Гончаренко Станіслав Олександрович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гончаренко.

Станісла́в Олекса́ндрович Гончаре́нко (нар. 1 листопада 1960, Київ) — радянський та український футбольний і футзальний тренер, головний тренер українського клубу «Продексім». Багаторічний наставник київського «Інтеркасу», на чолі якого він тричі вигравав чемпіонат та кубок України. Входив у тренерський штаб збірної України, з якою став віце-чемпіоном Європи 2001. Заслужений тренер України.

Станіслав Гончаренко
Особисті дані
Повне ім'я	Станіслав Олександрович Гончаренко
Народження	1 листопада 1960(1960-11-01) (63 роки)
	Київ, СРСР
Громадянство	Україна
Позиція	нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1979—-1981 «Будівельник» (Прип'ять) () 1982 «Зірка» (Кіровоград) ()
Професіональні клуби (футзал)
Роки	Клуб	Ігри (голи)
1997—-1998	«Інтеркас-2»	3 (0)
Тренерська діяльність**
Сезони	Команда	Місце
1991—1992 1992—1993 1994—1995 1996—2007 2008—2010 2010—2013 2013—2018 2018—2019 2020	«Рось» (Біла Церква) «Хімік» (Сєвєродонецьк) «Оболонь» (Київ) «Інтеркас» (Київ) «Тайм» (Львів) «Енергія» (Львів) «Політехнік» (Київ) «Кардинал-Рівне» «Продексім»
Звання, нагороди
Звання	Заслужений тренер України
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.
Дані оновлено 1 листопада 2020.

Біографія

Вихованець київського «Спартака», в юнацькому віці перейшов у «Темп» (Київ). Виховувався у дитячому будинку, а згодом і в школі-інтернаті для сиріт. Після завершення навчання пішов працювати токарем на завод імені Г.І. Петровського. Працюючи на заводі, паралельно грав за команду колективу фізкультури міста Гребінка Полтавської області, яку очолював Юрій Войнов. Через рік перейшов у свій перший професіональний клуб «Будівельник» (Прип'ять), в якому грав під керівництвом Анатолія Шепеля.

1982 року перейшов у кіровоградську «Зірку», де отримав важку травму, після чого повернувся додому в Київ. Одразу після закінчення кар'єри гравця почав втілювати у життя свою мрію стати тренером.

Тренерську кар'єру почав дитячим тренером у травні 1982 року в спортивному клубі «Старт». У 1985 році був запрошений до СДЮШОР «Зміна» Мінського району м. Києва, де пропрацював рік. Після цього його запросили до київського «СКА», де він працював з 1986 по 1989 рік. Під час роботи в ДЮСШ «СКА» до Станіслава Гончаренка прийшов перший успіх — разом з командою юнаків 1972 р. н. він виграв чемпіонат України серед СДЮШОР. Фінал чемпіонату проходив у місті Нікополі, а суперниками ДЮСШ «СКА» виступили київський спортінтернат, дніпропетровський спортінтернат, СДЮШОР Динамо (Київ), Таврії (Сімферополь) та нікопольського «Колосу», причому «армійці» виграли усі п'ять фінальних ігор.

В квітні 1990 року прийняв пропозицію Володимира Онищенко і перейшов в тренерський штаб команди «Динамо» (Біла Церква). Після того як Володимир Онищенко перейшов на тренерську роботу в «Динамо-2» (Київ), Станіслав Гончарекно деякий час пропрацював головним тренером і восени 1992 року залишив команду, отримавши запрошення від «Хіміка» з Сєвєродонецька. Пропрацювавши рік у «Хіміку» через вагітність дружини Гончаренко наприкінці 1993 року повернувся до Києва.

Після повернення додому, Гончаренко став керманичем «Оболоні», яку він очолював з осені 1993-го по жовтень 1995 року, ставши першим тренером команди після отримання нею професійного статусу. Під його керівництвом в «Оболоні» заграли В'ячеслав Свідерський, Роман Олійник, Олександр Гребеножко та багаторічний лідер команди Вячеслав Нівінський. 7 жовтня 1995 року написав заяву про звільнення, мотивувавши це тим, що клуб не виконав умови контракту, і ця заява була задоволена президентом клубу.

