 2017. Архів оригіналу за 21 липня 2019. Процитовано 16 травня 2020. «The Warshefana tribal militia, Gaddafi loyalists who controlled some of the area around Tripoli, were routed last month by rival forces from Zintan»
- ↑ . Al Arabiya. 25 серпня 2014. Архів оригіналу за 29 червня 2019. Процитовано 25 серпня 2014.
- . Libya Herald. 21 березня 2015. Архів оригіналу за 14 вересня 2018. Процитовано 22 березня 2015.
- . Libya Observer. 10 березня 2015. Архів оригіналу за 4 лютого 2016. Процитовано 22 березня 2015.
- . Libya Herald. 16 квітня 2017. Архів оригіналу за 20 липня 2019. Процитовано 16 травня 2020.
- . Youm7. 29 липня 2014. Архів оригіналу за 2 серпня 2014. Процитовано 26 серпня 2014.
- . Al-Arab. 27 липня 2014. Архів оригіналу за 9 August 2014. Процитовано 26 серпня 2014.
- Bill Roggio and Alexandra Gutowski (28 березня 2018). . Long War Journal. 28 March 2018. Архів оригіналу за 10 січня 2020. Процитовано 16 травня 2020.
- . Reuters. 27 травня 2017. Архів оригіналу за 13 жовтня 2019. Процитовано 21 жовтня 2017.
- . The Libya Observer. 2 червня 2016. Архів оригіналу за 3 червня 2016. Процитовано 14 серпня 2016.
- . Libyan Express. 16 липня 2016. Архів оригіналу за 15 серпня 2019. Процитовано 14 серпня 2016.
- . The Long War Journal. 19 червня 2015. Архів оригіналу за 31 травня 2019. Процитовано 1 липня 2015.
- Eljarh, Mohamed (26 червня 2013). . Foreign Policy. Архів оригіналу за 9 листопада 2014. Процитовано 26 серпня 2014.
- . Al Jazeera America. 4 серпня 2014. Архів оригіналу за 26 серпня 2014. Процитовано 26 серпня 2014.
- ↑ Al-Gattani, Ali (4 лютого 2014). [http: //magharebia.com/en_GB/articles/awi/features/2014/02/04/feature -01 Shahat slams GNC]. Magharebia. Процитовано 24 січня 2015.[недоступне посилання з липня 2019]
- Bosalum, Feras; Markey, Patrick (4 грудня 2013). . Reuters. Архів [http: //www.reuters.com/article/2013/12/04/us-libya-law-idUSBRE9B30M220131204 оригіналу] за 26 серпня 2014. Процитовано 24 січня 2015.
- . Архів оригіналу за 28 січня 2015. Процитовано 6 березня 2015.
- Mohamed, Essam; Al-Majbari, Fathia (10 лютого 2014). . Magharebia. Архів [http: //magharebia.com/en_GB/articles/awi/features/2014/02/10/feature-02 оригіналу] за 7 жовтня 2018. Процитовано 24 січня 2015.
- Chris Stephen and Anne Penketh (24 серпня 2014). . The Guardian. Архів оригіналу за 20 жовтня 2017. Процитовано 24 січня 2015.
- . Al Arabiya. 29 серпня 2014. Архів оригіналу за 1 вересня 2014. Процитовано 29 серпня 2014.
- . PressTV. 29 серпня 2014. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 29 серпня 2014.
- . Архів оригіналу за 12 вересня 2015. Процитовано 6 березня 2015.
- Chris Stephen (9 September 2014). [http: //www.theguardian.com/world/2014/sep/09/libyan- parliament-refuge-greek-car-ferry Libyan parliament takes refuge in Greek car ferry]. The Guardian. Процитовано 24 вересня 2014.
- [http: / /itar-tass.com/mezhdunarodnaya-panorama/1413275 Парламент Лівії доручив чинному прем'єру ат-Тані сформувати новий уряд]. ІТАР-ТАСС. 1 вересня 2014. Процитовано 28 вересня 2014.
- . ABC News. 6 November 2014. Архів оригіналу за 20 листопада 2014. Процитовано 6 November 2014.
- . Channel News Asia. 6 November 2014. Архів world / libya-chaos-deepens-as / 1457890.html оригіналу за 7 листопада 2014. Процитовано 6 November 2014.
- . BBC. 6 November 2014. Архів оригіналу за 27 лютого 2017. Процитовано 6 November 2014.
- . Архів оригіналу за 8 липня 2018. Процитовано 6 березня 2015.
- . Архів оригіналу за 28 січня 2015. Процитовано 6 березня 2015.
- . Архів оригіналу за 28 січня 2015. Процитовано 6 березня 2015.
- . Архів оригіналу за 18 лютого 2015. Процитовано 6 березня 2015.
- . Asharq al-Awsat. 23 лютого 2014. Архів [http: //www.aawsat.net/2014/02/article55329303 оригіналу] за 26 серпня 2014. Процитовано 25 серпня 2014.