Да́на — гіпотетична богиня води в (слов'янській міфології), покровителька річок, струмків і водойм. Також її іменами можуть бути (Діванна), Дівонія, Діва.
Дана Діванна, Дівонія, Діва | |
---|---|
богиня води | |
Божество в | (слов'янська міфологія) |
У народних віруваннях
(Данило Лепкий) у розвідці «Весняні звичаї, обряди та віруваня на Руси» писав: «Всї Русалки слухають одної найстаршої панї, котру простий люд в своїх оповіданях називає просто «Діва», «Дівка», «Дівчина» або «Дана». Менї здає ся, що властиве єї імя єсть Дана, бо з тим іменем дуже часто можна зустрінути ся в народних піснях, ба навіть в коломийках; тая найстарша панї Русалок буде мати щось вспільного з богинею Даною, або буде нею самою. Єсть она дочкою дуже маючого царя, — єї утопила мачоха для того, що боялась, щоби она, як оддасть ся за можного молодого князя Івана, не єї з пишної царської палати. Дана єсть дуже красна: волосє у неї золоте, очі ясні як сонце, а тїло біле як цвіт лелїї. Она не виходить нїколи з води, тілько в полудне на «Русалчин Великдень». Тогди раз зустрінув єї молоденький царевич, син царя із-за синого Дунаю. Он увидів єї, як чесала золоте волосє, хотів поймати, але Дана скочила в Дунай тай зачала плавати по воді, показуючи царевичеві свою красу, своє біле тіло в прегарних миленьких рухах. Царевич скочив в ріку, она обняла єго та й потягла до своїх золотих палат. Від того часу жиє Дана в великім щастю, пестить ся, цілуєсь та висипляєсь з князем на цьвітучім з хрещатого барвінку ложи. Прочі Русалки зносять ім що ночи богато всїлякого цвіту, втїшають іх, забавляють своїми танами, а деколи саджають на золоті «колічка» (возок на двох колесах) тай возят до місяця по глибокій водї».
У фольклорі й обрядовості
Польський історик (Йоахим Лелевель) (1811) писав про середньовічні звістки щодо слов'янської міфології, посилаючись на польського історика XV—XVI століть (Мацєя Мєховського): «Усе це повторив Мєховита з описом, збагаченим словами, і викував Лелеві і Полелеві матір Леде (запозичена у греків?) Але заодно зроблено зауваження, що на Русі співають «Лада, Лада», а (мазури) також покрикують «Дана Дана, Дада Дада»
Російський етнограф і фольклорист Іван Снєгірьов у 1-му томі «Російських простолюдних свят і забобонних обрядів» (1837) також зауважував: «Мєховита помічає, що як у Росії приспівують „Лада, Лада“, так мазури вигукують „Дана, Дана, Дада, Дада“».
За словами (Григорія Ількевича), поміж іншими забобонами на весіллі, яких була велика кількість, серед простолюду на Волині і в деяких околицях Галичини панував наступний: перед вінчанням рідні проводили обох молодят до стодоли чи сараю. Дружби несли шлюбне вбрання пана молодого, а дружки — панни молодої, а один з родичів — дві коновки чистої води. По дорозі співали: «Ой Ладо, Ладо, ой Дана, Дана, ідем до пана, до пана Водана; щоби нас очистил і нас блогославил». Прийшовши до стодоли, дружби й дружки виходили за двері, замикали їх, і залишалися тільки родичі молодих. Молодята роздягалися зовсім догола. Молоду поливали жінки, а молодого — чоловіки, одягали в шлюбний одяг, скакали довкола них і співали: «Ой Ладо, Ладо, ой Дана, Дана, гарний наш панич, гарна і панна». З цим виходили зі стодоли і співали, йдучи до хати: «Виділи-сьмо, бачили-сьмо, сам Зіве, блогослави нам». На Галичині цей звичай зникав і робився тільки потаємно, а на Волині Ількевич сам був його свідком 1820 року, поблизу Бугу. Він гадав, що дослідники старожитностей мають пояснити, що значили божества (Ладо), Дана, ((Нептун)?), (Зів).
Слова «Ладо, Дана, Дина» чулися в сумовитій пісні, яку співали дівчата, коли ліпили так звані балабухи для ворожіння на день святого Андрія. За словами Ількевича, українські дівчата тримали ті пісні у великому секреті і ніколи б не стали співати в присутності чоловіків.
За даними (Василя Кравченка), у селі (Забріддя) (Житомирського повіту), якщо черви нападали на худобину, то до схід сонця прихиляли коров'як, придавлювали вершок каменем і говорили: «Дзіванна панна, тоді я тебе одпущу, як у меї корови випадають черви». При лікування тяжкохворої людини зверталися: «Дзіванна панна, прошу твеї ласки, або дай тіло, або прийми мощи». За іншою звісткою, записаною кореспондентом Російського географічного товариства Михайлом Кривошапкіним, на Волині на заході сонця заломлювали кульбабу, примовляючи: «Диванна панна, гляди, щоб у мою сивою корови висипались черви!».
