Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь» — медичний заклад у Києві, провідна установа охорони здоров'я Міністерства оборони України.
| Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь» | |
|---|---|
| | |
| Девіз | Допомогти, врятувати, вилікувати! |
| Тип | військовий шпиталь |
| Засновано | 10 червня 1755 р. |
| Головний лікар | Казмірчук Анатолій Петрович |
| Кількість ліжок | 1125 |
| Кількість лікарів | 503 |
| Клініки | загальнотерапевтична, отоларингології, гінекології, нейрохірургії та неврології, гастроентерології, урології, офтальмології, фізіотерапії, шкірно-венеричних хвороб, щелепно-лицевої хірургії та стоматології, гематології, нефрології, пульмонології, психіатрична, туберкульозу, інфекційних захворювань, кардіології, ушкоджень, народних і нетрадиційн методів лікування, абдомінальної хірургії, судинної хірургії, торакальної хірургії, невідкладної медичної допомоги, променевої діагностики і терапії, лабораторної діагностики, амбулаторної допомоги. |
| Країна | Україна |
| Адреса | Київ, вул. Госпітальна, 18 |
| Координати | 50°25′55″ пн. ш. 30°31′45″ сх. д. / 50.43194° пн. ш. 30.52917° сх. д. |
| Акредитаційна категорія | вища |
| Сайт | gvkg.kiev.ua |
| Головний військовий клінічний госпіталь у Вікісховищі |
Статус Редагувати
Госпіталь є вагомим структурним підрозділом військової медицини, одним з найважливіших військово-медичних закладів України у загальнодержавній системі військових шпиталів. Є багатопрофільним клінічним, лікувально-діагностичним та науковим центром в якому лікуються військовослужбовці, ветерани Збройних Сил, та всі охочі цивільні пацієнти.
Щороку у стаціонарі проходять лікування понад 30 тис. хворих та майже півмільйона пацієнтів отримують медичну допомогу амбулаторно, виконується близько 12 тис. складних хірургічних операцій.
До штату центру входять: 26 клінік (понад 40 відділень), клініка лабораторної діагностики, сучасна клініка променевої діагностики і терапії, 4 реанімаційні підрозділи (хірургічний, нейрохірургічний, кардіологічний та для інфекційних хворих), відділення функціональної діагностики і фарм-центр. Шпиталь розрахований на 1125 ліжок.
Історія Редагувати
Київський військовий госпіталь в XVIII — XIX століттях Редагувати
Головний військово-медичний клінічний ордена Червоної Зірки центр «Головний військовий клінічний госпіталь» — найстаріший державний медичний заклад України.
Він є історичним та юридичним правонаступником Київського військового госпіталю, який було створено згідно з Указом Сенату Медичної канцелярії 10 червня 1755 року за клопотанням Київського губернатора і початково був розрахований на 50 ліжок.
Вже у сімдесятих роках XVIII сторіччя, у зв'язку з підготовкою до війни із Османською імперією, госпіталь розгорнуто у великий військово-польовий медичний заклад.
З часом його перетворено у постійний госпіталь III класу. Його начальником призначено доктора Августа Леріуса. У ці роки госпіталь організаційно входить до складу армій якими командували видатні військові діячі: Олександр Суворов, Петро Румянцев.
В період Франко-російської війни 1812 року в госпіталі вже були сформовані перші відділення: ломотне, полосне та лихоманне. Штатну кількість ліжок на той час було подвоєно. Іноді кількість поранених та хворих сягала до 2000 чоловік.
У 1833 році при госпіталі засновано штатну військово-фельдшерську школу на 300 вихованців, що існувала до революційних подій 1917 року. Її закінчили багато видатних медичних працівників та інших відомих історичних осіб: Панас Любченко, Дем'ян Бєдний, Микола Щорс, Остап Вишня, Іван Огієнко, Михайло Донець.
В 1830 —1840 роках в Києві ведеться активне будівництво Госпітального укріплення Києво-Печерської фортеці. Госпіталь отримує новий лікувальний корпус — один із найкращих на той час в Російській імперії, та інші оборонні і господарчі споруди (сьогодні ці будівлі занесені до обліку архітектурних пам'яток XIX ст.).
В 1849 році на базі госпіталю за ініціативою Миколи Івановича Пирогова, створюються клініки медичного факультету Київського Університету. Госпіталь стає передовим медичним закладом свого часу, в ньому працюють майже всі засновники медичних шкіл в Україні. Його авторитет пов'язаний з науково-медичною та педагогічною діяльністю наступних видатних вчених: С. П. Алфер'єва, Ю. І. Мацона, К. Г. Трітшеля, Ф. Ф. Мерінга, В. Т. Покровського, Х. Я. Гюббенета, С. П. Коломніна, Ф. К. Борнгаупта, О.П Кримова та інших. Київський військовий госпіталь став першим серед військових госпіталів Російської імперії, де в 1860 році була застосована праця сестер милосердя, перший штат яких становив 12 сестер.
