Гіпотеза моноклімаксу Клементса (Одум, 1975; Уиттекер, 1980; Миркин, 1985; Дедю, 1990) — визнання можливості існування в кожній природній зоні (виняткове значення кліматичних факторів) одного стійкого клімаксового стану незалежно від того, де б не починалася сукцесія — на скельних осипах, піщаних дюнах або при заростанні ставу. Гіпотеза була запропонована Ф. Клементсом (F. Clements) в 1904 р.
Сутність гіпотези кліматичного моноклімаксу Клементса зводиться до чотирьох положень, три з яких Р. Уіттекер (Whittaker, 1969) вважав обов'язковими — стійкість, конвергенція (зближення ознак угруповання в ході сукцесії) і превалювання (перевага цього клімаксу по площі). Четверте положення — аналогія клімаксової спільноти з організмом — факультативне. Крім основних клімаксів, Ф. Клементс допускав існування великої кількості допоміжних клімаксів — відхилень під впливом того або іншого істотного на території фактора: субклімакс (сукцесійна стадія, що «затрималася» — рослинність річкової заплави; Миркин, 1974), дісклімакс (порушений клімакс — пасовищні спільноти) , постклімакс (клімакс більш високої за рівнем організації життєвої форми — ліс в степу), преклімакс (зворотний щодо постклімаксу — степ в лісі). [Уявлення про постклімакс і преклімакс, до певної міри, відбивали уявлення В. В. Альохіна та Г. Вальтера, сформульовані у вигляді правила передування]. Всі клімакси одного району об'єднувалися Ф. Клементсом в панклімакс (вища синтаксономічна одиниця — клімакс-формація).
Гіпотеза моноклімаксу з моменту появи піддавалася критиці — три основні її положення виявилися неспряженими і тому їй на зміну прийшли уявлення про поліклімакс. Таким чином, гіпотеза моноклімаксу сьогодні представляє суто історичний інтерес (Миркин, 1985, Миркин та ін., 1989). Але слід віддати належне Ф. Клементсу, який був відданий цій гіпотезі і «… проніс її, як прапор, через всю свою наукову біографію» (Миркин, 1986). Цікавий і такий факт: в одній з останніх своїх робіт Ф. Клементс (Clements, 1949) ще раз підтвердив прихильність гіпотезі моноклімаксу і назвав статтю ""Сезам, відкрий двері"для фітоценології", на що висхідна зірка екології та фітоценології Р. Уіттекер (Whittaker, 1953) їдко відреагував — «в порожню кімнату».
Див. також ред.
Література ред.
- Быков Б. А. Экологический словарь. — Алма-Ата: Наука, 1983. — 216 с.
- Дедю И. И. Экологический энциклопедический словарь. — Кишинев, 1989.
- Словарь ботанических терминов / под общ. ред. И. А. Дудки. — Киев : Наукова думка, 1984. — 308 с. (рос.)
Ресурси Інтернету ред.
- Дедю И. И. Экологический энциклопедический словарь. — Кишинев, 1989 [ 24 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
- Словарь ботанических терминов / Под общ. ред. И. А. Дудки. — Киев, Наук. Думка, 1984 [ 31 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
- Англо-русский биологический словарь (online версия) [ 6 листопада 2016 у Wayback Machine.]
- Англо-русский научный словарь (online версия) [ 21 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
Примітки ред.
- Одум Ю. Основы экологии. — М.: Мир, 1975. — 740 с.
- Уиттекер Р. Сообщества и экосистемы. — М.: Прогресс, 1980. — 328 с.
- Миркин Б. М. Теоретические основы современной фитоценологии. — М.: Наука, 1985. — 136 с.
- Дедю И. И. Экологический энциклопедический словарь. — Кишинев: Гл.ред. Молдав. Сов. Энциклопедии, 1990. — 408 с.
- Whittaker R.H. Evolution of diversity in plant communities // Brookhavens Sympos. Biol. 1969. — V. 22. — P. 178–196.
- Миркин Б. М. Закономерности развития растительности речных пойм. — М., 1974. — 174 с.
- Миркин Б. М. Теоретические основы современной фитоценологии. — М., 1985. — 136 с.
- Миркин Б. М. Еще раз об организмизме в фитоценологии // Ботанический журнал. — 1989. — Т. 74. № 1. — С. 3-13.