Дошно (пол. Deszno — 1389 та 1575, Desno або Deschno — 1470) — колишнє лемківське село, сьогодні — частина села Риманів-Здрій Кросненського повіту Підкарпатського воєводства Республіки Польща. Розташоване на північних межах Лемківщини. Село розкинулось на двох берегах річки Табор неподалік Риманова та Дуклі.
| Село Ікона святих Петра і Павла (XVI cт.) з колишньої церкви у Дошно Координати 49°32′45″ пн. ш. 21°50′55″ сх. д.H G O
Дошно у Вікісховищі |
Походження назви Редагувати
За легендою першими поселенцями села у 1096 році були Мельник, Коваль, Храпцьо, Бебло, Крамар і Тесля. Вони привезли з осередку будови фортеці на Сяні не лише пили для тартака, ковальське й теслярське знаряддя, але й зерно для посівів. Так виникло в Карпатах давнє руське поселення, яке отримало назву «Дошно», тобто місце, де ріжуть дошки для великих будов. Поселенці обрали поміж себе найстаршого дідуся Беблу старійшиною — війтом. Згодом Дошно поповнилось родинами Кота, Волоха. Тим часом фортеця на Сяні росла, набираючи форм міста, яке відоме сьогодні під назвою Сянік.
Історія Редагувати
Рання історія Редагувати
У 1241 році місто Сянік і навколишні села піддалися нищівному нашестю татар. Особливо потерпіли села Мощанець та Юрівці. Тоді ж, за переказами, була спалена перша церква у Дошному.
Перша письмова згадка про село Дошно відноситься до 1389 року. Як стверджують «Akta grodzkie i ziemskie» (Т. 8, 1880, 28) краківський мечник Зиндрам із Мешкович подарував Гандзлеві Йону «ліс між Яслиськими й Дошном для заснування нового поселення на німецькому праві …». Нове село, назване Короликово (згодом Королик), було заселене виключно польськими колоністами. Такі дії польської шляхти дали початок насаджуванню в Карпатах польського елементу.
У 1470 році Дошно з іншими навколишніми селами й містечком Римановом належало вдові сандомирського воєводи Катажині Сененській та її синам. У тому ж році поруч було засновано два інші поселення — зі східного боку село Валатослава (Волтушова), а з південного заходу — село Балутянка. Обидва руські села, засновані на волоському праві, належали до парафії села Дошно. Того ж 1470-го село переведено з руського на магдебурське право.
10 травня 1536 року в Риманові Збігнев Сененський продав солтиство в селі Дошно за 200 злотих Костянтинові Глодинському: три і 1/4 лани землі, з двома городами, корчмою, млином з правом закладати ставки і вести вилов, тримати ремісників (М.Грушевський. Матеріали до історії суспільно-політичних відносин Західної України. Ч.1. — Львів, 1906. — С. 105—107).
Австрійське правління Редагувати
Згідно з даними Поземельного кадастру, так званої Йосифинської метрики (1775—1778), та Францисканської метрики (1820) на кінець XVII — початок XIX ст. в Дошно нараховувалось 55 господарств, у тому числі 31 українське (позначені зірочкою): Андрошик Войтек, Бебло Йосафат, Бердаль Федір, Бурдаш Федір, Михайло, Іван та Яцко, Васюта Федько, Волох Шимон, Андрій і Войцех, Джула Йосафат, Долинський Федір та Іван, Заєць Стах і Михайло, Земба Міхал, Іляш Франко, Кіляр Павел і Мацей, Клімченко Павло, Коваль Васко та Іван, Лех Гриць і Степан, Малец Анджей, Малиновский Янко і Яцек, Маляж Ян, Німчик Степан, Одрехівський Михайло, Онуфер, Іван і Яцко, Пліска Іван, Рак Іван, Василь і Михайло, Ригель Бартоломей, Слівка Казимир, Міхал і Атанас, Смерецький Юзеф, Сучак Василь, Стецяк Лешко, Урбанік Янко, Хвостик Атанас, Степан (війт) і Петро, Храпцьо Марія, Федьо і Василь, Цирка Юрко, Юрчак Гриць, Янчик Іван, Ярош Петро.
Землі селян Дошно поділялись на три ниви — огороди (присадибні ділянки), «Вигонисько» (нерозроблена земля) і «Дів з Губином» (нерівна лісиста місцевість). Землі і ліси розподілялись таким способом: поміщик посідав 195 моргів лісу, церква — 13 моргів орної землі, 1 морг городу і 2 морги лісу, селяни — 604 моргів землі, 41 морг городу, 8 моргів лук і 193 морги пасовиськ. Власницею села була поміщиця Софія Скурська.
На кінець XIX ст. польські поселенці становили третю частину всіх селян і жили у нижній частині села. «Slownik geograficzny» (Т.II, 1881) подає, що з 370 мешканців Дошно 250 були українцями (русинами), а 120 — поляки. Згодом число селян збільшилось, але майже зрівнялось за національною приналежністю.