Київський військовий госпіталь у XX столітті Редагувати
Під час Першої світової війни госпіталь був одним із найпотужніших військово-медичних закладів. Так, кількість поранених та хворих, що одночасно лікувалися в госпіталі під час наступу на Південно-Західному фронті у 1916 році, досягала 14 тисяч чоловік. При такому перевантажені були відкрити додаткові філіали госпіталю по всьому Києву. В ці роки госпіталь очолював відомий лікар В. Ф. Бушуєв, який перейняв цю посаду у досвідченого лікаря-хірурга М. А. Галина.
За Української Народної Республіки з розпорядження Симона Петлюри у листопаді 1917 року госпіталь перейменовано в «Український Генеральний військовий шпиталь», головним лікарем призначено доктора Л. Р. Кобилянського.
11 квітня 1918 р. наказом військового відділу УНР Український Генеральний військовий шпиталь було перейменовано на Клінічний військовий шпиталь, якому належало стати клінічною базою для медичного факультету Українського державного університету (колишній Університет Святого Володимира), по суті першою українською медичною клінікою.
У роки Громадянської війни госпіталь відіграв значну роль у боротьбі з інфекційними хворобами. У 1922 році він мав 25 відділень на 2000 ліжок. Постало питання і про створення кадрів військово-медичної служби для Червоної Армії. У зв'язку з цим, госпіталь бере активну участь у становленні й розвитку клінічної та наукової медицини. У ньому працюють такі видатні лікарі, як професори Б. М. Маньковський, І. М. Іщенко, М. М. Губергріц, В. В. Виноградов, А. А. Чайка, Я. О. Шварцберг та ін. При госпіталі відновили роботу клінічні кафедри медичного факультету Університету, згодом Медичного інституту. В 1928 році створено Школу санітарних інструкторів, а 1938 року — Курси вдосконалення лікарів і фельдшерів. У ці роки госпіталь отримує назву: «408 Окружний військовий госпіталь Київського військового округу».
У повній готовності зустрів колектив госпіталю суворі випробовування Німецько-радянської війни. З перших днів війни його було переформовано в 408-й евакогоспіталь на 2000 ліжок. На базі госпіталю було сформовано 60 інших військових госпіталів. У подальшому він входив до складу Південно-Західного фронту, Сибірського військового округу (Томськ), 1-го Українського фронту. За роки війни у ньому перебувало на лікуванні близько 60 тис. поранених та хворих, вісімдесят відсотків з яких знову пішли на фронт. У січні 1944 року госпіталь повернувся до зруйнованого Києва, де його колектив із завзяттям за короткий термін відбудував свої корпуси й налагодив лікування поранених. У післявоєнний час, ще в більшій мірі розгорнулася лікувально-діагностична робота, метою якої було оздоровлення військ.
В 1968 році госпіталь було нагороджено орденом Червоної Зірки та вручено Прапор.
Окремо, в історії госпіталю варто розглянути період керівництва полковника медичної служби О. І. Чижикова, за очільництва та активної роботи якого, у 80-х госпіталь став одним з найкращих в системі Збройних сил СРСР.
Медичні працівники Київського окружного військового госпіталю брали участь у ліквідації холери на Поволжі та в Каракалпацькій АРСР, надавали медичну допомогу в Анголі, Афганістані, Ефіопії, Кубі та в інших країнах світу. Безпосередньо, в самому госпіталі з середини 1980-х років було проліковано близько 800 воїнів-афганців.
У період 1986—1987 рр. під час Чорнобильської аварії в районі катастрофи надавали медичну допомогу 70 госпітальних медичних працівників, а в самому госпіталі у ці роки лікувалося понад 700 чоловік — ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС.
Головний військовий клінічний госпіталь Міністерства оборони України Редагувати
З проголошенням незалежності України та створенні її власних Збройних Сил особовий склад госпіталю 18 січня 1992 року склав присягу на вірність народу України, а з 1 листопада 1992 року 408 Окружний військовий госпіталь Київського військового округу було переформовано у Головний військовий клінічний госпіталь Міністерства оборони України.
З 1999 року відновлено діяльність госпітального Храму Покрови Пресвятої Богородиці.
У 2005 році госпіталь відмітив 250-річчя з дня заснування.
У 2007 році в зв'язку з переходом медичної служби Збройних Сил України на територіальний принцип медичного забезпечення на базі госпіталю було створено Головний військово-медичний клінічний ордена Червоної Зірки центр «Головний військовий клінічний госпіталь» який має найвищий ступінь акредитації.
