«Для домашнього огнища» — роман українського письменника Івана Франка 1892 року.
Для домашнього огнища | |
---|---|
пол. Dla ogniska domowego | |
Обкладинка українського видання 2011 року | |
Жанр | роман |
Автор | Іван Франко |
Мова | польська і українська |
Написано | 1892 |
Опубліковано | журнал «Житє і слово» (1897) |
| |
Цей твір у Вікіджерелах |
Підґрунтя ред.
Початок історії створення роману датується жовтнем 1892 року, коли Іван Франко перебував у Відні, аби захистити докторську дисертацію, прослухавши перед тим курс лекцій, які вів професор Ватрослав Яґич, видатний славіст Віденського університету.
Перебування Франка в одному з найвідоміших культурно-мистецьких осередків Європи мало помітно позитивний вплив на його письменницьку діяльність: «чи не вперше він потрапив у дійсно сприятливі умови для творчості, де його не відволікала ні щоденна газетна робота, ані родинно-побутові клопоти, — і зміг повністю віддатися манії белетристичній».
Згідно зі словами самого Франка: «Сідаючи писати роман, я мав на думці змалювати деякі факти і моменти життя, котрі я бачив або чув, або по найбільшій часті сам пережив». Слід зауважити, що твір написано на основі реальних подій — гучних судових процесах у справах торгівлі людьми, що відбулися у 1883—1892 роках у Львові. Ба більше, співвідношення між сюжетом роману «Для сімейного огнища» з реальними газетними хроніками та судовими процесами вражає своєю вірогідністю. Такий достовірний опис реальних подій можна пояснити лише тим, що Іван Франко здійснював огляд цих подій, працюючи репортером у газетах «Діло» та «Kurjieri Lwowskim».
1883 року відбувся судовий процес над пані Вайс, яка у безпрецедентний спосіб займалася деморалізацією місцевої молоді, залучаючи молодих дівчат до свого приватного дому розпусти, який знаходився у Львові по вул. Скарбнівського. Бордель працював протягом останніх дванадцяти років за сприянням місцевих багатих «паничів», так званої «сметанки» аристократичних товариств. Як свідчила тогочасна місцева газета «Діло»: «Цікава річ, що між ними не знайшлася ні одна душа, що здригнулась би на вид огидного злочинства і донесла о тім властям! Та й дивно, що така пані Вайс могла довго укриватися перед властями, котрі стоять на сторожі публічної моральности». Нові факти про перебіг скандального процесу також надала газета «Sztandart Polski», яка повідомила, що пані Вайс була дружиною австрійського офіцера, яку кликали «капітановою». Серед мотивів, які спонукали пані Вайс до злочину, підсудна зазначила такими словами: «Для домашнього огнища», які й послугували назвою для Франкового твору.
Про другий гучний процес 1892 року дізнаємося з листа Івана Франка, який він написав до варшавського видавця Яна Карловича. Письменник, зокрема згадує про ганебні факти торгівлі молодими дівчатами до закордонних борделів. Процес було порушено проти так званого І. Шефферштейна на ще двадцяти сімох його спільників, які розробили витончену мережу агентів, які займалися вербування «живого товару», а опісля переправляли їх по різних великих портових містах світу.
Жанр ред.
У своїх листах до польських видавців Франко писав про «Для сімейного огнища» як про «powiesci», тобто вживав польську літературну термінологію, а у своїх листах до наддніпрянців та росіян називав свій твір романом.
Зокрема, у своєму дослідженні «Перебудова і франкознавство» І. Денисюк дає таку оцінку щодо жанрової класифікації твору: «Деякі свої твори автор називав романами, а виходили вони і в читацькій свідомості закріплювалися як повісті. Гадаю, що тут діяла інерція польської генеалогічної свідомості, яка наш східнослов'янський роман мислить як повість. Зі скромності й туги за великою всеосяжною структурою Франко називав себе новелістом-мікроскопістом, але насправді він створив оригінальний жанрово-структурний тип роману з новелістичною концентрацією часу і простору. Сучасники недооцінювали чи не розуміли новаторства Франка у великій прозовій формі, пальму першості в художній досконалості віддаючи його новелам, оповіданням, образкам».