1996 року Станіслав Гончаренко прийняв пропозицію президента київського футзального клубу «Інтеркас» Сергія Веселова, який тоді виборов право виступати у вищій лізі. В першому ж сезоні після підвищення у класі команда завоювала срібні нагороди. Гончаренко керував командою до розформування впродовж 11 сезонів і за цей час вона лише одного разу залишилася без комплекту нагород. Гончаренко привів «Інтеркас» до трьох чемпіонських звань, трьох Кубків України, а також перемог у декількох міжнародних турнірах, зробивши клуб одним з лідерів українського футзалу.

Після розформування «Інтеркасу» Гончаренко серйозно хворів і лежав у лікарні. Витримавши певну паузу, у березні 2008 року, Станіслав Гончаренко повернувся до тренерської роботи, перед 19-м туром чемпіонату очоливши львівський «Тайм». Гончаренко почав перебудовувати гру і кінцівку сезону команда провела нестабільно: в 12 матчах здобуто 5 перемог, 2 нічиї та 4 поразки, при різниці м'ячів 32-23 (ще в одному матчі була присуджена технічна перемога +/-). Перед наступним сезоном «Тайм» суттєво підсилив свій склад, після чого Гончаренко з командою двічі поспіль виграє чемпіонство і досить вдало виступає у двох розіграшах Кубка УЄФА. 4 січня 2011 року «Тайм» об'єднався з іншою львівською командою «Енергією», а Гончаренка призначили головним тренером об'єднаної команди. Новостворена команда завоювала лише «срібло», проте був виграний Кубок України. В сезоні 2011/12 на чолі «Енергії» Гончаренко робить свій третій «золотий дубль» вигравши чемпіонат і кубок з трьома різними командами.

29 листопада 2012 року через сімейні обставини Станіслав Гончаренко подав у відставку з посади головного тренера «Енергії».

З жовтня 2013 року очолював київську команду «Політехнік».

18 червня 2018 року очолив «Кардинал-Рівне».

28 листопада 2019 року після поразки у виїзному матчі від «Продексіма» (0:8), Гончаренка було звільнено з посади головного тренера «Кардинала-Рівне». Під його керівництвом рівненська команда зіграв 41 матч, в якому здобула 15 перемог, 6 разів зіграла внічию і зазнала 20 поразок.

15 березня 2020 року був призначений головним тренером херсонського «Продексіма». Втім, 27 травня, після того, як він провів два тренування з командою, було офіційно оголошено, що херсонський клуб має очолити інший тренер.

З 2000 року входив у тренерський штаб збірної України, яку залишив після завоювання «срібла» на Чемпіонаті Європи 2001 року.

Станіслав Гончаренко є одним з найдосвідченіших українських футзальних тренерів. Під його керівництвом українські клуби п'ять разів стартували у Кубку УЄФА, зігравши загалом 26 матчів (+16, =3, -7, 121-62). Як головний тренер Станіслав Гончаренко провів у вищій (тепер вже екстра) лізі 16 повних сезонів, в яких його команди лише двічі залишилися без нагород. Загалом же він виграв: 6 золотих, 7 срібних та 1 бронзову нагороду, а також 6 Кубків України і двічі був фіналістом.

Титули та досягнення

Тренер

• Чемпіон України (3): 1999, 2000, 2003
• Володар Кубка України (3): 2000, 2001, 2005,
• Володар «Кубка Великого Дніпра» (Запоріжжя) (2): 1997, 2001
• Володар «Кубка Звільнення» (Харків) (2): 1997, 2003
• Переможець турніру «Crystal Cup» (Копршивніце, Чехія): 1997

• Чемпіон України (2): 2009, 2010
• Володар Кубка України: 2010
• Володар Суперкубка України: 2009
• Переможець турніру «Beskidy Futsal Cup» (Бельсько-Бяла, Польща): 2009
• Переможець турніру «Green Ball Cup» (Тепліце, Чехія): 2009

• Чемпіон України: 2012
• Володар Кубка України (2): 2011, 2012
• Переможець турніру «Beskidy Futsal Cup» (Бельсько-Бяла, Польща) (2): 2011, 2012

Міжнародні

• віцечемпіон Європи 2001

Індивідуальні нагороди

• Увійшов у трійку найкращих тренерів України (4): 1997/98, 1998/99, 1999/00, 2000/01
• Найкращий тренер України (2): 2010, 2012

Хронологія клубної роботи

Україна (футзал)