У працях міфологів
Порівнюючи слов'янську та інші європейські міфології на предмет жіночого божества води, (Микола Костомаров) дійшов висновку про існування у східних слов'ян подібного божества. Свій висновок він аргументував, наводячи назви річок: (Двіна), Дунай, (Дон), Дніпро ((Данапріс)) і приспів в обрядове піснях: «дана, дана». Він порівняв корені цих слів із західнослов'янськими іменами Девона, Дзеванна і кельтським Дівона, зробивши висновок, що корінь і аналогічне божество повинні були зберегтися й у східних слов'ян, що виразилося у вищенаведених гідронімах та приспіві.
Дойна
(Димитрій Кантемір) першим (1715—1716) засвідчив в письмовій формі існування міфоніму (Дойна), вважаючи, що «ця назва вживалася у даків замість Марса або (Беллони), бо вона передує всім пісням, що оспівують хоробрість, і пов'язана із заспівом, який молдавани зазвичай виконують перед початком своїх пісень».
Погляд сучасних науковців
Деякі сучасні вчені критично ставляться до висновків Костомарова. За даними сучасної лінгвістики, гідроніми Дон, Дніпро (сюди ж Дністер, Донець та ін) мають іранське походження — від ос. don, авест. dānu-, санскр. dấnu-. Гідронім Дунай має кельтське походження (Dānuvius), ймовірно, споріднений із вищевказаним коренем. Гідронім Двіна має інший корінь, ніяк не пов'язаний з вищевказаними, який поки не має загальновизнаної задовільної етимології.
На думку Миколи Зубова, імена Діва, Девона, до яких апелює Костомаров, прагнучи обґрунтувати свої побудови, є не іменами якогось окремого жіночого божества, а епітетами (Мокоші) за еллінським зразком.
Тим часом український мовознавець (Михайло Худаш) писав: «На думку про те, що культ жіночого божества, у праслов'ян на ім'я Dana, в античній міфології — на ім'я Diana, в індійській ведичній міфології — на ім'я Danu, у давній кельтській міфології — на ім'я Danu, зародився і розвинувся ще в первіснообщинному матріархальному середовищі на праіндоєвропейському чи праарійському мовному ґрунті, наводить нас не тільки переконання в тому, що культи чи не всіх слов'янських жіночих язичницьких божеств походять ще з матріархату — періоду обожнювання першою чергою жіночого начала життя».
Примітки
- (Плачинда С. П). Словник давньоукраїнської міфології: — К.: Укр. письменник, 1993. — 63 с.
- Лепкій Данило. Весняні звичаї, обряди та верованя на Руси // Зоря. — Львов, 1883. —. Ч. 14. — С. 234.
- Lelewel Joachim. Uwagi nad Mateuszem herbu Cholewa, polskim XII. wieku dzieiopisem: a w sczególności nad pierwsza dzieiow iego ziega. — Warszawa-Wilno: w Xiegarniach Tegoz, 1811. — S. 130.
- Снегирев И. М. Русские простонародные праздники и суеверные обряды.– Москва: Университетская типография, 1837. — Вып. 1. — С. 119.
- Mirosław. Zabobony istniejące między ludem prostym w Galicji // Rozmaitości: pismo dodatkowe do Gazety Lwowskiej. — Lwów: Drukarnia Józefa Pillera, 1836, № 27. — S. 218.
- Mirosław. Zabobony istniejące między ludem prostym w Galicji // Rozmaitości: pismo dodatkowe do Gazety Lwowskiej. — Lwów: Drukarnia Józefa Pillera, 1836, № 27. — S. 217.
- Кравченко В. Г. Звичаї в селі Забрідді та по де-якіх іньших, недалеких від цього села місцевосцях Житомірського повіту на Волині: етнографичні матеріали. — Житомир: Друк. «Робітник», 1920. — С. 27.
- Кравченко В. Г. Звичаї в селі Забрідді та по де-якіх іньших, недалеких від цього села місцевосцях Житомірського повіту на Волині: етнографичні матеріали. — Житомир: Друк. «Робітник», 1920. — С. 156.
- Зеленин Д. К. Описание рукописей Учёного архива Императ. РГО. — Петербург: типография А. В. Орлова, 1914. — Вып. 1. — С. 298.
- Костомаров М. І. I. Смысл мифологии славян [ 4 січня 2011 у Wayback Machine.] // Слов'янська міфологія. Вибрані праці з фольклористики й літературознавства / Упоряд., приміт. І. П. Бетко, А. М. Полотай; вступна ст. М. Т. Яценка. К.: Либідь, 1994. С. 201—256.
- Кантемир Д. Описание Молдавии. — Кишинев, 1973. — С. 174.
- Топоров В. Н., Трубачев О. Н. Лингвистический анализ гидронимов Верхнего Поднепровья. М.: Изд-во АН СССР, 1962. С. 224.
- Фасмер М. Этимологический словарь русского языка [ 3 березня 2022 у Wayback Machine.]
- Зубов Н. И. Научные фантомы славянского Олимпа [ 23 травня 2011 у Wayback Machine.] // Живая старина. М., 1995. № 3 (7). С. 46-48.
- Худаш М. Походження імен та релігійно-міфологічні функції давньоруських і спільнослов'янських язичницьких імен. — Львів, 2012. — С. 375—376.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет