Готи́чний рома́н — роман, в якому зображено незвичні ситуації, життя привидів та інші обставини потойбічного життя, страхіття пекла, жахаюча жорстокість, великі таємниці, що перетворюють людину на іграшку надприродних сил. Готичний роман — один із попередників сучасної детективної літератури, містики та фантастики жахів.
Розвиток жанру готичного роману Редагувати
Цей жанр формувався в Англії наприкінці XVIII століття. Творцем готичного роману вважають Горація Волпола[en], автора роману «Замок Отранто» (1765 рік). Видатними авторами готичного роману XVIII століття були Енн Редкліфф (часто перекладалась як Анна Радкліфф), Метью Грегорі Льюїс. Дія в готичному романі відбувається найчастіше в середньовічному готичному замку, перейнятому атмосферою таємничості. Іноді картини страху в готичному романі мали зворотний, комічний ефект, але найчастіше зберігали виховне, дидактичне призначення.
Готичний роман вплинув на творчість видатних письменників першої половини XIX століття — Ернеста Теодора Амадея Гофмана, Джорджа Байрона, Оноре де Бальзака та інших; сприяв формуванню нових жанрів романістики (фантастичного роману, роману-сенсації). Відновився в дещо зміненій формі у літературі XX століття. Зокрема, в українській літературі — у формі химерного роману, з «химерами», «чортівнею», «козацькими пригодами».
Елементи химерного роману притаманні творам Олекси Стороженка, Майка Йогансена, Олександра Ільченка, Віктора Міняйла, Володимира Дрозда, Володимира Яворівського, Павла Загребельного, Дмитра Білого. Прикладом химерного роману є дилогія Василя Земляка «Лебедина зграя», «Зелені Млини».
Найхарактерніші риси готичного роману Редагувати
- Сюжет будується навколо таємниці: наприклад, чийогось зникнення, нерозкритого злочину тощо. Зазвичай використовується комбінація кількох таких тем.
- Оповідь охоплена атмосферою страху і розгортається у вигляді неперервної серії загроз спокою, безпеці й честі героя та героїні.
- Похмура і зловісна сцена дії підтримує загальну атмосферу таємничості й страху. Більшість романів мають місцем дії давній, покинутий, напівзруйнований замок чи монастир із темними коридорами, таємними кімнатами, запахом тліну і загадковими тінями. Обстановка включає завивання вітру, бурхливі потоки, дрімучі ліси, безлюдні місцини, розриті могили — все, що здатне посилити страх героїв і читачів.
- У ранніх готичних романах центральний персонаж — дівчина; вона гарна, мила, скромна, і в фіналі на неї чекає подружнє щастя, статус у суспільстві й багатство. Але, що характерно для романтичних героїнь XVIII століття, їй притаманна також чутливість, сентиментальність. Вона любить гуляти на самоті лісовими галявинами, мріяти при місяці біля вікна своєї спальні, легко плаче, а у вирішальну хвилину непритомніє.
- Сама природа сюжету вимагає присутності героя-негідника. У міру розвитку готичного жанру негідник витісняє героїню, що завжди була не стільки особистістю, скільки набором жіночих чеснот, із центру уваги читача. У пізніх зразках жанру він отримує повноту влади і зазвичай є рушієм сюжету.
Усі ці риси були відомі в прозі й драматургії раніше, але саме в готичному романі вони ввійшли в настільки виразне й ефектне поєднання, що твір, у якому немає бодай однієї з цих рис, уже не можна віднести до чистого готичного жанру.
Див. також Редагувати
Джерела Редагувати
- Літературознавчий словник-довідник / Роман Гром'як, Юрій Ковалів та ін. — К. : Академія, 1997. — С. 607.
Посилання Редагувати
- Готичний роман // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 237.
- Ґотичний роман // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 135-136. — 634 с.