«Для домашнього огнища» також часто відносять до жанру соціально-психологічного роману. У творі розглядаються найрізноманітніші теми: проституція, вербування молодих дівчат до публічних будинків, слідство комісара, тобто елементи, що наближають роман до жанру детективу.
Сюжет ред.
Михайло Грушевський подає такий опис сюжету:
Публікація ред.
Першопочатково Франко написав повість польською мовою з надією на більшу увагу зі сторони польської читацької аудиторії: «Міркуючи, що повість може бути для поляків цікавіша, ніж для українців, написав її зразу по-польськи зимою 1892 року та й передав до Варшави». Після завершення роботи над гостросюжетною кримінально-соціально-психологічною повістю «Для домашнього огнища» постало питання публікації твору.
20 грудня 1892 року Франко написав про свій новий твір Михайлові Драгоманову, де згадав, що книга припала до душі «одному полякові». 14 січня 1893 року Іван Франко повідомив Драгоманову про те, що Болеслав Вислоух погодився надрукувати роман «Для домашнього огнища» на сторінках журналу «Kurjer Lwowski», однак вже 15 вересня 1893 року у листі до Михайла Павлика Франко написав, що Вислоух «скинувся з друкування роману».
У листопаді 1892 року Франко звернувся з проханням опублікувати роман до Яна Поклавського, редактора часопису «Glos». 7 грудня 1892 року Франко спробував зацікавити редактора Яна Карповича, який 3 січня 1893 року повідомив письменника, що варшавський видавець Теодор Папроцький дав згоду на публікацію роману. Папроцький запропонував Франкові 75 карбованців сріблом та віддав роман до цензури. 1 травня 1893 року Папроцький, однак, повідомив Франка, що цензура заборонила публікацію «Для сімейного огнища» у Варшаві.
Франко відмовився змінювати твір на вимогу цензури, а 4 травня 1893 року навіть написав, що вже втратив будь-яку надію видати роман у Варшаві.
Загалом, у 1892—1897 роках Франко здійснив десять неуспішних спроб опублікувати твір у польських видавництвах «Głosu», «Wisły», «Prawdy», «Przeglądu tygodniowego», «Ateneumu», українських «Зорю», «Kurjer Lwowski», «Житє і слово», «Народ», російських «Вестник Европы» та «Русское богатство».
Зрештою, 1897 року світ побачила українська публікація твору в авторському перекладі українською окремою книжкою накладом журналу «Житє і слово» в серії «Літературно-наукова бібліотека». Оригінальна ж польська версія вийшла аж 1979 року у 50-томовому зібранні творів письменника.
Екранізація ред.
- 1970 рік: телефільм «Для домашнього вогнища»» режисера Юрія Суярка.
- 1992 рік: художній повнометражний фільм «Для домашнього огнища» режисера Бориса Савченка.
Примітки ред.
Джерела ред.
- Іван Франко — майстер кримінального читва: збірник. — Львів: Світ, 2006. — 368 с.
- Роман Івана Франка «Для домашнього огнища»: простір і час / Наталія Тодчук ; Львівське відділення Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України. Львів: [б.в.], 2002.
- Лишак, Галина. «Повість Івана Франка Для домашнього огнища: оцінки письменникових сучасників.» Українське літературознавство 79 (2015): 119.
- Лишак, Галина. «Повість Івана Франка Dla ogniska domowego в рецепції поляків–сучасників письменника.» Київські полоністичні студії 29 (2017): 318—323.
- Svitlana (Lana) Krys, "Falling into the existential abyss: Ivan Franko’s realist prose in experiments with Gothic and crime fiction modes", Canadian Slavonic Papers 60, no 1-2 (2018)
Посилання ред.
- Для домашнього огнища (1979, коментарі) [ 13 травня 2018 у Wayback Machine.]