У червні 2015 року указом Президента України госпіталю надано статус національного і відповідно нову назву: Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь».
У січні 2019 року госпітальний Храм Покрови Пресвятої Богородиці, що близько 20 років підпорядковувався УПЦ МП офіційно перейшов до Православної церкви України (одним з двох перших у Києві). Рішення про перехід в ПЦУ, настоятелем протоієрейем Олегом Скнарем і парафіянами, було прийнято відразу після проведення Собору, однак — для дотримання всіх юридичних формальностей — очікували отримання Томосу.
Діяльність під час війни на сході України Редагувати
На кінець 2019 року, протягом шести років війни на сході України у київському військовому госпіталі було проліковано близько 30 тисяч військовослужбовців, які брали участь у бойових діях на Сході країни. Ще близько 15 тисячам надано амбулаторну допомогу.
Найбільша кількість пацієнтів поступали із посттравматичними стресовими розладами, що відобразилось на профілі інших підрозділів. також було збільшено кількість ліжко-місць клінік, які займаються пацієнтами психоневрологічного профілю. Періодом, у перші роки роки війни, водночас у клініці психіатрії на лікуванні перебувало близько 700 пацієнтів.
За час війни у госпіталь з гуманітарними місіями прибували групи іноземних хірургів для надання допомоги. Найбільш тісна співпраця склалась з німецькими та канадськими лікарями. Останні організували 7 благодійних медичних місій у ході яких прооперували близько 200 пацієнтів. В основному — складні багатоетапні операції зі зрощення і вирощення нервових закінчень. Виконували і операції з моделювання ушкоджень обличчя, зшивали тканини. Всі ці місії уряд Канади забезпечував набором хірургічних інструментів, обладнанням і вартісними антибактеріальними препаратами. Деяке обладнання канадці залишили як подарунок центру.
Також НВМКЦ «ГВКГ» співпрацює з Національним Інститутом хірургії та трансплантології імені Шалімова, Національним інститутом серцево-судинної хірургії імені Амосова й іншими авторитетними закладами.
Військово-лікарська комісія Редагувати
При госпіталі діє військово-лікарська комісія, на яку покладено повноваження експертного визначення медичної та психологічної придатності особи до проходження військової служби в мирних та військових умовах, а також експертне визначення втрати здоров'я внаслідок бойових дій або проходження військової служби в мирний час і встановленні відповідної групи інвалідності учаснику бойових дій, експертне визначення зв'язку смерті/загибелі військовослужбовця з вогнепальним пораненням при захисті Батьківщини. Рішення військово-лікарських комісій є підставою для отримання статусу члена родини загиблого військовослужбовця.
Див. також Редагувати
- Центральний клінічний госпіталь Державної прикордонної служби України
- Центральний госпіталь Служби безпеки України
- Центральний госпіталь Міністерства внутрішніх справ України
- Лікарня відновного лікування Міністерства внутрішніх справ України
- Клінічна лікарня «Феофанія»
- Київський міський клінічний госпіталь ветеранів війни
- Львівський обласний госпіталь інвалідів війни та репресованих імені Юрія Липи
Примітки Редагувати
- Указ Президента України від 26 травня 2005 року № 849/2005 «Про відзначення 250-річчя Головного військового клінічного ордена Червоної Зірки госпіталю»
- Указ Президента України від 10 червня 2015 року № 320/2015 «Питання Головного військово-медичного клінічного ордена Червоної Зірки центру "Головний військовий клінічний госпіталь"»
- . Архів оригіналу за 20 грудня 2019. Процитовано 20 грудня 2019.
- Популярный киевский храм перешел в управление ПЦУ. LB.ua [ 20 грудня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
- Архів оригіналу за 20 грудня 2019. Процитовано 20 грудня 2019.
Джерела Редагувати
- Сайт Головного військово-медичного управління МОУ [ 27 червня 2018 у Wayback Machine.]
Посилання Редагувати
- М. П. Бойчак. История Киевского военного госпиталя. (в 6-ти томах) // Преса України. — Київ 2005—2009 [ 25 вересня 2012 у Wayback Machine.]
- Донкіхоти ратної медицини // Щоденна всеукраїнська газета «ДЕНЬ» — № 140, 10 серпня 2004 р. [ 11 жовтня 2004 у Wayback Machine.]
- Сайт ГВМКЦ «ГВКГ» [ 30 травня 2022 у Wayback Machine.]
- Сайт клініки офтальмології ГВМКЦ «ГВКГ» [ 1 квітня 2022 у Wayback Machine.]
- Сайт відділення гнійної хірургії ГВМКЦ «ГВКГ» [ 30 травня 2022 у Wayback Machine.]
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Головний військовий клінічний госпіталь (Україна) |