Гелікопріон (Helicoprion) — рід хрящових риб кам'яновугільної і пермської епох. Вперше описаний О. П. Карпінським в 1899 році. Основою для опису послужила так звана зубна спіраль, знайдена в Пермській губернії в 1897 році краєзнавцем О. Г. Безсоновим. На підставі будови зубів Карпінський відніс знайдений витвір до едестидів, акулоподібних (або хімероподібних) палеозойських риб.
| Гелікопріон | |
|---|---|
| Helicoprion bessonovi | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клас: | Хрящові риби (Chondrichthyes) |
| Ряд: | †Eugeneodontida |
| Родина: | †Helicoprionidae |
| Рід: | †Гелікопріон (Helicoprion) Karpinsky, 1899 |
| Типовий вид | |
| Helicoprion bessonowi Karpinsky, 1899 | |
| Види | |
| |
| Вікісховище: Helicoprion |
«Зубна спіраль» ред.
«Зубна спіраль» виявилася зовсім загадковим утворенням. Карпінський припустив, що спіраль розташовувалася на носі риби. Ця думка зберігалася в літературі довгі роки (наприклад, така реконструкція представлена у фундаментальному виданні «Основи палеонтології», виданому в 1960-х роках).
Втім, ще в XIX ст. пропонувалися і альтернативні гіпотези — наприклад, спіраль могла знаходитися на передньому спинному або на хвостовому плавці. Існувало припущення, що спіраль могла бути рухомою (типу іграшки «тещин язик»).
Між тим, вже в 1930-х роках були описані рештки щелеп близькоспорідненої едестиди саркопріона. У цієї риби з пермських відкладень Гренландії зубна спіраль перебувала на симфізі нижньої щелепи, в спеціальній порожнині. Логічно було припустити подібну будову і у гелікопріона. (Цікаво, що вже на одній з ілюстрацій початку XX століття гелікопріон представлений саме зі спіраллю на нижній щелепі, а в фундаментальному керівництві з палеонтології К. Ціттеля 1902 р. спіраль гелікопріона названо сімфізною.) Тим не менш, такі реконструкції стали загальновизнаними лише в 1970-х роках і пізніше.
Повні рештки гелікопріона досі не знайдені. Не цілком ясно, як саме росла спіраль. Спочатку вважалося, що найбільші зуби — найновіші і, відповідно, розташовувалися ближче до місця кріплення «спіралі» на щелепі (нижня щелепа могла бути загнута вниз). Академік Л. П. Татаринов вважав це малоймовірним — швидше за все, зуби росли від центру спіралі, і найдрібніші зуби — наймолодші. Це підтверджується напрямком «шпор» на зубах — у всіх споріднених видів вони спрямовані назад. У міру росту більш великі старі зуби виштовхувалися вперед і скидалися. Спіраль була «упакована» в сімфізну порожнину і зовні було видно лише великі «старі» зуби. Верхня щелепа мала звичайну будову, ростра могла бути досить довгою.
Остання за часом опублікування (2008) гіпотеза, висунута американським палеонтологом Р. Пруді, припускає розміщення спіралі в районі глотки. Пруді припустив, що спіраль являє собою глоткові зуби, при цьому зовні вона була не видна. Він обґрунтовує своє припущення відсутністю слідів зносу на зубах, а також міркуваннями гідродинаміки.
Будова тіла залишається невідомою. У близького роду фаденія немає анального та черевних плавців, хвостовий плавець півмісяцевий симетричний. Цікаво, що у багатьох евгенеодонтів (а до цієї групи відносять і едестидів, і гелікопріонід) крім зубної спіралі на сімфізі є і ряди давлячих зубів на щелепах. Таке поєднання форми тіла пелагічної риби і давлячих зубів здається досить дивним. Тому припущення, що гелікопріон «виорюючий» молюсків з морського дна може бути помилковим. Не виключено, що гелікопріон і споріднені йому форми харчувалися амонітами. У такому разі спіраль дозволяла, наприклад, обрізати щупальця, а щелепні зуби — розчавити раковини. Але, можливо, гелікопріони харчувалися рибою (спіраль завдавала жертві серйозні рани, а інші зуби дозволяли з'їсти товстолусчасту здобич). Спіралі на зубному сімфізі відомі у акантодів і саркоптеригій, але в жодної іншої риби спіраль не є настільки розвиненою (2-3 обороти). Сучасні риби не дають нам ніякого прикладу подібного зубного оснащення.
Діаметр спіралі типового виду гелікопріона досягав 25 см. Це передбачає довжину всієї риби близько 2-3 м. У літературі описані спіралі до 90 см в діаметрі. Довжина їх власника могла доходити до 9-12 м. Типовий вид — H. bessonovi з ранньої пермі (артнинського ярусу) Приуралля. Описано близько 6-7 видів, з ранньої — пізньої пермі Європи, Азії, Австралії та Північної Америки. До родини Agassizodontidae (Helicoprionidae) відносять приблизно 6 родів, поширених від раннього карбону до пізньої пермі усіх материків. Ці риби — не акули в сучасному сенсі слова, а представники примітивних хрящових, близьких до предків химер і акул.
Види Helicoprion ред.
- H. ferrieri
- H. sierrensis
- H. nevadensis
- H. davish
- H. bessonovi
- H. ergasaminon
- H. mexicanus
Див. також ред.
Література ред.
- Татаринов Л. П. Очерки теории эволюции. — М.: Наука, 1987. — С. 52-55.
- Основы палеонтологии: бесчелюстные и рыбы / Отв. Ред. Д. В. Обручев. — М.: Наука, 1964. — С. 251–254.
Посилання ред.
- Гелікопріон [ 24 лютого 2020 у Wayback Machine.]
- http://paleobiology.si.edu/helicoprion/index.html [ 13 грудня 2012 у Wayback Machine.]