Клуб	Сезон	Чемпіонат	Кубок	Єврокубки	Підсумки сезону
«Інтеркас» (Київ)	1997	2 місце	1/4 фіналу	—	Перший сезон Гончаренко у ролі головного тренера футзального клубу і одразу ж завойовано «срібло».
	1998	2 місце	Фінал	—	Знову «срібло» в чемпіонаті, до якого додалася поразка у фіналі Кубка.
	1999	Чемпіон	1/2 фіналу	—	Надважка перемога в чемпіонаті, здобута лише в останньому турі.
	2000	Чемпіон	Кубок	—	Друге поспіль чемпіонство і перший «золотий дубль» для Гончаренка та «Інтеркасу».
	2001	2 місце	Кубок	—	В чемпіонаті «Інтеркас» несподівано пропустив вперед іншу київську команду «Уніспорт-Будстар», відставши лише на одне очко. Проте вдруге поспіль було завойовано Кубок
	2002	2 місце	Фінал	Перший відбірковий раунд Кубка УЄФА	Чемпіонат був програний «Укрсплаву», який тоді починав перетворюватися на суперклуб, а в фіналі Кубка поступилися конкуренту за «срібло», яке у підсумку і отримали, - «Дніпроспецсталі». Через розформування «Уніспорт-Будстару» «Інтеркасу» випала нагода першим серед усіх українських клубів представити державу в Кубку УЄФА, проте в першому ж раунді кияни сенсаційно пропустили в наступний раунд угорську команду «ЦСО-Монтаж».
	2003	Чемпіон	1/2 фіналу	—	Було виграно третє і останнє в історії «Інтеркасу» чемпіонство.
	2004	7 місце	1/2 фіналу	Другий відбірковий раунд Кубка УЄФА	Провальний сезон на домашній арені ледь не став тріумфальним на європейській. «Інтеркас» потрапив у найскладнішу групу в Другому відбірковому раунді, де продемонстрував гідну гру: киянам забракло лише одного очка, щоб пройти у фінал.
	2005	2 місце	Кубок	—	Виграно «срібло» у чемпіонаті, підсолоджене перемогою у Кубку.
	2006	3 місце	1/16 фіналу	—	Традиційно пропустивши на перше місце дуже сильний «Шахтар», «Інтеркас» несподівано поступився «сріблом» львівській «Енергії».
	2007	2 місце	1/8 фіналу	—	Чергове «срібло». Після цього сезону «Інтеркас» було розформовано.
«Тайм» (Львів)	2008	5 місце	1/8 фіналу (до приходу Гончаренка)	—	Гончаренко прийняв «Тайм», який йшов на 4-му місці, посеред сезону і почав перебудовувати гру, що вилилося у не надто стабільні результати і підсумкове 5-тє місце.
	2009	Чемпіон	1/2 фіналу	—	Після кардинальної зміни складу «Тайм» виграє чемпіонат, а в Кубку був зупинений у півфіналі «Шахтарем».
	2010	Чемпіон	Кубок	Елітний раунд Кубка УЄФА	«Тайм» зробив золотий дубль і вдало виступив у Кубку УЄФА.
«Енергія» (Львів)	2011	2 місце	Кубок	Елітний раунд Кубка УЄФА (на чолі «Тайму»)	Через фінансові проблеми «Тайм» не дуже вдало виступив в Елітному раунді Кубка УЄФА. Після цього посеред сезону «Тайм» об'єднався з іншою львівською командою «Енергією». Головним тренером об'єднаної команди було обрано Гончаренка. Новостворена команда виграла Кубок, а в чемпіонаті задовольнилася «сріблом».
	2012	Чемпіон	Кубок	—	Третій «золотий дубль» у кар'єрі Гончаренка.
	2013	3 місце (на час, коли залишав команду)	Залишив команду перед стартом у Кубку	Елітний раунд Кубка УЄФА	Станіслав Гончаренко залишив команду після 6-го туру. Вона йшла на 3 місці з такими показниками: 5 ігор, 3 перемоги, 1 нічия, поразка, різниця м'ячів 15-9.
«Кардинал-Рівне» (Рівне)	2019	5 місце	1/8 фіналу	—	Після 8 турів команда посідала 1 місце, але після цього пішов спад і перший етап команда завершила на 4 сходинці. Другий етап рівняни почали з 5 місця, оскільки відбувся перерахунок очок, і на ньому сезон й завершили. У Кубку ліги команда вилетіла на стадії 1/4 фіналу.

Примітки

1. Станіслав ГОНЧАРЕНКО: "Чемпіонат у нас не розвивається, а деградує"^{[недоступне посилання]}
2. . Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 21 березня 2013. 
3. Станіслав Гончаренко: Наш міні-футбол крокує до моргу^{[недоступне посилання з липня 2019]}
4. Гулій, Андрій (1 листопада 2020). Станіслав Гончаренко: «Оболонь» підпадала під сферу впливу Фашиста». futsalua.org. Процитовано 1 квітня 2022. 
5. Коло воріт // Газета «Український футбол». — 1993. — Вип. 42 (135) (грудень). — С. 7.
6. Гулій, Андрій (1 квітня 2013). . futsalua.org. Архів оригіналу за 1 квітня 2022. Процитовано 1 квітня 2022. 
7. В «Оболоні» — зміна тренера // Газета «Український футбол». — 1995. — Вип. 35 (216) (липень). — С. 5.
8. «За три месяца игроки Тайма повернулись ко мне лицом» [ 25 грудня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
9. Станислав Гончаренко вернулся! [ 25 грудня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
10. Обладатель Кубка УЕФА переходит в львовский Тайм [ 25 грудня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
11. . Архів оригіналу за 24 грудня 2013. Процитовано 23 березня 2013. 
12. . Архів оригіналу за 15 жовтня 2014. Процитовано 23 березня 2013. 
13. . Архів оригіналу за 31 березня 2015. Процитовано 31 березня 2015. 
14. Новости: Станислав Гончаренко дебютирует в АФЛУ [ 31 березня 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
15. . Архів оригіналу за 24 серпня 2018. Процитовано 1 січня 2019. 
16. . Архів оригіналу за 6 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
17. ОФИЦИАЛЬНО: Станислав Гончаренко — главный тренер МФК «Продэксим» [ 20 вересня 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
18. Станислав Гончаренко: «Для меня мужское рукопожатие и слово всегда выше любой бумаги с печатями» (рос.)
19. . Архів оригіналу за 5 червня 2020. Процитовано 15 липня 2020. 
20. Squad Energy Lviv [ 26 листопада 2012 у Wayback Machine.] (англ.)
21. Газета «Футбол-Review» №26 (245), 29 червня-5 липня 1999 року
22. (рос.)
23. . Архів оригіналу за 23 червня 2016. Процитовано 6 січня 2014. 
24. . Архів оригіналу за 11 червня 2012. Процитовано 21 березня 2013. 
25. Турнірна таблиця чемпіонату України 2008 року після 18 турів (рос.)
26. Турнірна таблиця чемпіонату України 2013 року після 6 турів (рос.)
27. Экстра-лига-2018/19. 8 тур. «Кардинал-Ривне» выходит на первое место [ 26 червня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
28. Экстра-лига-2018/19. 18 тур. Все по местам [ 16 червня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
29. ТАБЛИЦА ТОП-6 ЭКСТРА-ЛИГИ ПЕРЕД СТАРТОМ ВТОРОГО ЭТАПА [ 16 червня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)

Джерела

• Гулій, Андрій (1 квітня 2013). . sport.ua. Архів оригіналу за 15 квітня 2022. Процитовано 15 квітня 2022. 
• Гулій, Андрій (5 листопада 2020). Станіслав Гончаренко: «Веселов попросив Козлова віддати 25 тисяч доларів за трансфер самому Корідзе». futsalua.org. Процитовано 1 квітня 2022. 
• Гулій, Андрій (24 листопада 2020). . futsalua.org. Архів оригіналу за 15 січня 2021. Процитовано 1 квітня 2022. 
• Гулій, Андрій (3 грудня 2020). . futsalua.org. Архів оригіналу за 27 січня 2021. Процитовано 1 квітня 2022. 
• Гулій, Андрій (5 грудня 2020). . futsalua.org. Архів оригіналу за 27 січня 2021. Процитовано 1 квітня 2022. 

Література

• В. И. Братусь. Страницы истории футзала в Украине. — Київ : Логос, 2013. — 238 с. — 300 прим. — ISBN 978-966-171-737-3. (рос.)
• Ландер Ю. С. Футбол в Украине 1992. — Харьков, 1994. — С. 18. — (Футбол — история и статистика) (рос.)
• Ландер Ю. С. Футбол в Украине 1992—1993. — Харьков, 1994. — С. 26. — (Футбол — история и статистика) (рос.)
• Ландер Ю. С. Футбол в Украине 1993—1994. — Харьков, 1995. — С. 26. — (Футбол — история и статистика) (рос.)
• Ландер Ю. С. Футбол в Украине 1995—1996. — Харьков, 1998. — С. 24. — (Футбол — история и статистика) (рос.)

Посилання

• Статистика виступів в Україні на офіційному сайті УАФ