Військово-Грузинська дорога (груз. საქართველოს სამხედრო გზა, сакартвелос самхедро ґза, ос. Арвыкомы фæндаг, дослівно: «дорога Небесної ущелини») — історична назва дороги через Головний Кавказький хребет, що сполучає міста Владикавказ (Північна Осетія) та Тбілісі (Грузія), завдовжки 208 км. Дорога піднімається по долині річки Терек, перетинає Скелястий хребет по Дар'яльській ущелині, потім по ущелині річки Байдарка піднімається до Хрестового перевалу (висота 2384 м), звідки спускається в долину річки Біла Арагві і по правобережжю річки Кура підходить до Тбілісі.
| Військово-Грузинська дорога | |
| Країна | Грузія і Росія |
|---|---|
| Найвища точка | Jvari Passd |
| Проходить над/під | Великий Кавказ і кордон Грузія — Росіяd |
| Розташування кінцевого пункту | Владикавказ і Тбілісі |
| Довжина або відстань | 212 км |
| Основні пункти призначення | Владикавказ, Верхній Ларс, Степанцмінда, Гудаурі, Пасанаурі, Душеті, Мцхета і Тбілісі |
| Військово-Грузинська дорога у Вікісховищі |
Координати: 42°30′16″ пн. ш. 44°27′14″ сх. д. / 42.50457805558333035° пн. ш. 44.45393694447221833° сх. д.
Контрольно-перепускні пункти на російсько-грузинському кордоні — Верхній Ларс (Північна Осетія, Росія) та Даріалі (до 2008 року — Степанцмінда) (Грузія).
У травні 2014 року дорога була тимчасово закритою через зсуви на грузинській стороні.
З 20 серпня 2014 року дорога знову була закрита через сель майже на два тижня.
Історія Редагувати
Початок будівництва російськими військами Військово-Грузинської дороги був пов'язаний з підписанням у 1783 році Георгіївського трактату про протекторат Росії над Грузією. Одночасно було засновано російську фортецю Владикавказ. Дорога слідує древнім історичним шляхом, що сполучав Північний Кавказ та Південний Кавказ через Дар'яльську ущелину.
Постійне сполучення по дорозі було відкрито у 1799 році. Після приєднання Грузії до Росії, у 1801) році, почалося будівництво нової, поліпшеної Військово-Грузинської дороги. У 1863 році дорожнє полотно дороги було шосовано.
Військово-Грузинська дорога відіграла велику роль в розвитку економічних зв'язків між Росією і Закавказзям. У різні роки дорогою проїздили Олександр Грибоєдов, Олександр Пушкін, Михайло Лермонтов, Володимир Маяковський.
Пам'ятки Редагувати
По всій трасі дороги зустрічаються грузинські пам'ятки старовини: собори, фортеці, сторожові вежі. На Військово-Грузинській дорозі розташовані Мцхета (древня столиця Грузії), монастир у Джварі (кінець VI — початок VII століть), Земо-Авчальська ГЕС.
- «Єрмоловський камінь» — «Махмад кхера» — велетенський гранітний валун в заплаві річки Терек, неподалік від селища Верхній Ларс на російсько-грузинському кордоні, принесений з гір під час льодовикових обвалів Девдоракського льодовика, — одного з льодовиків Казбека.
- Гора Казбек (5033 м), одна з найвищих вершин Кавказу, а біля її підніжжя — мальовнича Троїцька церква в Гергеті.
- Дар'яльське укріплення, побудоване у 1804 році в Дар'яльській ущелині для охорони дороги.
- «Замок Тамари» — розвалини старої вежі на протилежному березі Терека.
- Середньовічні сигнально-сторожеві вежі.
- Сіонський гай — зелений оазис серед снігових вершин Кавказу.
- Хрестовий перевал — вища точка Військово-Грузинської дороги, найзручніший прохід в центральній частині Головного Кавказького хребта.
- Гудаурське провалля і саме високогірне на Військово-Грузинській дорозі селище Гудаурі, за яким дорога звивистим Земомлетським спуском досить круто (на 1000 м) спускається в ущелину річки Арагві. Спуск складається з 6 ярусів, вирубаних в лавових породах, і є чудовим зразком інженерного мистецтва середини XIX століття. Цю ділянку було відкрито для руху лише у 1861 році.
- Замковий ансамбль пізньофеодальної епохи — фортеці XVI—XVII століть в селищі Ананурі.
Значення Військово-Грузинської дороги Редагувати
Військово-Грузинська дорога є одним з основних транспортних маршрутів, що зв'язують з Росією не лише Грузію, але і Вірменію, блоковану зі сходу Азербайджаном через невирішений понині Карабаський конфлікт. Автомобільне сполучення Грузії з Росією уподовж Чорноморського узбережжя (через Адлер — Сочі) закрите у зв'язку з неврегульованістю ситуації між Грузією та окупованою російськими військами Абхазією.
Інший вихід у зовнішній світ для Вірменії можливий лише через грузинські чорноморські порти Поті і Батумі, по Транскаму або через Іран.
Закриття дороги (2006—2010) Редагувати
З 11 липня 2006 року Військово-Грузинську дорогу з боку Росії було закрито на невизначений термін. Формальним приводом для закриття дороги стала реконструкція контрольно-перепускного пункту «Верхній Ларс» на російській ділянці кордону. Фактично легальний в'їзд з Росії в Грузію автомобільним транспортом був неможливий.
1 березня 2010 року відновлена робота КПП «Верхній Ларс». Відкриття російсько-грузинського кордону має особливо велике значення для Вірменії, до закриття Військово-Грузинської дороги біля третини вантажів республіки транспортувалося саме по цій дорозі.
Цікаві факти Редагувати
У 1910—1914 роках уздовж Військово-Грузинської дороги планувалося побудувати міжміську трамвайну колію від Владикавказу до Тифлісу завдовжки 202 версти, забезпечивши живлення контактної мережі декількома міні-гідроелектростанціями. Реалізації цього плану завадила Перша світова війна.
Фотогалерея Редагувати
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- . Архів оригіналу за 5 травня 2016. Процитовано 9 січня 2017.
- . Архів оригіналу за 6 травня 2016. Процитовано 9 січня 2017.
- . Архів оригіналу за 12 вересня 2017. Процитовано 9 січня 2017.
- Дороги смерті. Складений рейтинг найнебезпечніших доріг на планеті
- . Архів оригіналу за 8 березня 2010. Процитовано 9 січня 2017.
- РФ відкрила пряме сухопутне сполучення з Грузією [ 18 травня 2014 у Wayback Machine.]
- Експерти обговорили кому вигідніше відкриття КПП «Верхній Ларс» [ 18 травня 2014 у Wayback Machine.]
- Тархов С. А. «Владикавказскому трамваю — 100 лет» // Вестник ГЭТ Росії, 2004 № 4 (61)
- Семенов Н. М. «Владикавказскому трамваю — 100» // Пантограф, 2005 № 1 (15), 4 (18)
Література Редагувати
- Андреев Н. А. От Владикавказа до Тифлиса. Военно-грузинская дорога. Тифлис, 1895
- Арджеванидзе И. А., Военно-грузинская дорога (Краеведческий очерк с приложением схематической карты маршрута и библиографии) Госиздат Грузинской СССР, Тбилиси, 1954
- Вейденбаум Е. Г. Путеводитель по Кавказу (Военно-Грузинская дорога) Тифлис, 1888 (стр. 265—335)
- Ломачевский Д. П. Новая Военно-Грузинская дорога. «Русский вестник» 1857
- Сборник сведений о завалах, упавших с горы Казбега с 1776 по 1878 гг. на Военно-Грузинскую дорогу, Тифлис, 1884