Джоан Аллен

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Аллен.

Джоан Аллен (англ. Joan Allen; нар. 20 серпня 1956(19560820), Рошель, Іллінойс, США) — американська акторка кіно, театру, телебачення та озвучення. Кар'єру почала у театральній компанії Steppenwolf у 1977 році. У 1984 виграла премію «Драматичний стіл» за роботу у п'єсі «Заспівав соловей» та премію «Тоні» за найкращу жіночу роль у п'єсі за дебют на Бродвеї в «Burn This». Триразова номінантка «Оскара»: на найкращу жіночу роль другого плану за фільми «Ніксон» (1995) та «Тигель» (1996), та «Найкраща акторка» за «Претендент» (2000).

Джоан Аллен
Joan Allen
Джоан Аллен, 1956
Джоан Аллен, 1956
Народилася	20 серпня 1956(1956-08-20) (67 років) Рошель, Іллінойс, США
Громадянство	США
Діяльність	телеакторка, кіноакторка, акторка театру, акторка озвучення
Alma mater	Rochelle Township High School^d, Eastern Illinois University^d і Університет Північного Іллінойсу^d (1989)
Роки діяльності	1977-теперішні
У шлюбі з	Пітер Фрідман^d
Діти	1
IMDb	nm0000260
Нагороди та премії
премія «Драматичний стіл» за видатну актрису премія «Тоні» за найкращу жіночу ролю Премія «Оскар» за найкращу жіночу роль
Джоан Аллен у Вікісховищі

Інші кінороботи: «Мисливець» (1986), «Пеггі Сью одружилася» (1986), «Такер: Людина і його мрія (фільм, 1988)», «Крижаний вітер»^[en] (1997), «Без обличчя» (1997), «Плезантвіль (1998)», «Перевага Борна» (2004), «Видимість гніву» (2005), «Ультиматум Борна» (2007), «Смертельні перегони» (2008) та «Спадок Борна» (2012). Аллен виграла канадську премію за найкращу жіночу роль другого плану у фільмі «Кімната» 2015 року. Знімалася у бродвейських виставах «Хроніки Гайді» (1988), «Імпресіонізм» (2009) та «Галерея Вейверлі» (2018).

Життєпис

Народилась в Рошелі, штат Іллінойс, США, в сім'ї домогосподарки Доротеї Марі та Джеймса Джефферсона Аллена, власника заправки. Має німецьке, англійське та шотландсько-ірландське коріння, старшого брата Девіда та двох старших сестрер, Мері та Лінн.

Навчалася в середній школі міста Рошель. Будучи сором'язливою у дитинстві, в акторстві знайшла середовище для прояву всього спектру прихованих емоцій. Спочатку відвідувала Університет Східного Іллінойсу, виступаючи в кількох виставах зі студентом Джоном Малковичем, а потім Північний Іллінойський університет, який закінчила з бакалаврським ступенем з образотворчих мистецтв у театрі.

1 січня 1990 року одружилася з єврейським актором Пітером Фрідманом. Через 4 роки народила дочку Сейді Фрідман. Після розлучення у 2002 році спілкується та виховувала дитину спільно з колишнім чоловіком. Сейді також закінчила театральну школу і вже зіглала кілька ролей у короткометражках та серіалах.

Шульга, любить собак.

Кар'єра

Аллен розпочала виконавську кар'єру як акторка сцени на телебаченні, потім дебютувала у фільмі «Компрометуючі пози» (1985). Стала незмінною учасницею ансамблю театральної компанії Steppenwolf у 1977 році на запрошення Джона Малковича.

У 1984 році виграла премію Кларенса Дервента за роль Геллен Стотт у фільмі «І соловей співав». Робота Аллен зі Steppenwolf включала постановки «Три сестри», «Очікування параду», «Любовні листи», «Шлюб Бетт і Бу» та Колесо.

У 1989 році Аллен виграла премію «Тоні» за дебютний виступ на Бродвеї в «Burn This напроти Малковича». Також знялася у стрічці-призерці Пулітцера «Хроніки Гайді» з Бойдом Гейнсом у театрі Плімута. Шоу зустріли змішаною критикою і шістьма номінаціями на премію Тоні та перемогою в номінації за найкращу гру.

Номінантка премії «Оскар» на найкращу жіночу роль другого плану за Пет Ніксон у фільмі Ніксон (1995) та Елізабет Проктор, звинувачену в чаклунстві, у фільмі «Тигель» (1996). Номінована на «Оскар» на найкращу жіночу роль за роботу у фільмі «Претендент» (2000), втіливши політикиню, що опиняється в центрі скандалу.

Аллен виконала головні ролі в драмі «Крижаний вітер» режисера Енга Лі та бойовику «Без обличчя» режисера Джона Ву, який вийшов у 1997 році, а також у комедії «Плезантвіль» (1998).

У 2001 році Аллен знялася в міні-серіалі «Тумани Авалона» на ТНТ і номінована на премію «Еммі» за роль. У 2005 році отримала багато позитивних відгуків на головну роль у комедії/драмі «Видимість гніву».

У 2004-2012 роках втілювала директорку департаменту ЦРУ Памелу Ленді у фільмах «Перевага Борна», «Ультиматум Борна» та «Спадок Борна». Аллен з'явилась в «Смертельних перегонах» (2008), граючи тюремну начальницю.

