Дженнаро Греко (італ. Gennaro Greco 1663, Неаполь — 1714, Нола) — італійський художник кінця XVII — початку XVIII ст., переважно декоратор. Відомий також за прізвиськом Маскакотта (Mascacotta). Працював в жанрі ведута.
| Дженнаро Греко | |
|---|---|
| італ. Gennaro Greco | |
| При народженні | італ. Gennaro Greco |
| Народження | 1663 Неаполь |
| Смерть | 1714 |
| Нола, Італія | |
| Національність | італієць |
| Жанр | релігійні і жанрові композиції, пейзажі, марина |
| Навчання | в Неаполі |
| Діяльність | художник |
| Напрямок | провінційне бароко, рококо |
| Роки творчості | 1678 — 1714–1714 |
| Вплив | Монсу Дезідеріо, Дідьє Барра, Вівіано Кодацці |
| Твори | пейзажі, марина, портрети |
| | |
| Дженнаро Греко у Вікісховищі |
Біографія, ранні роки Редагувати
Народився у місті Неаполь. Біографія художника відома погано, незважаючи на те, що його життєпис намагався відтворити неаполітанський художник і історіограф Бернардо де Домінічі (1683–1759).
Прізвисько Маскакотта (Mascacotta) припало до художника через значні опіки обличчя, котрі майбутній художник отримав ще в дитинстві.
Співпраця з неаполітанськими художниками Редагувати
За припущеннями Дженнаро Греко здобув художню освіту у мвсті Неаполь, відомо, що він працював у майстерні Андреа Поццо. Художник спеціалізувався на декоративному живопису, хоча відомі також портрети його роботи. Вузька спецалізація на створенні вигаданих і фантазійних краєвидів з поруйнованими давньоримськими спорудами, гаванями чи портами привела його до співпраці з декортими неаполітанськими художниками, серед котрих були Франческо Солімена (представник пишного і бравурного бароко) та Паоло де Маттеіс (1662-1728, майстер помітно меншого обдарування, ніж Солімена).
1696 року Дженнаро Греко працював над декором клепінь в неаполітанській церкві св. Франческо Ксаверіо, де заповнював незаписані місця між фресками роботи Паоло де Маттеіса. Це були незвичні орнаменти, котрі нагадували орнаменти з репертуару рококо.
Картини з фантазійними краєвидами та руїнами Редагувати
Дженнаро Греко запам'ятався сучасникам та прихильникам живопису картинами з фантазійними руїнами, гаванями, портами у тиху погоду. Куди більшу популярність мали його фантазійні краєвиди з підземеллями та моторшними спорудами, котрі італійці називали «тюрмами». Спеціалізувались на цьому жанрі декілька неаполітанських художників, серед котрих будо Монсу Дезідеріо, Дідьє Барра, Вівіано Кодацці, Доменіко Гарджуло, Леонардо Коккоранте та ще якісь неідентифіковані майстри.
Три шлюби Редагувати
Збережені відомості, що художник мав три шлюби і декілька дітей. До дорослого віку дожив лише Вінченцо Греко, котрий теж став художником, як і батько.
Смерть Редагувати
Художник помер у місті Нола 1714 року, де впав з високих риштувань в церкві, де працював над створенням фресок. На момент смерті він ще не досяг і шістдесяти років.
Обрані твори (неповний перелік) Редагувати
- Орнаменти стелі в церкві Сан Фернандо, Неполь
- «Вигаданий краєвид з затокою та портом»
- «Краєвид в гірлянді квітів»
- «Руїни на узбережжі»
- «Руїни в порту»
- «Виверження вулкана Везувій»
- «Порт на Середземному морі»
- «Затока Гаети в гірлянді квітів»
- «Поселення серед руїн»
- «Архітектурне капріччо»
- «Античні руїни надвечір з художником, що їх замальовує».
Обрані твори (галерея) Редагувати
Див. також Редагувати
Посилання Редагувати
Джерела Редагувати
- http://www.liveinternet.ru/users/2496320/post387402622/ [ 26 серпня 2017 у Wayback Machine.]
- https://www.invaluable.com/artist/greco-gennaro-jibidsv8wu [ 25 липня 2020 у Wayback Machine.] (живопис майстра)