Іван Олександрович Вирипаєв (рос. Иван Александрович Вырыпаев; нар. 3 серпня 1974, Іркутськ, РСФСР) — російський драматург, актор та режисер театру і кіно, сценарист, продюсер. Художній керівник театру «Практика» (2013 — 2016), засновник продюсерської компанії WEDA (Польща).
| Іван Вирипаєв | |
|---|---|
| рос. Иван Вырыпаев | |
| Народився | 3 серпня 1974 (49 років) Іркутськ, СРСР |
| Громадянство | Росія Республіка Польща |
| Діяльність | актор, сценарист, драматург, кінорежисер, театральний режисер, режисер |
| Alma mater | Іркутське театральне училищеd (1995) і Театральний інститут імені Бориса Щукіна |
| Заклад | Камчатський театр драми і комедіїd, Іркутське театральне училищеd, Практика (театр)d, Російський університет театрального мистецтва і Школа-студія МХАТ |
| Роки діяльності | 1995 — донині |
| У шлюбі з | Поліна Агурєєва, Кароліна Грушка і Світлана Іванова-Сергєєваd |
| IMDb | nm2196782 |
| Нагороди та премії | |
| | |
| Іван Вирипаєв у Вікісховищі |
Життєпис ред.
Батько — Олександр Миколайович Вирипаєв, викладач Іркутського педагогічного коледжу №1. Мати — Віра Тимофіївна Вирипаєва.
У 1995 році закінчив Іркутське театральне училище, після закінчення один сезон пропрацював актором Магаданського театру, згодом — два сезони актором Театру драми і комедії на Камчатці.
У 1998 році заснував Театр-студію «Простір гри» в Іркутську. Того ж року стає студентом Вищого театрального училища ім. Б. Щукіна, навчаючись заочно на відділенні «Режисер драматичного театру».
У 1999 — 2001 роках викладає майстерність актора в Іркутському театральному училищі, на курсі Вячеслава Кокоріна. У 2005-у створив агентство творчих проектів у галузі кіно, театру і літератури «Рух Kislorod». У 2006 році працював артдиректором театру «Практика» (з квітня 2013 року обіймає посаду художнього керівника театру «Практика»).
Вирипаєв здобув популярність в Європі як театральний драматург, режисер, автор ряду проектів. Його постановки, а також вистави за його п'єсами йдуть в Польщі, Німеччині, Чехії, Болгарії, Англії, Франції, Канаді. П'єса «Сни» переведена англійською, французькою, німецькою, болгарською, польською мовами, п'єса «Валентинів день» переведена німецькою, п'єса «Кисень» переведена на ряд іноземних мов.
Викладав у Російському інституті театрального мистецтва, у школі-студії МХАТ, Варшавській академії театрального мистецтва.
У липні 2019 року виступив у київському Будинку кіно із творчою зустрічю «Світи Івана Вирипаєва».
Працює у Москві, живе у Польщі та Росії, 21 травня 2022 року отримав польське громадянство.
За засудження російської агресії в Україні заочно засуджений Басманним районним судом м. Москва.
Сім'я ред.
- Перша дружина — Світлана Іванова-Сергєєва[ru], акторка
- Син Геннадій (нар. 1994)
- Друга дружина (2003 — 2007) — Поліна Агуреева, акторка
- Син Петро (нар. 26 жовтня 2004)
- Третя дружина — Кароліна Грушка, польська акторка
- Донька (нар. 2012)
Письменник-драматург ред.
- 1999 — «Сни»
- 2000 — «Город, де я»
- 2001 — «Валентинів день»
- 2002 — «Кисень»
- 2004 — «Буття 2»
- 2006 — «Липень»
- 2008 — «Пояснити»
- 2009 — «Танець Делі»
- 2010 — «Комедія»
- 2011 — «Илюзії»
- 2011 — «DREAMWORKS»
- 2012 — «Літні осы кусають нас навіть у листопаді»
- 2012 — «Пьяні»
- 2012 — «UFO»
- 2014 — «Чому я навчився у змії»
- 2015 — «Сонячна лінія»
- 2016 — «Інтерв'ю S-FBP 4408»
- 2017 — «Іранська конференція»
- 2019 — «Хвилювання»
Театральний режисер ред.
