Вічна весна - мармурова скульптура, яку створив французький скульптор Огюст Роден близько 1884 року.
| англ. Eternal Spring | |
|---|---|
| | |
| Творець: | Огюст Роден |
| Час створення: | близько 1884 року |
| Розміри: | висота 77 см |
| Висота: | 40 см |
| Ширина: | 52 см |
| Матеріал: | білий мармур |
| Техніка: | висікання |
| Жанр: | скульптурна групаd |
| Зберігається: | Санкт-Петербург, Росія |
| Музей: | Ермітаж |
| «Вічна весна» у Вікісховищі |
Роден і Камілла Клодель ред.
Його творчість пов'язала 19 століття з 20-м, синтезувала реалізм з новаторством. Досконалість притаманна вже раннім роботам Родена («Людина зі зламаним носом», 1864). Статуї «Бронзова доба» (1877), що втілює пробудження людства, його сум'яття перед майбутнім, і пронизані пафосом пророцтва статуї «Пророк Іоанн-Хреститель» (1879) в повній мірі притаманні характерні для Родена філософська глибина задуму, гостра життєвість й енергійне моделювання об'єму. В скульптурі «Бронзова доба» (1876) автор прагне перейти до створення монументальних творів. Ідея створення цієї скульптури виникла в результаті знайомства Родена з творчістю Мікеланджело під час подорожі до Італії.
З середини 1880-х рр. в творчості Родена зростає тяжіння до ускладнення символічних образів, до виявлення полярних, вкрай сильних людських емоцій — від ясної гармонії та ліризму до повного відчаю і похмурої зосередженості. Поступово змінюється і манера Родена: його твори набувають ескізного, ніби незакінченого характеру, контраснішою стає гра світла й тіні, а моделювання форм, іноді текучих — підкреслено мальовничим. Це дозволяло Родену передати враження повільного, часом болісного народження форм зі стихійної, аморфної матерії силою «духовного пориву».
На творчість майстра сильно впливали нерівні стосунки з жінкою-скульптором Каміллою Клодель. Камілла розривалась між невірним їй коханим, буржуазною добропорядністю і власним пристрасним бажанням стати оригінальним скульптором, вартим уваги і визнання. Роден не поспішав з одруженням, бо в перешкоді були то інтенсивна творчість, то невизнання у Франції, то нові любовні пригоди по-за стосунками з Каміллою. Нервові, пристрасні стосунки з Каміллою, їх розриви і повернення, лайки і примирення надихнули Родна на створення досить відвертих, незвично експресивних творів з умовними назвами - «Натхнення поета», «Поцілунок», «Зефір і Гея» тощо. В десятиліття блюзнірської моралі доби вікторіанства показ подібних, відверто еротичних відносин між жінками і чоловіками був можливий лише в алегоричних чи міфологічних сюжетах. Умовні назви скульптур Родена якраз і вкладались в суворі вимоги офіційного буржуазного мистецтва і моралі, що не бажали визнати публічні будинки, продаж сексуальних послуг вночі, сифіліс, широко розповсюджений адюльтер і коханок-актрис, коханок-танцівниць і просто коханок та повій.
На відміну від імпресіоністів-живописців Роден завжди схилявся до позачасових, загальнолюдських сюжетів. Разом із тим він завжди зберігав відому визначеність форм і надавав особливого значення їх фактурності як важливому засобу загострення образу.
(Стосунки з Каміллою закінчаться розривом. Старий Роден візьме шлюб з власною економкою, що теж була роками коханкою скульптора.)
Опис твору ред.
Біля стіни, вкритої кущами і рослинами, зупинились дві молоді постаті. Знесилені палким почуттям, вони кинулись одна до одної, бо їх вже нічого не стримує. Персонажі оголені, але подані скульптором наче через сутінки чи недостатнє вечірнє освітлення. Дівчина вигнулась і наче втрачає останні сили від пристрасного бажанням парубка. Поверхня мармурових фігур - не зашліфована, а понизу і з боків мармурова брила залишена і шерехатою, і необробленою.
Вперше подібний сюжет був створений 1884 року. Він виявився досить вдалим і скульптор почав робити авторські копії у різних матеріалах - гіпс, мармур, бронза, які продавав охочим з грошима і які розійшлися світом. Варіант в Ермітажі - з мармуру. Скульптура належала російським мільйонерам Єлісеєвим, з націоналізованої збірки яких вилучена і передана в музей 1923 року.
Посилання ред.
Див. також ред.
Джерела ред.
- Альбом «Сокровища Эрмитажа», Л, «Советский художник», 1969
- Günther Anders: Obdachlose Skulptur. Über Rodin. Hrsg. Gerhard Oberschlick in Verbindung mit Werner Reimann als Übersetzer, C. H. Beck, München 1994, ISBN 3-406-37450-6.
- Wolfgang Brückle: Von Rodin bis Baselitz. Der Torso in der Skulptur der Moderne. [Katalogbuch zur Ausstellung Von Rodin bis Baselitz - Der Torso in der Skulptur der Moderne in der Staatsgalerie Stuttgart vom 7. April bis 19. August 2001]. Ostfildern-Ruit 2001, ISBN 3-7757-1034-5.
- Dieter Brunner [Hrsg.]: Die obere Hälfte. Die Büste seit Auguste Rodin. [erschien anlässlich der gleichnamigen Ausstellung, Städtische Museen Heilbronn, 9. Juli - 9. Oktober 2005 ...]. Heidelberg 2005, ISBN 3-936921-01-6 (Museumsausgabe), ISBN 3-89904-177-1 (Buchhandelsausgabe).
- documenta III. Internationale Ausstellung; Katalog: Band 1: Malerei und Skulptur; Band 2: Handzeichnungen; Band 3: Industrial Design, Graphik; Kassel/Köln 1964 (Im Jahr 1964 wurden Arbeiten von ihm auf der documenta III in Kassel in der berühmten Abteilung Handzeichnungen gezeigt.)
- Manfred Fath (Hrsg.): Auguste Rodin, Das Höllentor. Zeichnungen und Plastik. [anlässlich der Ausstellung in der Städtischen Kunsthalle Mannheim vom 28. September 1991 bis 6. Januar 1992]. München 1991. ISBN 3-7913-1162-X.
- Dominique Jarrassé: Rodin. Faszination der Bewegung. Editions Terrail, Paris 1993, ISBN 2-87939-083-4.
- Per Kirkeby: Rodin. La porte de l'enfer. Verlag Gachnang & Springer, Bern - Berlin 1985, ISBN 978-3-906127-06-4.
- Keisch, Claude (Red.): Auguste Rodin. Plastik, Zeichnungen, Graphik. Berlin 1979.
- Rilke, Rainer Maria: Auguste Rodin. Wiesbaden 1949.
- Rilke, Rainer Maria: Auguste Rodin. Leipzig 1920.
- Schmoll-Eisenwerth, Josef A.: Auguste Rodin - die Bürger von Calais - Werk und Wirkung. [Katalog zur Ausstellung; Skulpturenmuseum Glaskasten Marl, 23. November 1997 bis 1. März 1998 ; Musée Royal de Mariemont, 27. März bis 21. Juni 1998]. Ostfildern-Ruit 1997.