Патріарх Гавриїл V (серб. Патријарх Гаврило V, у світі Джьордже Дожич, серб. Ђорђе Дожић; 17 травня 1881, Баня-Вруйці, Чорногорія — 7 травня 1950, Белград) — єпископ Православної церкви Сербії, митрополит Белградський та Карловацький, патріарх Сербії.
| Патріарх Гавриїл V Патријарх Гаврило V | |
| |
|---|---|
| 8 лютого 1938 — 7 травня 1950 | |
| Попередник: | Варнава |
| Наступник: | Вікентій II |
| |
| 17 листопада 1920 — 8 лютого 1938 | |
| Попередник: | Митрофан (Бан) |
| Наступник: | Іоаннікій (Ліповац) |
| |
| 4 грудня 1911 — 17 листопада 1920 | |
| Попередник: | Никифір (Перич) |
| Наступник: | Михаїл (Шиляк) |
| Діяльність: | священник |
| Ім'я при народженні: | Джьордже Дожич Ђорђе Дожић |
| Народження: | 17 травня 1881 Баня-Вруйци, Чорногорія |
| Смерть: | 7 травня 1950 (68 років) Белград |
| Похований: | Собор святого Архангела Михаїла (Белград) |
| Чернецтво: | 26 лютого 1900 |
| Єп. хіротонія: | 4 грудня 1911 |
| Гавриїл V у Вікісховищі |
Життєпис ред.
Народився неподалік монастиря Морача, де настоятелем був його дядько Михаїл (Дожич)(Mihailo Dožić).
Закінчив початкову школу при монастирі, потім продовжив навчання у Белграді. Пізніше переїхав до міста Ніш, де прохав єпископа Ниського Никанора (Ружичича) прийняти його до одного із монастирів єпархії. Єпископ Никанор послав його на послух до Монастиря Липовця, що під Алексинацем, а потім провів його до монастиря Січево.
26 лютого 1900 пострижений у чернецтво з іменем Гавриїл. На другий день був рукопокладений в сан ієродиякона, а через тиждень – в ієромонахи і призначений приходським приходським священиком.
Ректор Богословсько-вчительської школи в Прізрені Стефан Димитриєвич, відзначив молодого ченця і допоміг йому перейти в монастир Високі Дечани і вступити у лави учнів богословсько-вчительської школи.
Після закінчення школи викладав у Дечанах. Звідти перейшов до монастиря Йошаниця під Ягодином.
Просвітницький відділ Сербії, створений для сербських територій, знаходився під чужою владою, відправив отця Гавриїла на роботу до сербської школи у Константинополі.
1905 поступив на Богословський факультет Афінського університету, який закінчив у 1909, захистив докторську дисертацію.
Як високоосвічений чернець був призначений секретарем Хіландарського монастиря на Афоні.
Із Хіландара, вже в сані архімандрита, був знову переведений до Константинополя, де зайняв посаду сербського представника при Константинопольській Патріахії, а також управителем сербської школи в Константинополі.
1 грудня 1911 обраний митрополитом Рашсько-Призренським. 4 грудня хіротонія в єпископа із зведенням в сан митрополита.
Після завершення Першої Балканської війни, під час якої територія його єпархії була звільнена від турків сербами та чорногорцями, був перейменований у митрополита та архієпископа Печського. У звільнених краях він почав влаштовувати духовне життя своєї пастви при нових умовах, особливу увагу приділяв єднанню сербів та налагодженню церковного життя.
1914 початок Перша світова війна сербські війська і керівництво залишили країну. Митрополит Гавриїл залишився. Угорська адміністрація інтернувала його до міста Сегед, де він захворів і був направлений до чорногорського міста Ульцинь на адріатичному узбережжі.
Після війни, Гавриїл взяв участь у роботі Великої народної скупщини у Підгориці, яка 18 грудня 1918 прийняла рішення про об’єднання Чорногорії та Сербії. Скупщина вибрала 18 депутатів, які на чолі із владикою Гавриїлом привезли до Белграда це рішення.
Після смерті митрополита Чорногорського Митрофана (Бана), Архієрейський Собор Сербської православної церкви 17 листопада 1920 обрав владику Гавриїла новим митрополитом Чорногорсько-Приморським.
1923 – був присутній як представник Сербської церкви у Всеправославному Конгресі, який скликав патріарх Мелетій (Метаксакіс) у Константинополі.
8 лютого 1938 обраний на Сербський патріарший престол, після смерті Патріарха Варнави.
27 березня 1941 разом із усіма сербськими архієреями виступив проти пакту з Третього райху, підписаного Югославським керівництвом Драгіши Цвєтковича. Виступив із промовою по радіо.
6 квітня 1941 Німеччина атакувала Югославію, бомбардування відбувалося також поблизу від входу до Белградського собору Патріаршого двору. 6 квітня патріарх виїхав до монастиря Раковиця під Белградом, 7 квітня слідом за керівництвом виїхав до монастиря Жича, а потім до чорногорського монастиря Острог. На Великдень патріарх служив у Острозькому монастирі. Відмовився залишати окуповану Югославію.
Після тижневого перебування у Верхньому Острозькому монастирі переїхав до Нижьного монастиря, де був заарештований гестапо 25 квітня. 6 годин стояв в одній мантії під снігом і дощем, доки німці грабували монастирі. Патріарха, острозького архімандрита Леонтія і племінника патріарха – Душана Дожича, відвезли до Сараєво, звідки патріарх був переведений до Белграду, де з 1 по 5 травня 1941 перебував у в’язниці. Потім німці перевели його до монастиря в Раковицю, а потім до монастиря Войловицю у Панчеві, де утримували разом зі святителем Жичським Миколаєм (Велимировичем).
У середині вересня 1944 патріарх Гавриїл та владика Миколай були переведені в концентраційний табір Дахау. Потім їх переводили із табору в табір. Здійснювалися безуспішні спроби звільнити патріарха та владику. Звільнився патріарх 8 травня 1945 у містечку Кіцбіл.
Патріарх Гавриїл не відразу зміг повернутися до батьківщини, де керував Йосип Тіто. 14 листопада 1946 він повернувся до нової Югославії. Відразу скликав надзвичайну сесію Архієрейського Собору; також очолив делегацію Сербської православної церкви на ювілейних урочистостях з приводу 500-річчя автокефалії РПЦ на нараду предстоятелів та представників автокефальних православних церков, що проходили у Москві 8-17 липня 1948.
Помер 7 травня 1950 у Белграді. Похований у південної стіні притвору Михайло-Архангельського катедрального собору.
Примітки ред.
- ↑ Encyclopædia Britannica
- Как Югославия и Греция помогли нам накануне Великой Отечественной войны [ 4 травня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)