- «Ю» (Іркутськ)
- «Сни» (Іркутськ, Москва)
- «Макбет» (Іркутськ)
- «Місто, де я» (Іркутськ)
- «Пояснити» (Школа сучасної п'єси[ru], Москва)
- «Танец Делі» (Національний театр, Варшава)
- «Липень» (Театр «Народови», Варшава)
- «Комедія» (Театр «Практика»)
- «Илюзії» (Театр «Практика»)
- «Илюзії» (Національний театр у Кракові «Старий театр»)
- «Одруження» (Театр Студи, Варшава)
- «Інтерв'ю S-FBP 4408» (Большая Дмитровка, Москва)
- «Борис Годунов» (Большой Театр, Познань)
- «Щоденник Жеребцової Поліни» (Музей Варшавського повстання)
- «Дядя Ваня» (Польський театр ім. Арнольда Шифмана, Варшава)
- 2019, 17 квітня — «Хвилювання»[ru] (Великий драматичний театр імені Г. О. Товстоногова, Санкт-Петербург)
Фільмографія ред.
Актор ред.
- 2002 — Щоденник вбивці — Іван Азовський
- 2006 — Бункер, або Науковці під землею — Гвідон
- 2006 — Бумер. Фільм другий — бомж у кав'ярні
- 2015 — Порятунок — фотограф
Режисер ред.
- 2006 — Ейфорія
- 2009 — Кисень
- 2009 — Відчувати (кіноальманах «Коротке замикання»)
- 2009 — Супергопер (анімаційний фільм)
- 2012 — Танец Делі
- 2015 — Порятунок
Сценарист ред.
- 2002 — Гроші
- 2006 — Бумер. Фільм другий
- 2006 — Бункер, або Науковці під землею
- 2006 — Ейфорія
- 2006 — Антонина обернулась
- 2007 — Лучшее время года (по пьесе «Валентинов день»)
- 2009 — Кисень
- 2009 — Відчувати (кіноальманах «Коротке замикання»)
- 2010 — Чисте світло
- 2012 — Танец Делі
- 2015 — Порятунок
Продюсер ред.
- 2010 — Чисте світло
Театральні постановки п'єс в Україні ред.
П'єси Івана Вирипаєва ставляться на сценах українських театрів:
- 2004 — «Валентинів день» (реж. Леонід Остропольский, Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки)
- 2004 — «Кисень» (реж. Володимир Снігурченко, Харківський авторский театр «Котелок»)
- 2005 — «Валентинів день» (реж. Микола Осіпов, Центр сучасного мистецтва «Нова сцена», Харків)
- 2006 — «Липень» (реж. Володимир Снігурченко, Харківський авторский театр «Котелок»)
- 2012 — «Ілюзії» (реж. Олександр Баркар, Deep (театральна студія), Луганськ)
- 2015 — «Танець “Делі”» (реж. Артур Невінчаний, Київська академічна майстерня театрального мистецтва «Сузір'я»)
- 2016 — «Ілюзії» (реж. Стас Жирков, Театральна агенція «ТЕ-АРТ» / Київський академічний театр «Золоті ворота»)
- 2017 — «О ДВА» за п’єсою «Кисень» (реж. Влада Бєлозоренко, «Дикий Театр», Київ)
- 2018 — «Ілюзії» (реж. Олександр Онищенко, «Театр на Чайній», м. Одеса)
- 2018 — «Валентинів день» (реж. Марія Лук’янова, Український малий драматичний театр, Київ)
- 2018 — «Сонячна лінія» (реж. Олексій Райт, «МДТеатр» (Молодіжний драматичний театр), Харків)
- 2019 — «Мрії оживають» за п’єсою «DreamWorks» (реж. Давид Петросян, Київський академічний драматичний театр на Подолі)
- 2019 — «Шило на Мило» за п’єсою «Валентинів день» (реж. Денис Дикий, Київська академічна майстерня театрального мистецтва «Сузір'я»)
- 2019 — «Сонячна лінія» (реж. Наталія Яновська, «Біла ворона», Київ)
- 2019 — «Сни» (реж. Ігор Дем’янюк та Іван Данілін, «На перехресті», Чернівці)
- 2019 — «DreamWorks» (реж. Олексій Райт, Харківський молодіжний драматичний театр)
- 2019 — «Ілюзії» (реж. Оксана Бандура, Вінницький обласний академічний український музично-драматичний театр імені Миколи Садовського)
Визнання та нагороди ред.
- 2004 — Лауреат молодіжної премії «Триумф»
- Лауреат премії ім. Володіна «Надія російської драматургії»
- Друга премія на міжнародному фестивалі сучасної драматургії у Гайдельбергу (Німеччина)
- Гран-прі міжнародного фестивалю «Контакт» (м. Торунь, Польща) — за виставу «Кисень»
- Лауреат премії фестивалю «Нова драма» (м. Москва) — за виставу «Кисень»
- Лауреат премії «Золота маска» (м. Москва) — за виставу «Кисень»
- Лауреат премії фестивалю «Кінотавр» у номінації «Кращий режисер» — за фільм «Кисень»
- Приз Гільдії кінознавців та кінокритиків РФ «Білий слон»
- 2004 — Гран-прі фестивалю «Нова драма» — за виставу «Буття 2»
- 2007 — Гран-прі фестивалю «Нова драма» — за виставу «Липень»
- Премія «Ніка» у номінації «Відкриття року» за дебютний фільм «Ейфорія»
- Спеціальний диплом журі фестивалю «Кінотавр» «За яскраве, експресійне образотворче рішення» за фільм «Ейфорія»
- Приз незалежного молодіжного журі 63 МКФ у Венеції «Золоте левеня» за фільм «Ейфорія»
- 2009 — Кращій драматург Німеччини
- 2010 — Лауреат премії «Текстура: Ім'я»
- Краща вистава XVIII «Міжнародного фестивалю мистецтв приємного та неприємного» (м. Лодзь, Польща)
- 2012 — Головна нагорода за внесок у розвиток Паспорт «Політики» (Польща)
Примітки ред.
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #131362542 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- . Архів оригіналу за 1 листопада 2021. Процитовано 11 серпня 2020.
- (рос.). «34mag.net ». 28 січня 2018. Архів оригіналу за 24 вересня 2020. Процитовано 2020-9-03.
- Сергій ВИННИЧЕНКО (3 серпня 2019). (укр.). Портал «Театральна риболовля». Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 11 серпня 2020.
- Юлія БИРЗУЛ (22 липня 2019). (укр.). «Vomne.net». Архів оригіналу за 28 вересня 2020. Процитовано 11 серпня 2020.
- Оксана ГРУШАНСКАЯ (22 липня 2019). Бізнес, тигр і мистецтво: що діється у світі Івана Вирипаєва (рос.). «ПроСтранство». Процитовано 11 серпня 2020.
- Анастасія ФАНЫШЕВА (13 травня 2016). (рос.). «Hello». Архів оригіналу за 25 січня 2022. Процитовано 2020-8-11.
- Jacek CIEŚLAK (березень 2022). (пол.). Ж-л «Театр» №3. Архів оригіналу за 16 березня 2022. Процитовано 2022-4-05.
- Известный режиссер Вырыпаев получил гражданство Польши, отказавшись от российского. autoparus.by (російською). Процитовано 11 травня 2023.
- Розповсюджували «фейки» про армію: Росія заочно арештувала режисерів Роднянського та Вирипаєва. Главком. 17 травня 2023. оригіналу за 11 жовтня 2023. Процитовано 14 жовтня 2023.
- Алла ШЕНДЕРОВА (3 грудня 2008). (рос.). «OpenSpace.ru». Архів оригіналу за 27 червня 2020. Процитовано 2020-8-11.
- . Архів оригіналу за 6 червня 2020. Процитовано 11 серпня 2020.
- . Архів оригіналу за 5 січня 2020. Процитовано 11 серпня 2020.
- Иван Вырыпаев Солнечная линия
- ИРАНСКАЯ КОНФЕРЕНЦИЯ. Читка пьесы Ивана Вырыпаева
- Сергій ВИННИЧЕНКО (27 липня 2019). (укр.). Портал «Театральна риболовля». Архів оригіналу за 5 серпня 2020. Процитовано 11 серпня 2020.
- Валерий КІЧІН (26 березня 2007). (рос.). «Российская газета» — Столичный выпуск № 4324. Архів оригіналу за 20 червня 2021. Процитовано 2020-8-11.