У 2009 році Аллен втілила Джорджію О'Кіф у біографічному фільмі Lifetime Television 2009 року про хроніку життя художниці. Аллен повернулась на Бродвей після двадцятирічної відсутності у березні 2009 року, зігравши Кетрін Кінан у п'єсі Майкла Джейкобса Імпресіонізм навпроти Джеремі Айронса в театрі Джеральда Шенфельда. Вистава зазнала неоднозначних відгуків. «Нью-Йоркер» описав п'єсу як «настільки ж незграбну, як і піднесену», відзначаючи її «нахабну солодкість» і «відвертий гумор».

Аллен озвучила персонажку Дельфіну у відеогрі Bethesda Softworks 2011 року The Elder Scrolls V: Skyrim. Вона також взяла участь в аудіобіблійній роботі Томаса Нельсона «Слово обіцяння». У цьому драматизованому аудіо Аллен виконала роль Дебори разом з голівудським ансамблем (Джеймс Кевізел, Лу Госетт-молодший, Джон Ріс-Девіс, Джон Войт, Гері Сініз, Крістофер Макдональд, Маріса Томей, Джон Шнайдер).

У 2015 році Аллен знялась у драматичному серіалі ABC «Сім'я» в головній ролі лиходійки-матріарха.

Після дев'ятирічної відсутності на Бродвеї Аллен зіграла Еллен Файн у престижній постановці Бродвею у виставі Кеннета Лонергана «Галерея Веверлі» у 2018 році, разом з Елейн Мей, Лукасом Геджесом і Майклом Серою в театрі Джона Голден.

Джоан Аллен зараз

Однією з найхвилюючих прем'єр для шанувальників Стівена Кінга стала екранізація його роману «Історія Лізі», прем'єра якої відбулася 4 червня 2021 року. А після успіху фільму «Воно» на картину з нетерпінням чекали й любителі хорору. У фільмі Джоан зіграла одну з головних ролей – сестру Лізі. Цікаво, що для неї втілення на екрані героїв Кінга вже було не у першій, адже у 2014 році вона була задіяна в акторському ансамблі «Щасливого шлюбу».

В інтерв'ю виконавиця ролі Аманди повідомила, що ця робота стала для неї однією з найцікавіших. Її персонаж має психічні відхилення, їй доводилося зображати кататонічні напади, що стало новим акторським досвідом. Прихильниця Кінга також назвала свій улюблений роман у автора — «Сяйво».

Фільмографія

Рік	Назва фільму	Оригінальна назва фільму	Роль
1985	Компрометуючі пози	Compromising Positions	Мері Еліс Махоні
1986	Мисливець	Manhunter	Реба МакКлейн
1986	Товстий хлопець йде нутсоїдом	Zeisters	Лала
1986	Пеггі Сью вийшла заміж	Peggy Sue Got Married	Медді Наґл
1988	Такер: Людина та його мрія	Tucker: The Man and His Dream	Віра Такер
1989	У країні	In Country	Ірен
1993	Ітан Фром	Ethan Frome	Зіна Фром
1993	У пошуках Боббі Фішера	Searching for Bobby Fischer	Бонні Вайцкін
1993	Джош і С. А. М.	Josh and S.A.M.	Керолайн Вітні
1995	Божевільне кохання	Mad Love	Маргарет Робертс
1995	Ніксон	Nixon	Пет Ніксон
1996	Тигель	The Crucible	Елізабет Проктор
1997	Крижаний вітер	The Ice Storm	Олена Гуд
1997	Без обличчя	Face/Off	Доктор Єва Арчер
1998	Плезантвіль	Pleasantville	Бетті Паркер
1999	Весь гнів	All The Rage	Олена
2000	Коли небо падає	When the Sky Falls	Сінеад Гамільтон
2000	Претендент	The Contender	Сенатор Лейн Біллінгс Хенсон
2003	З карти	Off the Map	Арлін Гроден
2004	Щоденник пам'яті	The Notebook	Ен Гамільтон
2004	Перевага Борна	The Bourne Supremacy	Відділ ЦРУ Реж. Памела Ленді
2004	Так	Yes	Вона
2005	Видимість гніву	The Upside of Anger	Террі Енн Вольфмайер
2006	Бонневіль	Bonneville	Керол
2007	Ультиматум Борна	The Bourne Ultimatum	Відділ ЦРУ Реж. Памела Ленді
2008	Смертельні перегони	Death Race	Тюремний начальник Клер Хеннессі
2009	Хатіко: Вірний друг	Hachi: A Dog's Tale	Кейт Вілсон
2009	Джорджія О'Кіф	Georgia O'Keeffe	Джорджія О'Кіф
2012	Спадок Борна	The Bourne Legacy	Відділ ЦРУ Реж. Памела Ленді
2014	Нормальний шлюб	A Good Marriage	Дарсі Андерсон
2015	Кімната	Room	Ненсі Ньюсом
2021	Історія Лізі	Lisey's Story	Аманда Дебушер

Відеоігри

Year	Назва	Роль	Примітки
2011	The Elder Scrolls V: Skyrim	Дельфін	озвучення

Примітки

1. Deutsche Nationalbibliothek Record #142959944 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
   d:Track:Q27302d:Track:Q36578
2. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
3. Golden, Joseph; Falconieri, John; Corin, Blanche A. (1961-10). The Theatre Annual, 1960 (Vol. XVII). Educational Theatre Journal 13 (3). с. 231. ISSN 0013-1989. doi:10.2307/3204840. Процитовано 23 грудня 2020. 
4. . GameFront (англ.). 26 вересня 2011. Архів оригіналу за 30 вересня 2021. Процитовано 30 вересня 2021. 

Посилання

• Джоан Аллен на сайті Kino-teatr.ua
• Джоан Аллен на сайті All Movie Guide (англ.)
• Джоан Аллен на сайті IMDb (англ.)