У 1878 році між селами Дошно і Посадою Горішньою було відкрито джерела мінеральної йодованої води (Клявдія, Титус, Целестина), яка виявилась дуже корисною у лікувальному процесі. Тут було засновано оздоровчий осередок, який отримав назву Риманів-Здрій.
Село у ХХ столітті Редагувати
У 1914 році, коли почалась Перша світова війна, до австрійського війська було мобілізовано ряд мужчин із села Дошно. Під час війни через село проходили австрійські та російські війська. У результаті військових дій Дошно зазнало значних руйнуваль та розорень. Війна на деякий час припинила освітню та культурну діяльність у селі.
До 1933 року у Дошно була громадська початкова школа, розташована у звичайній сільській хаті. Тут навчали катихизму, молитов, початкової грамоти з польської та української (руської) мов. І лише у 1934 році було завершено будівництво початкової державної школи. Учителем у ній був поляк із сусіднього села Климківка — Казімєж Вайс. З другого класу, крім польської мови, навчав учнів також української мови з лемківського букваря. Уроки релігії для польських дітей проводив римо-католицький ксьондз, а для лемківських — греко-католицький священник о. Володимир Вахнянин.
У 1930-х роках у Дошно розгорілась національно-культурна боротьба. «Промосковський» напрямок напрямок очолив місцевий парох о. Володимир Вахнянин, якого підтримувала польська влада. Противагою москофільству була свідома праця дяка Михайла Демковича-Добрянського, Івана Тибляка та окремих господарів. У значній мірі національний дух на селі підняла участь селян Дошно у великому фестивалі 1941 року «Вечір Лемківської ноші».
У міжвоєнному часі помітно пожвавилося культурне життя села. Силами громадськості, зокрема, завдяки таким активістам Михайлові Демковичу-Добрянському, Павлові Смерецькому, Миколі Рудавському, Андрію та Костянтину Беблу та іншим, створено читальню «Просвіти». Розпочав активну діяльність драматичний гурток, його творцями і акторами були Іван Тибляк, П. Смерецький, Микола Рак, Анна Рак, Марія Тибляк, Катерина й Анастазія Красовські, Данько Коваль.
У 1939 р. в селі було переважно лемківське населення: з 550 жителів села — 300 українців, 230 поляків (частково україномовних) і 20 євреїв.
Після виселення українців, у селі з'явились польські поселенці, котрі стали здійснювати напади на сусідні ще не виселені українські села. В ніч з 6 на 7 січня 1946 року відділи УПА змусили частини польської армії (коло 200 осіб) покинути село. Після цього, для нейтралізації загрози від нових поселенців, будівлі села були спалені, захоплено ряд трофеїв.
Церква Редагувати
Перші згадки про православну парафію у Дошно відносяться до XVI століття (1526 р.).
У 1880 році у селі побудували церкву Різдва Пресвятої Богородиці. Храм був подібний за формою до церкви в Балутянці. Структура плану тридільна з дзвіницею, що стояла перед вхідною частиною. Над притвором зносилась дерев’яна вежа. Церква була оточена стіною з річкового кам'яною. В час, коли Риманів-Здруй був центром апостольської адміністрації Лемківщини, храм, який час виконував функції катедрального.
До 1946 р. в селі була парохія (до 1930 р. — Горлицького деканату, у 1930—1946 рр. — Риманівського), до якої належали також Балутянка, Волтушова, Посада Горішна і Риманів-Здрій. Метричні книги велися з 1785 р.
Церква була зруйнована у 1956 році. Деякі артефакти перенесені до музею народної архітектури у Сяноці.
Видатні люди Редагувати
- Народився Іван Красовський — історик-етнограф, публіцист, член Наукового товариства імені Шевченка, член Спілки журналістів України (1962), громадський діяч.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- Rozporządzenie Ministra Administracji i Cyfryzacji z dnia 13 grudnia 2012 r. w sprawie wykazu urzędowych nazw miejscowości i ich części. isap.sejm.gov.pl. Процитовано 29 вересня 2023.
- Красовський, Іван (2006). Село Дошно — колиска мого дитинства. Львів: НВФ «Українські технології». с. 9.
- Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — С. 74.
- . Архів оригіналу за 16 листопада 2019. Процитовано 6 січня 2020.
- Luboński P. Beskid Niski: przewodnik / Oficyna Wydawnicza "Rewasz", 2007, -S.282
Література Редагувати
- Красовський І. Село Дошно — колиска мого дитинства. — Львів: НВФ «Українські технології», 2006. — 156 с.
- Красовський І. Село Дошно (до 600-річчя першої історичної згадки) // «Наше Слово» від 18 червня 1989 року
- Krasowski Iwan. Deszno w 600-lecie pierwszej historycznej wzmianki // Rocznik Rymanowa-Zdroju. T.1. — Rzeszow, 1995
- Село Дошно // Йосифінська метрика 1775 року. Центральний історичний архів України у Львові
- Село Дошно // Францисканська метрика 1820 року. Центральний історичний архів України у Львові
| Ця стаття містить перелік посилань, але походження окремих тверджень залишається незрозумілим через брак внутрішньотекстових джерел-виносок. |
| Це незавершена стаття про Підкарпатське воєводство. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |