Воля — привілей, що застосовувався в середні віки для поселенців, які оселялись в новому місці та отримували дозвіл на використання панської землі без оплати відповідних податків. Волею називали також землю, на яку розповсюджувались пільги.
Умови звільнення Редагувати
Залежно від природних умов звільнення могло тривати навіть до 20 років. За цей час поселенці повинні були завести господарство, збудувати хати, часто церкву, а перш за все викорчувати або осушити виділену ділянку, так щоб вона була придатна для ведення сільського господарства. Після закінчення терміну звільнення, селяни за використання землі виплачували податки грошима або в натуральному вигляді (частіше зерном), тим самим зрівнювались в обов'язках з жителями інших, старших поселень, які були розміщенні на території власника землі. З огляду на важкі природні умови та на необхідність мати дорогу, формою забудови такого села була так звана ланцюгівка.
Історія Редагувати
Вперше подібний термін з'явився на території Сілезії, Чехії, Моравії, Лужиць в XII–XIII століттях. В цих країнах можна знайти багато поселень з назвами типу: Ligota, Ligotka, Lhota, Lgota тощо Цього типу назви походять від слова «льгота» (воля, звільнення). В документах локаційних нові, звільнені від податків, поселення називались на латинській мові libera villa, libertas. Звідси взялись, особливо в Галичині та на Волині, сучасні українські назви поселень, типу «Воля», «Вілька», що з однієї сторони підкреслювало привілей звільнення від оподаткування, а з іншої дозвіл пана на заселення певного місця. Нові поселення заселяли люди, переселені з однієї, конкретної місцевості, наприклад, Воля-Любитівська означало, що поселенці походили з місцевості Любитів, або поселення засноване на території села Любитів. Інколи до назви поселення додавали прізвище власника землі, який засновував поселення, наприклад, Воля-Висоцька, була заснована шляхтичем Андрієм Висоцьким.
Поселення, що засновувались в недалекому минулому (XVIII–XIX ст.), на «суворому корінні», часто називались «Новина», «Новинка». Найчастіше їх засновували при розподілі панських маєтків. Власник (дідич) залишав собі найкращі землі, а своїм кріпакам віддавав гірші землі або такі, що лежали на краю його маєтку. Часто потрібно було спочатку викорчувати дерева і тому з'явилась назва «Новини».
На території російської імперії подібні поселення носили назву «Слобода»
Див. також Редагувати
Бібліографія Редагувати
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Samsonowicz Henryk, Encyklopedia Historii Gospodarczej Polski do 1945 roku, Wiedza Powszechna, Warszawa|data 1981; isbn=9788321401850; str 517–518
- Kaczyńska Elżbieta, Piesowicz Kazimierz, Wykłady z powszechnej historii gospodarczej, PWN, Warszawa 1977